8.11.1905 р. До Ватрослава Ягича

Hochverehrter Herr Hofrat!

Zu meiner Beschämung muß ich wieder um Entschuldigung bitten wegen der Verspätung meiner Antwort auf Ihren geschätzten Brief. Des Prof. Studynśkyj Antwort müssen Sie schon längst erhalten haben. Was die Angelegenheit des Fräulein Kobylańska betrifft, so erlaube ich mir, wenn die Sache nicht verspätet ist, folgendes zu sagen: Olga Kobylańska ist ein Produkt der «grünen» Bukowina, eines Kulturgebietes, wo auf die örtliche rumänisch-ruthenische Barbarei manche vereinzelte Reiser der modernsten Denk- und Sprechweise gepfropft werden und ausnahmsweise recht originelle, selten gesunde Blüten und Früchte zeitigen. Kobylańska, einer ruthenischen Beamtenfamilie entsprossen, genoß eine deutsche Erziehung, bildete sich an der Lektüre der Birch-Pfeifer und Marlitt und begann ihre ersten literarischen Versuche in deutscher Sprache und in derselben falsch-sentimentalen Art. Später spielte ihr ein

Zufall oder war es eine tiefere Geistesverwandschaft – die Werke von Jakobsen und Nietzsche in die Hände; den Philosophen verstand und verdaute sie ziemlich ungenügend; vom Propheten und Ekstatiker lernte sie jenen flirrenden, lyrisch durchhauchten, oft aber hart an die Marlittische Altjungfern-Sentimentalität streifenden Stil, welcher bei uns den Namen des dekadenten hat. Jakobsen hat ihr Naturgefühl gestärkt und vertieft. So trat sie im Jahre 1895 – 1898 mit ihren ersten ruthenischen Novellen auf, welche ihr besonders unter der Jugend, auch außerhalb des ruthenischen Sprachkreises, viele Anhänger erwarben, besonders, als sie, selbst der „deutschen Sprache mächtig, ihre Sachen auch in deutscher Übersetzung in verschiedenen Zeitschriften veröffentlichte.

Es sind darunter wahre Kabinettstücke zarter und origineller Natur- und Kulturschilderung, wie «Die Schlacht», «Russalka», «Eine Unkultivierte», aber auch hier findet sich besonders unter kleineren Skizzen viel Verschrobenes, Unnatürliches und Petiöses.

In größerem Maße leidet an diesen Mängeln ihr erster größerer Roman «Die Prinzessin»: die Komposition ist ganz lose (Tagebuchform), die Charakterzeichnung wenig durchdacht, der Ideengehalt unklar, doch zeichnet sich die Sprache trotz einiger Loguasität durch Frische und poetischen Schwung aus.

Das bedeutendste ihrer Werke ist jedenfalls der große, 1902 in Literaturno-Naukowyj Vistnyk publizierte Roman «Die Erde». Hier hat Kobylańska wirklich die Vorzüge ihres Talentes am besten gezeigt, aber auch meines Erachtens seine Grenzen erreicht. Die Konzeption ist fein gegliedert und gut disponiert, die handelnden Figuren klargezeichnet, und wenn auch der Blick der Verfasserin über die engen Grenzen eines Dorfes nicht hinausreicht und ein umfassendes Bild des Kulturstandes des bukowinischen Volkes zu geben nicht imstande ist, so ist doch das Ganze durch eine mächtige Gefühlsstimmung durchweht, welche dem Werke einen eigentümlichen Reiz verleiht. Man kann an der Gründlichkeit und Präzision der Beobachtung des geschilderten Bauernlebens manches aussetzen, muß aber doch bekennen, daß dieses Leben noch nie wärmer, poetischer und eigenartiger geschildert wurde. Die kleinen Skizzen und Erzählungen eines Fedkowić, welcher im Vergleich zu Kobylanska doch ziemlich einseitig ist und ein wenig zur Schablone hinneigt, bilden hier auch keine Ausnahme.

Wie vor der Verfassung dieses Romans, so bewegt sich auch später das Schaffen der Kobylańska auf zwei Geleisen: neben lebensfrischen Erzählungen aus dem Volksleben schrieb sie mehr oder weniger gelungene Skizzen über abstrakte Themen, wo sich oft eine unausgegorene Symbolik mit wunderschönen, dem Leben abgelauschten Einzelheiten verband, manchmal aber das stilistische Flitterwerk den Grundgedanken nur verdunkelte oder auch ganz verdeckte. Die schwere Krankheit sowie auch das ziemlich traurige Familienleben bewirkten ein in ihren neuesten Produkten bemerkbares Abnehmen der Stärke und Frische ihres Talentes, welches hoffentlich nur vorübergehend sein wird.

Jedenfalls ist Olga Kobylańska eine hervorragende Erscheinung in der neuen ruthenischen Literatur, ihre ersten Werke waren ein frischer Hauch in dieser Literatur besonders wegen der Freiheit ihrer Ausdrucksweise und wegen Mangels jeglicher Schablone, der sie auszeichnete. Unter den ruthenisch-ukrainischen Schriftstellerinnen hat sie auf dem Gebiete der Novelle und des Romans keine Rivalin, und ihr Roman «Die Erde» wird auch abgesehen von seinem literarischen und sprachlichen Werte als Dokument der Denkweise unseres Volkes in der Zeit der gegenwärtigen schweren Krise eine dauernde Bedeutung behalten. Dies wäre das Wichtigste, was ich in aller Kürze über die Kobylańska zu sagen hätte. Ich hoffe, es wird für den bewußten Zweck ausreichen. Hochachtungsvoll

D-r Ivan Franko.

Lemberg, Poniński-Gasse, Nr. 4, 8.XI. 1905

Високоповажаний пане раднику!

Мені соромно, що знову повинен просити пробачення, оскільки запізнився відповісти на Ваш цінний лист. Відповідь професора Студинського Ви мусили вже давно отримати.

Що стосується справи панни Кобилянської, то дозволю собі, коли ще не пізно, сказати таке: Ольга Кобилянська – дитя «зеленої» Буковини, тієї культурно-територіальної області, де на грунті місцевої румунсько-української культурної відсталості прищеплюються деякими принагідними мандрівниками найбільш модерні способи мислення і вислову думки, але тільки в окремих випадках вони дають справді оригінальні і здорові квіти та плоди. Кобилянська, що походить з української сім’ї службовця, виховувалась у німецькому дусі, формувалася під впливом творів Бірх-Пфейфер і Марліт. Свої перші оповідання писала німецькою мовою у фальшиво-сентиментальній манері цих же письменниць. Згодом випадково – а можливо, це було виявом якоїсь глибшої душевної спорідненості – їй потрапили до рук твори Якобсена і Ніцше, яких вона зрозуміла неглибоко.

Від Ніцше – філософа-профета й віщуна – та від проповідників екстази-захвату перейняла Кобилянська цей блискотливий, забарвлений ліризмом стиль, який часто нагадує стародівочий марлітівський сентиментальний стиль, що ми його називаємо занепадницьким. Твори Якобсена зміцнили і поглибили в ній відчуття природи. Зі своїми першими українськими новелами О. Кобилянська виступила в 1895 – 1898 рр., вони завоювали їй багато прихильників, особливо серед молоді, і не тільки української, – головне тому, що письменниця, добре володіючи німецькою мовою, надрукувала свої твори і в перекладі цією мовою.

Серед цих творів, в яких ніжно й оригінально зображено природу і побут, такі, як, наприклад, «Битва», «Русалка», «Некультурна»; але й тут, особливо в малих нарисах, багато неприродного, дрібного і претензійного.

Деякою мірою ці недоліки притаманні її першому більшому роману «Царівна». Його композиція цілком довільна (форма щоденника), змалювання образів мало продумане, ідейний зміст неясний, але мова, незважаючи на деяку багатослівність, відзначається особливою свіжістю і поетичним розмахом.

Найвидатнішим з її творів є, в усякому разі, великий роман «Земля», надрукований 1902 р. в «Літературно-науковому віснику». В ньому Кобилянська справді найповніше виявила риси свого таланту, але, на мою думку, досягла його меж. Концепція роману задумана тонко і добре викладена, персонажі твору окреслені чітко, і хоч, змальовуючи події, письменниця не виходить за вузькі межі одного села, щоб дати широку картину культурного рівня буковинського народу, то все ж цілість пройнята таким емоційним настроєм, що це надає «Землі» особливого чару. Письменниці з приводу змальованих нею картин життя буковинських селян можна зробити деякі закиди щодо глибини і точності її художнього бачення. Та все ж слід визнати, що це життя ніколи раніше не було відображено тепліше, поетичніше і своєрідніше. Маленькі нариси та оповідання Федьковича, який у порівнянні з Кобилянською здається нам однобічним, схильним до шаблону, не можуть становити тут особливого винятку.

Творчість О. Кобилянської до і після написання «Землі» розвивається двома шляхами: одночасно із життєво свіжими оповіданнями з народного життя вона пише більш-менш вдалі нариси абстрактного характеру, в яких не до кінця продумана символіка пов’язується з чудово схопленими з життя деталями; однак стилістичні прикраси іноді затемнюють частково або й повністю провідні думки цих її творів. Важка хвороба, а також невідрадне особисте життя привели до того, що в найновіших творах письменниці відчувається послаблення сили і свіжості таланту, що, сподіваємось, буде явищем минущим.

В усякому разі, Ольга Кобилянська – визначне явище в українській новітній літературі. Її перші твори були свіжим подихом у цій літературі, особливо завдяки сміливості її стилістичної манери і відсутності будь-якого шаблону; це є характерним для О. Кобилянської. Серед українських письменниць вона не має суперниць в жанрі новели й роману, а її роман «Земля», крім літературної та мовної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття. Це було б найважливіше, що я найкоротше міг би сказати про Кобилянську. Сподіваюся, що цього досить для відомої нам мети.

Залишаюся з глибокою повагою

д-р Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: «Slavia orientalis», 1959, № 2-3, с. 81 – 82.

Українською мовою надруковано у виданнях: Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. К., 1963, с. 100 – 102 (переклад Я. М. Погребенник); Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 10. Львів, 1963, с. 161 – 163 (переклад Т. І. Пачовського).

Автограф листа зберігається в університетській бібліотеці в Загребі (ф. В. Ягича, № 4535).

Подається за фотокопією автографа (ІЛ, ф. 3, № 4900).

…Ваш цінний лист. – Йдеться про лист від 16 жовтня 1905 р., в якому В. Ягич писав:

«Тепер у мене до Вас таке прохання. Серед претендентів на стипендію для митців за 1905 р. е також Ваша колега по літературі п. Кобилянська. Ні на хвилину не сумніваюся, що я повинен її гаряче рекомендувати. Тому, що не маю часу прочитати її новели, романи, нариси, правда, дещо прочитав тут і там, але бракує мені узагальнюючого погляду на її творчі досягнення, буду Вам дуже зобов’язаний, якщо зволите подати мені цілком коротку характеристику письменниці, яку міг би використати у своєму повідомленні, причому, розуміється, назву Ваше ім’я, тому що я не привик наряджатися в чуже пір’я» (ІЛ, ф. 3, № 1635).

На підставі листа І. Франка, при підтримці В. Ягича О. Кобилянська отримала літературну премію. І. Франко у статті «Маніфест «Молодої музи» писав:

«На підставі мого реферату, приватно написаного для проф. Ягича (по його просьбі), вона [О. Кобилянська. – Ред.] одержала австрійську літературну премію…» («Діло» 1907, 13 грудня).

…відповідь професора Студинського… – Йдеться про Кирила Йосиповича Студинського (1868 – 1941), українського радянського вченого-літературознавця, академіка АН УРСР (з 1929 р.). Збереглося 3 листи К. Студинського до І. Франка (ІЛ, ф. 3, № 1607, 1634, 2060).

Бірх-Пфайфер Шарлотта (1800 – 1868) – німецька письменниця-сентименталістка, актриса.

Марліт – псевдонім німецької письменниці Євгенії Іон (1825 – 1887), творами якої О. Кобилянська захоплювалась у молоді роки.

Якобсон Єнс Петер (1847 – 1885) – датський письменник. О. Кобилянська переклала українською мовою його новелу «Тут повинні би рожі стояти».

Ніцше Фрідріх (1844 – 1900) – німецький філософ і письменник. О. Кобилянська певний час виявляла інтерес до його творчості, використовувала його афоризми в окремих своїх творах. У біографічному листі (1921) до С. Смаль-Стоцького О. Кобилянська повідомляла:

«…Василь Сімович написав недавно маленьку критику про мої письма і сказав там, що я начиталася Ібсена і перенесла його вмілою рукою на наш грунт. Його і Ніцше. Проти того я рішучо протестую. Щодо Ніцше, то правда, він мене займав своєю глибиною й деякими думками на будуче, але щоб я вже так дуже віддавалася впливу цього модного філософа, то ні» (Кобилянська Ольга. Твори в п’яти томах, т. 5. К., 1963, с. 240).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 279 – 282.