4.09.1905 р. До Ф. К. Вовка

Дорогий пане професоре!

Отсе вже тиждень, як я вибрався зі Львова та й замість до Довгополя попав до Берегомету. З суспенсією Попеля не була брехня; я, прибувши до Кут, власне, дізнався, що він поїхав до Станіславова і до Львова клопотати за своїм ділом. Я пробув тиждень у Кутах у д-ра Кулика, а коли нарешті Попель прибув провізорично реституований, мені ніяк уже було їхати в гори і я вибрався сюди до д. Бурачинського. Інтересно тут, але все-таки не те, що в горах: купелі нема, ліс далеко, сиджу в хаті та роблю індекс до німецької «Історії України». Відпочити так і не доведеться.

Щодо моделів, то я радив би підождати, поки не поїдемо в гори до Мшанця. Бойко поплаче та й перестане, лише напишіть о. Зубрицькому, що приїдемо, гроші привеземо і вироби заберемо. Се його заспокоїть.

Цілую Вас сердечно.

Ваш Ів. Франко.

Доки тут побуду, не знаю ще, та, мабуть, не довше тижня.

Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина, т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 484.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 989).

З суспенсією Попеля… – І. Попеля 1905 р. було позбавлено права виконувати свої обов’язки як священика. Саме це й має на увазі І. Франко.

Бойко поплаче та й перестане… – Йдеться про майстра-різьбяра з села Мшанець, який виготовляв для Ф. Вовка мистецькі речі. У листі до І. Франка від 25 липня 1905 р. Ф. Вовк писав:

«Одібрав я оце картку під Зубрицького, з котрої бачу, що моделі вже суть готові і газда хоче, грошей. Я думаю, що треба післати гроші, навіть не подивившись на них (очевидно, за мою половину), бо Зубрицький, мабуть, не прийняв би їх, якби вони були нічого не варті – він же усе-таки на тому розуміється хоч трохи. А з картки виходить, що бойко вже плаче, як за Вашу половину Габерландт ще грошей не прислав, то, мабуть, ліпше буде, як я хоч за свою половину пішлю» (ІЛ, ф. 3, № 1628, с. 503).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 274.