26.11.1901 р. До Є. К. Трегубова

Дорогий добродію!

Щире спасибі Вам за Ваш лист! Хоча він не посунув моєї справи наперед до доброго полагодження з Ольгою, але нагадав мені, що я в своїй гризоті забуваю часом, що маю діло не із злою, але з хворою людиною. І от я постановив, аби вести діло будови далі, не покидати сім’ї, а нести далі той тягар, який судився.

Віддати Ольгу в яку-небудь санаторію, як Ви радите, я поки що не зважуюсь. Вона звичайно говорить і поступає досить нормально, занимається з дітьми і любить їх, і се, здається, добре впливає на неї. Слабою точкою в її психології є ота нещасна будова. Вона не байдужна до неї, як Ви вичитали з мойого листа, а ненавидить її якоюсь хоробливою ненавистю. Хоча на закупно грунту згодилась, була при заключуванні контракту з будівничим, який і зробив план після її нарису, то від першої хвилі почину будови нараз запалала ненавистю, а коли викопано пивниці і покладено фундамент, заявила, що не хоче будови.

Мотиви, які подавала для сеї заяви, свідчать про хоробливу фантазію. Почула десь від якогось робітника фразу: копаємо, копаємо і не можемо докопатися до твердого грунту. Хто знає, про яке місце говорив той робітник, – ого, вже моя Ольга догадалася, що се мова про наш грунт і що сей грунт не здатний для будови. І зараз біжить до адвоката, до нотаріуса, вистоює годинами в канцеляріях, свариться, як сміли їй продати такий грунт. А тим часом наш грунт на горбику і такий твердий, що його треба було копати не заступами, а залізними ломами!

Ще одне: в контракті будівничого написано, що фундамент має бути кладений «на землі»; вона причепилася до сього слова і почала гвалт, що кладуть фундамент не на землі, а на глині. Подавай їй землі, хоча на львівських узгір’ях ніякої землі нема, а глини на 500 – 600 метрів завгрубшки. Ще заким ми зробили контракт, вона бігала по різних людях і товариствах з такою заявою: на кого мені записати свою землю? На мужа не хочу, щоб він мене не скривдив; на себе не хочу, бо я б його могла скривдити – і носилася з думкою записати на якесь товариство – пощо і нащо? Святий знає.

Адвокат без моєї причини, але чувши про її отакі балакання, записав землю на мене; потім, коли вона почала докучати мені, я, бажаючи відпекатись усього, хотів переписати на неї, та вона не захотіла, заслоняючись тим, що не признає приватної власності. Контракт з будівничим зроблений також на моє ім’я, і за зламання контракту я мусив би відповідати. Та вона, незважаючи на се, почала без мого відома писати будівничому лист за листом, що не хоче тої будови, звільняє його з обов’язку і т. д. Про те, що таке зламання контракту, де будівничий поробив різні видатки, грозить цивільним процесом, який би ми мусили програти, вона ані слухати не хотіла.

Зупинившися на думці, що всі хочуть одурити її і що тільки вона одна розуміється на всіх шахрайствах, вона заборонила мені мішатися до сеї справи, а сама довела до того, що будівничий виготовив рахунок на 3000 гульд[енів] і хотів уже подавати свою претензію до суду, з тим, щоб для покриття сього довгу продати нашу землю. Щоб запобігти сьому, я згодився дати йому тимчасово 1000 гульд., але Ольга, зміркувавши се, сховала гроші, втім числі і мій ювілейний білет на 1000 гульд., і не хотіла дати нічого.

Я був у великім клопоті, бо грозила утрата землі задля її примхи. Виручив мене, спасибі йому, проф. Груш[евський], давши будівничому тимчасово своїх 1000 гульд., які я мав звернути йому за пару день. Я надіявся тим часом умовити Ольгу, наклонити її, щоб узяла собі якогось інженера, до кого має довір’я, і з ним разом оглянула будову та переконалася, чи справді її одурено. Але всі мої намови, пояснювання, просьби були даремні. Грошей не було. Мені приходилось одуріти, бо у Груш[евського] наступав день виплати. Що я витерпів за ті дні, боюсь і згадувати.

Ледве-не-ледве роздобув на рахунок своїх праць у Тов[аристві] ім. Шевч[енка] 300 гульд., а потім іще 200 і дав Г[рушевсько]му. Тим часом я припадково довідався про сховок, де поклала гроші О[льг]а, а одержавши рівночасно Ваш лист, постановив собі доводити діло до краю. Я вислав Вам телеграму, щоб Ви зміняли один білет і прислали проф. Гр[ушевсько]му. Але зараз другого дня я дістав сховані Ольгою гроші і сплатив Гр[ушевсько]му дальших 400 гульд.

За се я сьогодні перебув страшну сцену. Вона перед дітьми і слугами окричала мене злодієм, кинулась на мене з кулаками, а потім заявила, що не хоче жити зо мною. Я мусив віддати їй один білет на 500 гульд. – що вона зробить із ним, не знаю.

Не знаю, що вона писала і писатиме Вам, але від себе подаю Вам свій фінансовий план, як думаю довершити сю будову. Досі заплачено: за землю 2 930 гульд., будівничому 200 гульд. задатку і 1000 гульд. за першу часть муру (до партеру). На тих 1000 гульд. я дав 500 своїх і 400 Ольжиних, завтра або післязавтра доплачу ще 1000 своїх. Будова згоджена за 10000, та, може, буде коштувати дещо більше. Ся сума має бути сплачена так: тепер, коли робота буде виведена під дах, треба дати 4000, решту – на весну, по викінченні. Заплачено, як я сказав, 1200 г[ульденів].

На дальше є ще у мене 1000 гульд. моїх, які прийдеться дати по викінченні другої части муру (до верха партеру), 1800 треба буде дати по скінченні даху. Щодо тих 1800 я числив так: 500 гульд. тих, що віддав сьогодні Ользі + 200 або трохи більше моїх, які вже тепер зароблені у мене в Тов[аристві] ім. Шевч[енка], а в такім разі з тих білетів, які є у Вас, було б вистачило зміняти всього два, а три могли б були лишитися до весни. Та й то не конче треба б їх продавати, бо я маю надію, скоро будова буде виготовлена, отже, десь при кінці весни, одержати на неї 5000 – 6000 позички гіпотетичної на довший строк, якої виплата не затяжила б на нашім бюджеті.

Звісно, якби зміняти 3 білети і мати за них мало не 2000 гульд., то позичку можна б затягти меншу і, значить, також менший тягар. Так я міркував, та не знаю, як тепер буде. Я признаю, що мені важко робити се діло проти волі Ольги, важко простягати руку по її гроші, хоча я роблю се не для себе, а для дітей. Але коли Ви роздумаєте тепер, що краще буде зберегти ті білети для Ольги, то напишіть мені, а я пошукаю купця на ту будову і постараюсь виручити хоч стільки, щоб звернути Ользі решту її грошей, виданих на се діло.

Я знаю, що щасливого життя на новому місці нам не буде, і зовсім не мав би Вам за зле, якби Ви тепер сказали мені, що грошей Ольжиних не дасте. Коли ж Ви думаєте, що треба доводити діло до кінця проти її волі, в такім разі проситиму Вас, коли досі зміняли один білет і вислали гроші Г[рушевсько]му (адрес його: ул. Домбровського, 6, або університет), зміняти так через тиждень іще два і вислати гроші на ту ж адресу. А два білети нехай лишаться до весни, чи доки там треба буде. Так само проситиму Вас на будуще висилати на адрес Груш[евського].

Ольга вправді дуже скупа на гроші, коли ходить о 1 – 2 крейцарі, але більші суми якесь незамітно розпливаються в її руках; протягом минулого місяця вона пустила з моєї пенсії 100 гульд., із свого одного білета, який зміняла десь коло 10-го, ще 100 гульд. і, певно, до кінця місяця пустить і ті, які прислали. Я не жадаю у неї ніяких рахунків, але се ж очевидна річ, що, маючи такі видатки, як будова, ми не можемо жити так без рахунку, як отсе вона живе тепер.

А ті київські гроші тепер могли б стати нам у пригоді, та й у будущому я числю на них при сплаті довгу, який треба буде затягти. Сей довг (4 % + ½ амортизації) на 30 літ винесе не більше 200 гульд. річно, знач[ить] супроти теперішнього нашого тягару за помешкання (35 гульд. місячно) се буде значна полегша. Адже ж, числячи наш теперішній видаток на помешкання, власна хата, поминаючи більшу вигоду, буде оплачена протягом 30 літ, a de facto наш місячний бюджет облегшиться о 15 гульд.

Що робити мені з Ольгою – не знаю. Сьогодні, прочитавши Ваш лист до мене (шукала за ним кілька день) і довідавшись, що Ви радите віддати її в больницю, розплакалась. Я стараюсь усякими способами успокоювати її, але годі. Та й з больницями клопіт. Тут, у Львові, я не осмілюсь віддати її – тут і здоровому можна здуріти. Щонайбільше можна б подумати про якусь віденську санаторію, та як її наклонити, щоб їхала туди, я й подумати не можу. В усякім разі підожду ще.

Вибачте, що, може, не до ладу написав – у мене тепер голова, мов чужа, на в’язах, чую, що туманію, сидів би годинами без діла і без думки, як колода, пам’ять стратив і боюсь, що швидко мені при йдеться самому подаватися десь до санаторії.

Здоровлю Вас сердечно і всю Вашу сім’ю.

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ЦНБ АН УРСР, ф. III, № 47396).

…мій ювілейний білет… – Під час святкування ювілею 25-річчя літературної діяльності 1898 р. українська громадськість зібрала певну суму грошей на ювілейний подарунок письменникові.

…щоб Ви зміняли один білет – У листі від 19 листопада 1901 р. Є. Трегубов писав:

«У мене єсть Ваших 5 білетів до продажу, але нема ніякого продажу… Сьогодні курс стоїть 470 р., а проте до нового року він буде збільшуватись; то я й не знаю, чи продавати їх зараз, чи зачекати ще. Пишіть Ви про це та спасайте свою будівлю…» (ІЛ, ф. 3, № 1611, с. 393).

Під білетами маються на увазі цінні папери, які можна було обміняти на готівку.

…позички гіпотечної… – позики на будівництво (будинок давав гарантію, що, коли б той, хто позичав гроші, вчасно не повернув їх, банк мав би право будову продати).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 187 – 191.