5. Слово о Сивидлѣ пророчици и о Давидѣ цару
Іван Франко
Давид цар пророк господень імѣяше похоть велику: єгда сѣдяше, исхождаше сила его из него, и полагаху сосуд, капляху во сосуд. Во єден день єден раб отер зеліем и поверже. И зійде гуска и зѣде зеліє и знесе яйце, и з яйца того прійде женскій пол. И втайнѣ повѣли цару Давиду.
Давид же поразумѣ, что сотворил и повелѣ оное дитя скрити в землю угорскую, и воспитал ю тамо и даде ю наученію книжному, і бисть мудра всего свѣта и красна і мудростію пріять землю угорскую и царствовала в Римѣ. И смотряше рѣчи пророческія, како рече господь: от плода чрева моего посаджу на престолѣ моем, – і инія пророчества смотраше, что глет.
Імя бѣ єи Марія, а за мудрость ей нарекоша Сивидла. Надѣяше ся она, яко от нея хощет родити ся Христос, и храняше дѣвство своє лѣт пятдесят, дондеже видяху 100 бояр великих єден сон. Тогда разумѣ Сивидла, яко нѣсть тая, иже надѣяхся, их би ся родил Христос от нея.
Собрали ся вси бояре и рекоша: «Пойдѣм ко царици и повѣжмо сон той иж видѣхом сея нощи».
И пришедши, рекоша: «Госпоже наша! Видѣлисмо сея нощи сон дивен ми бояре твои».
Сивидла рече:«Мои бояре, повѣжте ми сон той, хощу его розумѣти».
В той час рекоша вси бояре: «Госпоже наша, видѣлисмо 9 солнцій сея нощи».
Сивидла рече: «Повѣжте ми, какова солнца?»
Рекоша ей: «1-є солнце ясно сіяюще, 2-є солнце трижди помрачающе, 3-є солнце червоно, 4-є солнце около мрачно, 5-є солнце варно насилно… того блюсти, 6-є солнце снѣжну свѣщу имуще, 7-є солнце криваво зрачно, посреди руку имуще, 8-є солнце от всѣх страшно и трепетно, 9-є солнце варно горячостю».
В той час рече Сивидла: «Ото, бояре мои, послухайте мене! Ото тих 9 солнцій – 9 родов: 1-є солнце то ест род болгарскій, 2-є солнце то ест греци, 3-є солнце то суть фрази; изійдет от них человек двоероден, имя ему будет Константин, той сотворит великую рать по земли, и обявится ему бѣлій крест на небесех, и сотворит царство во Греціи и нарекут Новій Ієрусалим и мати его обявит крест Христов; 4-є солнце то сут… діє, 5-є солнце то ест род сарацинскій, 6-є солнце то сут сиріяне, 7-є солнце то ест род жидовскій: прійдет от того народа жена именем Марія, она родит сына от небес и нарекут імя ему Ісус; дѣвою его родит и дѣвою пребудет, егоже ест престол небо и подножіє земля. И зберут ся людіє и князи и судій и предасть его ученик его на распятіє, и умрет и погребут его, але он воскреснет и раздрушит пекло и праотец і отец висвободит. А потом вознесет ся на небо и оставит 12 мужей и тіи закон наш разорять и его закон утвердять, и того закон восцарствует от востока до запада и от сѣвера до юга».
Тогда єврейскіи (м[абуть], угорскіи) князи рекоша: «Умолкни, госпоже наша, умолкни, тако тя упрошаем! Ци может тоє бити, жеби зѣйшол с небес и народил ся от дѣви и разорил закон наш?»
Тогда Сивидла рече: «О безумній роде наш! Великим чудним не дивите ся. Помянѣте, на чем небо обѣси, на чем землю утвердив? А се закон ваш не на добро вам ест. И аз надѣях ся доселѣ, иж от мене хощет народити ся Христос и храних дѣвство свое 50 лѣт, а нынѣ познах, яком нѣсть тая. 8-є солнце то сут веріи правіи; 9-є солнце то ест род бѣсурманскій, агаряне, турки, татаре».
Апокриф сей, вийнятий із тої ж збірки о. Яремецького-Білахевича, окільки можу судити по титулах звісних мені староруських легенд про Сівіллу, не находиться в рукописних збірках, а бодай досі не був звісний в науці. В старій Русі було кілька писаних оповідань про Сівіллу, котрі дуже часто переписувалися. І так в двох рукописних збірках, Царського і Толстого, находяться ось які статті про Сівіллу.
У Царського рукопис ч. 344 «Сказание о 12 Сивиллах», те саме, мабуть, рукопис 392 з додатком виривків із тексту сівіллінських пророцтв о страшнім суді і о муках Христових, те саме (без тексту пророцтв) рукопис ч. 421. В рукопису ч. 344 находиться «Сказание о десяти Сивиллах», а в рукопису ч. 404 «Сказание о Сивиллах» (гл[яди] П. Строєв, Рукописи славянские и российские, принадлежащие Ив. Ник. Царскому, Москва, 1848). В збірці Толстого (тепер Петербурзької] публ[ічної] бібліотеки) стрічаємо в рукопису ч. 129 «Прорицание Сивилл о спасителе» (гл[яди] К. Калайдович и П. Строев, Обстоятельное описание славяно-российских рукописей, хранящихся в Москве в библиотеке гр. Ф. Андр. Толстого, Москва, 1825, т. І).
Здається, що те саме оповідання находиться також в рукопису ч. 217 (там же, т. II); натомість в рукопису ч. 65 і 140 находиться «Слово о 12 Сивиллах», котре в другім із сих рукописів приписане якомусь «мудрецу Маркусу». Аналогічні тексти находяться також в рукопису Румянцевського музею. Всі ті оповідання в’яжуться з старокласичною традицією про пророчицю Сівіллу, про 10, 12, вкінці 6 Сівілл, під котрих іменем у греків і римлян існували збірки пророцьких віршів.
На лад тих сівіллінських віршів зложені були, починаючи з II віку перед Христом, жидами (головно александрійськими), а опісля християнами обширні поеми, в котрих популяризовано жидівські, а потім християнські ідеали та ожидания серед греків та римлян. Із сих поем дійшло до нас 12 книг т[ак] зв[аних) Oracula Sybillina (про їх тексти, рукописи, видання і значення гл[яди]: Otto Zockler, Die Apokryphen des alten Testaments nebst einem Anhang über die Pseudepigraphenliteratur, München, 1891, стор. 477 – 484).
Щодо нашого тексту, котрий, здається, не стоїть у жоднім зв’язку з тими поемами, знає тільки одну Сівіллу і робить її чудесно вродженою (з гусячого яйця, заплодненого людським сіменем) дочкою царя Давида, замітимо тут, що поставлення народу болгарського на першім місці в викладі сну бояр показує досить виразно на болгарське походження легенди. Ім’я Сівілли Марія натякає, здається, на якийсь зв’язок сеї міфічної постаті з іншою пророчицею Марією, сестрою Аарона, про котру говориться в однім рукописі Віденської надворної бібліотеки (ч. 11, 336, «Maria prophetissa sosor Aharon, ejusque Liber secretorum»). Варто замітити, що поряд з Давидом поставлена була Сівілла в тексті вельми популярного латинського гімну про страшний суд, зложеного Яковом де Тоді (Jacopone de Todi), котрого перший куплет мається так:
Dies irae, dies illa
Solvet saeclum in favilla,
Testis David et Sybilla.
Чи і який заходить зв’язок між усіми тими творами, не думаю рішати. Що легенда наша зложена доволі пізно, в XIV або XV віці, про се свідчить згадка про турків і татар, хоча автор, бачиться, не знає ще про завоювання Царгорода турками.
Примітки
…в двох рукописних збірках, Царського і Толстого… – Йдеться про колекції російських збирачів давніх книг і рукописів І. М. Царського та Ф. А. Толстого, описи яких було зроблено П. М. Строєвим; «Обстоятельное описание славяно-российских рукописей, хранящихся в Москве в библиотеке гр. Ф. А. Толстого» (1825) та «Рукописи славянские и российские, принадлежащие купцу И. Н. Царскому» (1848).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 389 – 392.