2. Апокриф про дітство Ісусове

Іван Франко

І отсе апокрифічне оповідання виймаю з вищеописаної рукописної збірки, в котрій воно стоїть на четвертому місці (карта 17 recto – 21 r[ecto]) і займає 9 сторін письма, впрочім остільки неповних, що на початку і на кінці тексту находяться досить великі рисунки: на початку мати божа з дитиною, а на кінці щось ніби храм з 15 вежами і з підписом внизу:

Рече безумен во сердци своем нѣсть бог. Се єсть дом римлянскій, то єсть косцол. Budował go Dariusz król persydskiy у polskiy, obładatel ruskiy, administrator welkyy, xazenes polskyy, ruskiy у wsey welkey Polszczy pruskiy mazoweckiy, moskewskiy, nimeckiy Samyy korona car. Anno domini 1732, roku pańskiego 1732, marca 11 [Будував його Дарій, король перський і польський, володар руський, великий адміністратор, князь польський, руський і всієї великої Польщі – прусський, мазовецький, московський, німецький, Сам царської корони. Року божого 1732, року панського 1732, березня 11 (польськ. і лат.). – Ред].

Хоча підпис доволі безглуздий, та все-таки цінна в ньому дата, котра, певно, відноситься до часу написання сеї рукописі. Впрочім текст її, як побачать читачі, не зовсім добрий, а особливе духове збочення переписача об’являється також тим, що він де треба і де не треба накопичує epitheta ornantia – цар, бог, господь, вседержитель і т. ін.

Слово человѣческое о младенствѣ Ісуса Христовѣ царском

(І) И еще господу нашему Ісусу Христу царю двома лѣтома бывшу и граша во рѣчищах со жидовскими дѣтми и сотвори ис калу дванадесят птыц и сплеснув рукама, а оны возлетѣша, и бысть же в суботу играша и (суть) мнозіи дѣти бяху с ним играюще. Видѣ же то един жидовин шед скоро возвістити (отцу) Іосифу отцу его сице глаголя:

«Отрок твой во рѣчищах играет и взем кал и сотвори ис калу дванадесять птиць и сплеснув руками, а они возлетѣша, осквернив есть нам субботу».

И шед Іосиф и призва его. Ісус же играя воскочи к нему на рамо. Іосиф веде его на мѣсто и научи. Ісус же рече тому жидовину: «Се нинѣ обыдѣл мя еси!» И не доиде жид до дому, абѣ впад и умре. Видѣв же тоє другій жидовин и возопиша, глаголюще: «Откуду отроча?» И пришедша родителя нападоша и рѣша ко Іосифу: «Что ся коя (sic! мабуть, замість: такое) отроча маєш? И то не имаеш с нами во градѣ быти; аще (маб[уть], пропущено: хощеши с нами быти), то хитро учи его на доброе, да нехай не клинет чужих дѣтей и не искушает».

(II) Признав же Іосиф Ісуса и втаи учаше его: «По что клинеши чужих дѣтей и мруть? Прето нас хочуть изгнати из сего града».

Ісус же рече ко Іосифу: «Сія ты глаголю, отче мой: у послушавшого мя примолчи, а тій да мрут по дѣлом своим, тебѣ ненадобѣ, а тіи глаголюще нань вси охромоша и ослѣпоша и тіи видѣвше и убояша ся, потом же не разумеют никтоже гнѣвати ся нань».

Іосиф же єм его за ухо й возвлече и. Ісус же рече ему не гордуя (маб[уть], зам[ість]: негодуя): «Не владѣєт мене искати, и обратиша мя во разбойнически, во истинну не вѣдаешь, что я творю, и з моря яко един день, и тіи неоскудѣют мене, твой есм аз, к тебѣ волею пріидох».

(III) Учитель же именем Закхей, стоя и слыша глаголюща Ісуса отцу, дивися и рече Іосифу: «И се глаголюши отроча мудрое и дай его да вивчим грамотѣ». Поем отроча Іосиф веде его и рече учителю: «Брате, пойми его ко себѣ». Слышав же Ісус отца своего глаголюща розсмѣя ся и рече майстру дидаскалевѣ:

«Воистинну вѣм (маб[уть], зам[ість]: повѣм) ти елико рече отец мой: истынну глаголю, иж всему тому я господь есм, вы же чужди есте и не вѣсте, яко мнѣ единому власть есть дана, аз есм прежде всѣх вѣк, нынѣ родихся и не вѣсте, аз откуду есм или кто аз. Вѣдаю колико лѣт живота нашего, воистинну глаголю ти учителю: егда ты раждаешися, и аз ту стоях прежде рождества твоего и видѣх аз. Воистинну аще хощеши совершен быти учителю, то послушай ты мене, аз тя научу премудрости, еяже никто же не вѣсть развѣ мене, яко вам истынну реку, и егда узрите крест, тогда речеши: отец мой еси ты!»

Сущіи же то жидове слышавши словеса глаголюще: «пять лѣт (м[абуть], пропущено: имать), что отроча сіє глаголет, иже не слышахом ни от архієрей, ни от фарисей, ни от учителей».

Рече же им Ісус: «Не дивитеся тому! Вѣдаю, егда мир создан бысть». Слышавши словеса сія, жидове и убояшася и ничтоще можаху рещи. Ісус же рече: «Вѣдаю, учителю, яко есте слѣпіє – горе вам! и хроміє – горе вам! яко мене учите, а себе хвалите. Закхей же ем его за руку и веде его ко отцу, и рече учитель: «Горе мнѣ! Пойми отроча сіє Іосифе, яко не могу его учити, але он мене учит».

(IV) Ісус же, играя по обычаю со жидовскими дѣтми, вошедши в жидовскій храм, тече пред ними по слнцу и ста высоко, и повелѣ всѣм ити по слнцу и стати (м[абуть], має бути: сташа) высоко и повелѣ (мабуть, пропущено кілька слів, в котрих сказано було: щоб ішли за ним униз по сонячному промені; і діти пішли за ним) стрем глав раступитися (маб[уть], зам[ість]: раступиша ся) [по] слонцу и убишася вси и нача Ісус смѣятися, избѣгшу Ісусу по слонцу.

(V) Прійде другій майстер ко Іосифу и рече ему: «Приведи отроча своє да научу его грамотѣ». Іосиф єм его за руку и веде его ко майстру и умоли его, да научит его алфавита. Вопроси же майстер Ісуса далняго слова алфавита. Ісус же не рече и молчаше. Майстер же удари Ісуса в ланиту. Ісус же рече ему: «По что мя бієши, злодѣю? Аз ты повѣдаю, да что мя учиши, а сам не вѣдаєш, аще єси правый учитель, протолкуй мнѣ, [что] зовется алфавита?» И рече по сих: «Аз есм един и книги во мнѣ суть яко мѣдь звѣнящая».

Слышавши учитель и смятеся и не умѣ слова отвѣщати ко Ісусу и рече: «Ох мнѣ окаянному! Аз измѣнихся, сам на себе срамоту наведох, отроча сіє наставляючи на всю ревность! (пропущено, м[абуть], кілька слів, де розказано було, як «майстер» узяв Ісуса і запровадив назад до Іосифа)… пойми, брате Іосифе, єго до себѣ, не стерплю страсти его, и сіє отроча нѣсть от земного роду, но прежде сотворенного».

(VI) Потом юноша младо и посѣкоша дрова во сосудѣ (маб[уть], зам[ість]: во сусѣдствѣ) Іосифовѣ и ударися секирою и растерза плеснѣ и нозѣ свои, пад и вмираше и вмовѣ велицей бываше. Ісус же ем его за правую руку и простяг, и бысть нога цѣла болящая. И глагола Ісус: «Юноша, востаны». И прехвативши юноша сонній и облобыза и. Народ же мног дивися и рѣша Ісусу: «Воистинну бог живет в нем!»

(VII) Бывшу же Ісусу шѣсть лѣт и посла мати его по воду, а он тече скоро и разби корчажец и нѣвчом ему воды принести. Он же боявся матери своей и зняв из себе сорочку и начерпа води полну и принесе матери. Видѣвши же то жидове и дивиша ся и прихватившися ко матці облобыза и.

(VIII) И паки во время сѣянія йде Ісус со отцем сѣяти пшеницѣ на ниву. Єгда ж отец єго обѣдаше и посѣяв пшениці єдну спуд, во єдин же день пожне и сотре и принесе десять спудов пшеницѣ отцу своєму. И взял Іосиф и цѣлова єго, призвав же убогих и разда пять мѣр, а себѣ пять мѣр оставил.

(IX) В тоєж время созда Іосиф полату мужу богату зѣло во градѣ, и не имѣяше мѣры, и коротко бысть єдно бервено, и печален бысть Іосиф велми. Прійдеже ко отцу Ісус и рече ему: «[по что] печален єси, отче мой?» И рече Іосиф: «Зле ми ся стало». И рече Ісус: «Положи правило на земли!» И положи Іосиф правило на земли, и приступи Ісус, ем за конец краткое бервено и потяг равно з другим. И рече Ісус: «Не тужи, отче мой! что ти покажу, призови мене, я тебѣ сотворю дѣло своє (м[абуть], зам[ість]: твоє)». И рече Іосиф: «Болозѣ мнѣ бог такое отроча дал!»

(X) И ем его за руку Іосиф і веде его ко майстру, иж полотенца робить, а майстер дал Ісусовѣ тридцять хамо[в] бѣлих и рече: «Уклади у розніє цвѣти: ово в червленное, ово в зеленое, ово в багровое, ово в витканое, аз же на орудіє іду».

Ісус же взем хами (пропущено: вложи) усѣ у чермну кадь. И прійде майстер и рече: «Чи уложил єси хами?» Ісус же рече: «Управил всѣ в чермну кадь». Он же возопи великим гласом и растерза ризы своя: чему єси уклал у єдину кадь? Аз тебѣ рекох: у различніє кади уложи! И восхити нань копіє. Ісус же убояся и побѣже, и ста за Ісусом древо велико яко дуб, и видѣ сіє чудо майстер и убояся.

Потом призва его, и пришед Ісус Христос господь бог цар и ста над кадю червленною и рече: «Не тужи, майстру! Яких тебѣ хамов надобь?» Он же рече: «Всякіє». И выимал Ісус Христос господь бог цар вседержатель хами от различных цвѣтов ис червонои кади и прійшов ко Ісусовѣ Христовѣ господу богу царевѣ вседержателю майстер и удари чолом: «Во истинну сын человѣческій, сын божій царській ты!» И приведе его ко отцу его [и рече]: «Пойми, Іосифе! Се дивная чудеса видѣх».

(XI) Поем его Іосиф и веде его ко майстру книжному, да научит его алфавита. Глагола жидовин (тут, очевидно, щось пропущено)… ста многажды. Ісус же глагола ему: «Ащо (sic! зам[ість]: аще) ты правый учитель и научоній добре писма, то рци мнѣ алфавита, аз же ты отвѣщаю. (Тут оп’ять щось пропущено)… разгнѣвався и удари Ісуса Христа царя бога по ланитѣ. Ісус же рече: «Проклятий учителю!» [и] пад оний учитель и вмре. Ісус же приійде ко отцу, и оскорбѣ Іосиф о чадѣ.

(XII) Прійде ко Іосифу другій майстер и рече: «Приведи сына своего во наказаніє, низли (sic!) могу легко научити его єллинским книгам». И рече Іосиф: «Пойми, брате, его со собою!» И узем учитель со спасенієм и веде его. Ісус же йде с ним, вонійде во дом его ко другим учителем, обрѣте книги, лежащія на лавицѣ, разгнув книгу, лежащую великую, нача чтити духом святим. Учитель же прійде и послуша его глаголя, да болѣе глаголет. Народ же мног прійде и послуша его, и рече учитель: «Іосифе, аз поях яко ученика себѣ, а он исполнен благодати божія и премудрости, и рече: брате Іосифе, пойми его ко себѣ!»

(XIII) Утру же бывшу посла Іосиф сына своего Іакова по хврастіє, и се змія лютая усѣкнула его за руку; пад Іаков издше. Ісус же дунув на лице, и угризновеніє аспиду испаде, Іаков же прозрѣ, а змія распадеся на тры части.

(XIV) И паки женѣ его (маб[уть], має бути: нѣкой) отроча умре. И плака ся жена. Слышав же Ісус и пришед там видѣв отроча свое мертво и рече: «Отроча, не умирай, но живо буди!» И разсмѣя ся отроча и воста. И рече Ісус: «Жено, прійми отроча и дай ему ясти». Видѣвши же народи многи и рѣша: во истинну бог живет в нем!

(XV) И паки бывши высота созданной и спаде человѣк с высота и разбися и умираше, и стечению бывшу много людей. Слышав Ісус Христос тече тамо и виде человѣка мертва лежаща, и ем его за руку и рече ему: «Человѣче, востани и сотвори дѣло своє!» И абіє воста и поклони ся ногам Ісусовым. И видѣвши народу много и чудиша ся.

(XVI) Утру же бывшу Іосиф и мати его иската его тужаща и ищуща и по трех днех обрѣтоша его во церкви стояща посреди учителей. И послушаша его, да разумѣют от него, дивляху ся же и мысляху в себѣ: како отроча прейдет страшная книжники? Іосиф и мати рекоста к нему: «Что сотворил еси нам, чадо? Тако нынѣ скорбяще и боляще о тебѣ!»

Рече же Ісус: «Что ищете мене? Се суть обители отца моего, и повелѣ мнѣ быть в ных, или не вѣсте, яко отец мой на небесах живет?» Фарисеи же рѣша ко матери: «Ты ли еси мати отрочати сего?» Она же рече: «Аз есм». И рѣша ей фарисее: «Блаженна ты во женах и благословен плод чрева твоего! Таковыя сыли не видѣхом ни от когоже». И воста Исус Христос господь бог царь вседержатель и иде во слѣд матере своея. Отроча же растяше и крѣпляше ся духом и силою. Нынѣ и присно и во вѣки вѣком аминь.

Вище напечатаний текст є в головній основі тотожний з т[ак] зв[аним] апокрифічним Євангелієм Томи, напечатаним у Тішендорфа в двох редакціях, грецькій і латинській (Const. Tischendorf, Evangelia apocrypha, Lipsiae, 1853, pp. 135 – 170). В слов’янській апокрифічній літературі се Євангеліє стрічається дуже рідко; руського тексту досі не звісно ані одного, а звісні тільки два сербські тексти рукописні, з котрих один надрукований в книзі «Описание рукописей Хлудова» при № 162, стор. 320 – 325 (гл[яди] И. Я. Порфирьев. Апокрифические сказания о новозаветных лицах и событиях по рукописям Соловецкой библиотеки. С.-Петерб[ург], 1890 – «Сборник Отделения рус[ского] языка и словесности императорской] Акад[емии] наук», т. LII, стор. 2, прим. 5).

Не маючи під рукою сього тексту, не можу його порівняти з нашим і для того ограничуся на порівнянні нашого тексту з грецьким і латинським. Здається, впрочім, що в нашім закутку апокриф сей не був такий рідкий, як в інших частях Русі, бо в збірці свящ[еника] Ілії Яремецького-Білахевича, писаній почасти на Покутті, а почасти на Буковині в роках 1742 – 1750, находимо також шматок сього апокрифа, котрий тут для порівняння подаю.

Слово о господѣ нашем Ісус Христѣ, како играяся со дѣтми жидовскими и сотворив 22 птиц

(I) Во едино лѣто іграюще ся господу нашему Ісус Христу со дѣтьми жидовскими на едном мѣстѣ, и взем Ісус Христос калу и сотворив 22 птиц, и плеснул над ними руками, а оніє птицѣ ожили и полетѣли. Учувши же тоє жидове, и зійшли ся до ради, и пошли до Іосифа и мовлят: «Іосифе, отрок твой играет в рѣчи дивніє: взял калу и злѣпив 22 птиц и плеснув руками над птицами, а птиці ожили и полетѣли, и осквернил нам суботу».

Пойдеже Іосиф ко Ісусу. Ісус же, играяся, и скочил Іосифу на рамена. Іосиф же принес Ісуса на мѣсто своє и научи его. Ісус же рече жидовинам: «Се по нинѣ обалилисте мя єси!» И се жидове не дойдоша до дому и абіє падоша и умроша. Друзіи же жидове возопиша и глаголюще: «Откуду се отроча?» И нападоста Іосифа, глаголюще: «Что такое отроча имаеш хитрое? Учи его на доброе, нехай не клинет і не искушает наших дѣтей, бо ти, Іосифе, не будеш жити с нами во градѣ, але тя виженем».

(II) Призвав же Іосиф Ісуса и глаголя: «По что ти клинеш чужих дѣтей, що мруть? Прето хотять нас вигнати из града». Ісус же рекл отцу своєму Іосифу: «Отче мой! Тіи, иже на нас глаголять противу дѣлом своим, нехай оглухнут и ослѣпнут!» И тое увѣдавше, жидове вси убояшася и не смѣяше ничтоже на Ісуса рещи и гнѣватися.

(III) Учитель же еден іменем Затхей (sic!) слиша Ісуса глаголюща (м[абуть], пропущено: прійде) ко Іосифу и рече: «Іосифе брате, се отроча имаєш мудро. Дай его мнѣ, нехай учит грамотѣ». Поем Іосиф отроча і воведе его ко учителю и рече: «Учи, брате, отроча сіє!» Слиша же Ісус Іосифа глаголющаго и засмѣявся и рече: «Даскале во истинну вѣм, єлико ти рече, отец мой Іосиф, аз єсм господь, ви же не вѣсте, якая мнѣ єдному власт, яко аз єсм прежде вѣк, а нынѣ родихся с вами, и аз вѣм, колко лѣт живота вашего. Учителю, послухай мене, аз тя научу премудрости, яже никто не вѣсть развѣ мене и пославшаго мя ко вам».

Сущія жидове услышавши словеса сія глаголюща: «5 лѣт отрочати сему и глаголет, еже не слишахом ни от архиерей, ни от учитель, ни от фарисей». Рече Ісус: «Что сему дивитеся? Вѣдаю, єгда бисть мир создан». В той час услишавши жидове и убоящаяся и не смѣяху ничтоже рещи на Ісуса. Христос же, игрался и скача, глаголюще: «Вѣдаю, учителю, яко ви, есте слѣпіє – горе вам! Яко мене учите, а сами не знаете, хвалитеся!» Затхей же взем его, Ісуса, за руку и приведе его ко Іосифу и рече: «Пойми, брате Іосифе, отроча сіє! Я не могу его учити. О горе мнѣ! Отроча тое мене учит».

(IV) Ісус же воніде по обичаю во жидовській храм, игрался со дѣтми многими жидовскими. Ісус же побѣгне по слонцу, по променях пред дѣтми и ста високо, а дѣти жидовскіє пошли за Ісусом и полетіли стрем глав и побили ся вси. І начат Ісус смѣятися и збѣже по слонцу.

(V) И рече другій майстер ко Іосифу: «Приведи ми отроча и научу его грамоти». Іосиф же єм Ісуса за руку и веде его ко майстру. Майстер же взем его учити грамоти. Ісус же молчаше, не рече ему ничто же. Майстер же удари его в главу. Ісус же рече ему: «По что мя еси ударил в главу? Разбойнику, злодѣятелю, горе тебѣ! Да чого мя учиши, а сам ничтоже не вѣдаєш? Аще-с правій учитель, протолкуй ми, что мовит алфавита? Аз же и по сих… книги во мнѣ сут». Майстер же в той час ужасеся и не смѣя ничтоже ізрещи протѣвко отрочати и рече: «Ох мнѣ! аз окаянній, сам на себе срамоту наведох» и рече: «Пойми, брате Іосифе, отроча сіє. Сіє отроча нѣсть от земнаго рода, но прежде сотворенія».

(VI) Єдин юноша младій рубав дрова в сусѣда Іосифоваго й ударился секирою: стя секира плесень ноги его и пад умираше і у молвѣ велицей бивши и стеченію тамо народа много. Ісус же пойде тамо. Ледва прошел сквоз народ, и прійде идеже лежа отрок. И ем его Ісус за правую ногу зарубаную и протяг и бысть нога болящая здравая. И рече Ісус: «Юноша, тебѣ глаголю, востани!» Юноша же абіє воста. Народ же велми чудишася и рече: «Воистинну, в сем отрочати бог живет!»

(VII?) (IX?) Потом же Ісус хождаше по водѣ и созда себѣ храмину каменную, народи же іудейській зѣло чудишася таковому виденію.

(XIII) Потом же Іосиф послал сына своего Іякова по хвраст. И змѣя лютая укусила его во руку, и пад Іяков і умираше. Ісус прійдет тамо и дунул на лице его и угризнованіє зміино испадет, Іяков прозрѣв, а змія распадеся на три части.

(XIV) Потом женѣ едной отроча умрет, и плакася жена злѣ за отрочатем. Слишав же Ісус и тече тамо и видѣ отроча мертво. I дунул Ісус на уста его и рече: «Востани, отроча, и живо будь!» Абіє воста отроча и розсмѣя ся. И рече Ісус: «Жено, прійми отроча и дай ему ясти». Видѣвши тоє народи многи и рѣша: во істинну в сем отрочати бог живет.

(XV) И паки бивше созданію високому, и впаде человѣк з будинку вельми високаго и разбив ся і умираше. І зійшлося людей много над онаго человѣка, и прійде Ісус тамо и видѣ человѣка мертваго лежаща. І єм єго Ісус за руку и рече: «Тебѣ, человѣче, глаголю, востани и твори дѣло своє!» И абіє человѣк востав и поклонил ся Ісусови, и видѣвши тое народи и чудишася велми.

(XVI) Іосиф же и мати его ищуща во Ієрусалимѣ и обрѣтоста его по 3 днех во церкви посредѣ учителей. И послушавша его, да разумѣют, и дивляху ся, како отроча прейдет старшія книжници и фѣліозофи. Іосиф же и мати рекоста Ісусови: «Почто, чадо, сотворило-с нам, кабо нам велми была скорб». Ісус же рече: «Почто ищете мене? Многіє сут убители у отца моего, повелѣ ми в них бити. Не вѣсте ли, како и отец мой ест на небесех?» Фарисее же слишавше і рѣша: «Ти ли єси мати сему отрочати?» Марія же рече: «Аз єсм». Фарисее же рѣша: «Благословенна ти во женах и благословен плод твоего чрева! Таковія слави, таковія сили не видѣхом николи же». Воставше же Ісус і йде во слѣд матере своєя, и бисть слушаяй матере своя и повинуяй ся. Ісус же спѣяше мудростію и тѣлом и благодать и исцѣленіє творяше. Ми же прославим отца и сына и святаго духа и нынѣ, и присно и во вѣки вѣком аминь.

В скобках перед поодинокими епізодами сього оповідання ми поклали римські цифри, котрі уможливлюють докладне порівняння змісту обох сих текстів один з одним і з грецьким оригіналом. Ми ограничимося тут на такім поверховім порівнянні змісту, лишаючи на пізніше детальний розбір текстів і дослід над їх розгалуженням.

Із нумерації епізодів у обох наших текстах бачимо, що глави І – VI в них зовсім однакові (щодо змісту); так само однакове й закінчення (гл. XIII – XIV). Тільки шістьох середніх глав нема в тексті Яремецького-Білахевича, коли не лічити коротенького речення про ходження по воді і будування кам’яного дому, де за темною стилізацією можна добачити натяки на гл. VII і IX іспасського тексту.

Порівняння нашого тексту (приймаю оба варіанти як випливші з одного тексту – се, впрочім, не трудно й доказати) з апокрифічним Євангелієм Томи, звісним у грецькій і в латинській (трохи коротшій) версії, показує ось що: грецьке Євангеліє Томи має глав 19, значить, о 3 більше від нашого тексту; версія латинська має глав XV, значить, о одну менше від нашого тексту. Та коли зважити, що в латинській версії пропущена власне та глава, що у нас є XVI (епізод узятий із канонічного Євангелія Луки, гл. II, 41 – 52), то побачимо, що наш текст в тім пункті ближчий до латинської версії, чим до грецької. Та гляньмо на зміст і порядок глав, виходячи все від нашого тексту.

Гл. 1. Історія з 12 глиняними пташками, що за волею Ісуса полетіли, аналогічно розказана в грецькій версії Єванг[елія] Томи гл. 2, в латинській версії гл. 4, в грецькій Εύγγραμμά του ά. άπ. Θομά гл. 2, в т[ак] зв[анім] арабськім Євангелії вродження і дітства Ісусового (Evangelium infantiae Arabicum) гл. 46 і в фальшивім Євангелії Маттея гл. 27.

Гл. II. Йосиф упоминає Ісуса, щоб не кляв, Ісус мститься на тих, що на нього жалувались, Йосиф тягне його за вухо, пор.: Ev. Thomae graece, гл. 5, Ev. Th. lat., гл. 4 і 15, Syngr. Th., гл. 3, аналогічні місця є і в Pseudo-evang. Matthaei, гл. 29.

Гл. III. Історія з учителем Закхеєм займає в грецькій версії Єв[ангелія] Томи три глави (6, 7 і 8), в латинській версії одну гл. (6), в Єванг[елії] арабськім одну гл. (48), у псевдо-Маттея одну (30).

Гл. IV, в наших текстах досить неясно стилізована, в такій формі не існує в жоднім іншім тексті. В текстах грецьких і в латинськім (Єв[ангеліє] Томи грецьке – гл. 9, латинське] – гл. 7, Syngr. Th. – гл. 6, Єв[ангеліє] арабське – гл. 44, Єв[ангеліє] псевдо-Матт[ея] – гл. 32) розказано в аналогічнім місці, що Ісус бавився з дітьми на даху, один хлопець упав з даху і забився, прочі діти повтікали, родичі вбитого хлопця обвинуватили Ісуса, а той оживив забитого. Як бачимо, епізод зовсім не похожий на наш, де попри всій неясності оба варіанти згідно говорять про «ходження по сонцю», т. є. по сонячнім промені, вгору і вниз і проте, що всі діти, наслідуючи втім Ісуса, попадали і побилися. Чи наш епізод властивий тільки слов’янським перекладам сього апокрифа, чи, може, має своє джерело в якійсь іншій, досі незвісній грецькій версії?

Гл. V, епізод з другим учителем, що вдарив Ісуса в лице, а потім, завстиданий, відвів його до Йосифа, повторяється в нашім тексті в гл. XI. В грецьких текстах находимо ураз із Закхеєм тільки трьох учителів Ісусових; наш текст говорить про чотирьох, т. є. про трьох без Закхея. Епізод з другим учителем, котрий ударив Ісуса в голову і за те був покараний тим, що йому рука всохла, находимо в грецькім Єванг[елії] Томи – гл. 14, латинськім Єванг[елії] Th. – гл. 12, Єв[ангеліє] арабське – гл. 49. Наш текст найбільше ще похожий на оповідання псевдо-Маттея (гл. 31), де другий учитель названий Леві. Той зачинає вчити Ісуса азбуки, але Ісус мовчить. Леві вдарив Ісуса різкою. Тоді Ісус толкує йому значення поодиноких букв. Леві кричить, що сей хлопець варт висіти на хресті, і тікає від нього (Tischendorf, Evangelia apocrypha, стор. 94 – 96). Інтересно, що з усіх апокрифічних євангелій власне тільки одно Євангеліє псевдо-Маттея говорить так само, як і наш текст про чотирьох учителів Ісусових.

Гл. VI. Вилічення хлопця, що, рубаючи дрова, розтяв собі ногу, розказано в Єв[ангелії] Томи грець[кім] – гл. 10, в латинськім] – гл. 8.

Гл. VII, про те, як Ісус, розбивши коновку, приніс води в сорочці, розказана в Єв[ангелії] Т[оми] грець[кім] – гл. 11, латинськім – гл. 9, Єв[ангелії] арабськім – гл. 45, псевдо-Маттея – гл. 33.

Гл. VIII, історія чудесного посіву пшениці, розказана в Єв[ангелії] Томи грецьким – гл. 12, латинськім – гл. 10, псевдо-Маттея – гл. 34.

Гл. IX, про Йосифове теслярство і чудесне натягнення прекороткого дерева Ісусом розказана в Єв[ангелії] Томи грецькім – гл. 13, латинськім – гл. 11, Syngramma Thomae – гл. 9, хоч усюди досить відмінно від нашого: Йосиф – столяр і робить ліжко, а Ісус продовжує коротку дошку. У псевдо-Маттея Йосиф також робить 6 ліжок і каже Ісусові порізати дошки після поданої міри. Той не слухає, ріже одні коротші, а другі довші, а опісля чудесно рівняє. Як бачимо, наш текст не сходиться з жодним досі звісним апокрифом.

Гл. X. Фарбування полотен. В тішендорфовських текстах Євангелія Томи цього епізоду не находимо; є він тільки в однім рукописі сього Євангелія, що находиться в Парижі і опублікований був ученим Тіло (Thilo. Codex apocryphus, стор. 289), і в Євангелії арабськім – гл. 37, хоча оба сі тексти подають сей епізод досить відмінно від нашого. Інтересно, що версія зовсім подібна до нашого тексту, находиться тільки у магометанських писателів (гл[яди] Rudolf Hofmann. Das Leben Jesu nach den Apokryphen. Leipzig, 1851, стор. 235).

Гл. XI. Епізод з третім учителем, котрий ударив Ісуса і тут же на місці вмер, зовсім аналогічно розказаний знов тільки у псевдо-Маттея – гл. 38. В Євангелії Томи (грецьк[ім] – гл. 14 і латинськім – гл. 12) учитель б’є Ісуса по голові, задля чого Ісус закляв йому, учителеві зараз усхла рука і він упав лицем до землі; впрочім, пізніше Ісус уздоровив йому всохшу руку.

Гл. XII. У четвертого учителя Ісус без науки читає і толкує книгу, пор. Єванг[еліе] Томи грецьке – гл. 15, латинське] – гл. 14, псевдо-Маттея – гл. 39, Єв[ангеліє] арабське – гл. 49.

Гл. XIII. Ісус уздоровлює Якова, вкушеного гадюкою, пор. Єв[ангеліє] Томи грецьке – гл. 26, лат[инське] – гл. 14, псевдо-Маттея – гл. 41, арабське – гл. 43.

Гл. XIV. Воскресения дитини, епізод скопійований з канонічних євангелій, де розказано про дочку Яіра, пор. Єванг[еліє] Томи грецьк[е] – гл. 17, лат[инське] – гл. 15.

Гл. XV. Воскресения робітника, що впав з високої будівлі, находимо тільки в грецькій версії Євангелія Томи – гл. 18, – в жоднім іншім апокрифі сього епізоду нема.

Гл. XVI. Ісус у храмі між книжниками, – оп’ять переробка з канонічного Євангелія з апокрифічними додатками, котрі, впрочім, в наших текстах значно повкорочувані (пропущена розмова Ісуса з книжниками, з звіздарем, з лікарем), гл[яди] Єванг[еліє] Томи грецьке – гл. 19, арабське – гл. 50 – 53.

З порівняння змісту сих апокрифів бачимо ясно, що наш текст не є перекладом жодного із них, але являється осібною і то з многих поглядів дуже інтересною редакцією так званого Євангелія Томи і містить в собі такі легенди, котрі досі були незвісні в апокрифах про дітство Ісусове. Де і під якими впливами повстала ся редакція, наразі годі розсудити, та все-таки можна сказати, що далеко більше подробиць вказує на її східне походження, ніж на західне.

Примітки

Тішендорф Костянтин фон (1815 – 1874) – німецький теолог, богослов, видавець і коментатор євангельських книг, апокрифічних збірок та віднайденого ним Синайського кодексу, виданого 1862 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 355 – 367.