4. Слово о сотвореню ангел и архангел и о прочіих безплотних силах
Іван Франко
Теди творец небесній гди сотворил небо и землю, солнце, мѣсяць, звѣзди на небѣ, а потом створил бог, предвѣчная мудрость, слуги своя ангели, архангели, херувими, серафими, начала, власти, престоли, господствія, сили. Сотворил девять чинов на хвалу свою, а десятій чин огненній.
Сатанаил бил слуга божій першій і найстаршій бил воєвода. И дал ему бил бог десятую часть в небѣ. Тогди оній Сатанаил помислил: аз поставлю престол себѣ на горах високих на воздусѣ под небом и буду подобен богу вишнему.
Но бог створитель знал его помишленіе. Тогда бог творец разгневался на Сатанаила. В той час огнь пред ним возгорит ся, окрест его буря велія, огнь от лица его воспланет ся. И возгримѣ небо и оболоки стали трѣскати, явили ся гради, огненнія стрѣли, молнія, блискавици великія. В той час злякл ся Сатанаил, стал темен и упал з небес зо всѣм хором своим. И летѣли ангели его с небес 40 день и 40 нощій. Видячи тоє, другіє хори і устрашили ся предвѣчнаго бога творца.
В той час архангел Михаил подняв оболок, на нем же бог предвечній сидѣл, возопив же гласом веліим: «Вонмим! Вонмим! Святая святих!» В той час укрѣпил ангели и рече им. «Возмѣмо бога небеснаго на помощ!» Видячи тоє, ангели и собрали ся вси ко святому архистратигу Михаилу и запѣли пѣснь ангелску: «Свят! свят! свят! Господь Саваоф, ісполнь небо и землю, слави его!» Ото тоє значить собор архангела Михаила.
И поставил бог творец архангела Михаила на небесах старшим чиноначальником, воеводою небесним, а сатану іструтил із неба и стал діяволом, непріятелем душевним. І так, братія, не хотѣл Сатанаил бити ангелом пресвѣтлим и за тоє учинил ся темним. Так и ми, христіяне, не будмо гордіє, абисмо не верженніє били из царствія небеснаго, як сатана изгордѣл бил на небесах и спал из лика ангелскаго. Бог, предвѣчная мудрость, не терпит грѣха гордому человеку, а смиренному благодать дает, а гордим противит ся. Як человѣк запорохи в оку не может держати, так грѣшник не может в царствѣ небесном бити. Богу нашему слава во вѣки амин.
І отсю коротеньку легенду виймаємо з рукописної збірки о. Іллі Яремецького-Білахевича. Аналогічні тексти звісні були досі тільки з рукописів північно-великоруських. Порфир’єв опублікував три версії сеї легенди з рукописів бібліотеки Соловецького монастиря (И. Я. Порфирьев, Апокрифические сказания о ветхозаветных лицах и событиях, Спб., 1877, ст. 83 – 89). Нема ніякого сумніву, що всі ті оповідання основані на тім, що списане в «Палеї» (пор. «Палея толковая» по списку, сделанному в Коломне в 1406 г.», труд учеников Н. С. Тихонравова, Москва, 1892, стовбці 73 – 75, і близьку до сього тексту версію соловецької «Палеї» з поч[атку] XVII в. у Порфир’єва, op. cit., ст. 84 – 85).
Коротший текст «Палеї», виданий А. Поповим по 3 рукописам Московської синодальної бібліотеки з XV – XVII в., має тільки маленький і з зв’язку вирваний шматок сеї легенди (А. Попов, Книга битія небеси і земли («Палея историческая»), Москва, 1881, стор. 2). Думаю, що не без інтересу буде прослідити, що є спільне, а що різне в тих чотирьох текстах; се дасть нам поняття про процес зросту апокрифічних легенд на слов’янськім грунті.
Після коломенської і соловецької «Палеї» ангели сотворені були першого дня разом з небом і землею; текст Попова нічого не згадує про їх сотворения; наш текст кладе їх сотворения в четвертий день разом з сонцем, місяцем і звіздами. Всі три «Палеї» кладуть на четвертий день бунт Сатанаїла, котрий був «старійшина 10-му чину ангел». Чин той в «Палеях» не названий спеціально, а тільки сказано, що «10-й чин, иже в дѣмоны преложиша ся» («Толковая Палея», стовбець 1).
Текст Білахевича має тут характерний додаток, що 10-тий чин був огняний і що Сатанаїл був перший і найстарший воєвода в небі і мав десяту часть неба під собою. В «Палеях» він являється тільки старшиною одного чина і нічим більше. Причиною бунту Сатанаїла в «Палеях» виставлена зависть по поводу красоти сотвореного богом світу; Сатанаїл бажав узяти в свою власть землю і панувати на ній як бог; текст Білахевича тут неповний. Натомість текст сей подає мелодраматичний опис упадку Сатанаїла і його ангелів, коли тим часом по текстам «Палеї» се сталося доволі тихо: Сатанаїл і його ангели «аки пісок просушася с небеси».
Характерною для тексту Білахевича є дальша подробиця, що Михаїл «підняв оболок, на котрім предвічний сидів». Акція Михаїла в «Палеях» ограничується на викрик «Воньмім!» Щодо судьби стручених ангелів у «Палеях» находимо більше подробиць: одні крізь землю «проразиша ся в предисподная», другі розсипалися по землі, а інші зависли в повітрі. Соловецька «Палея» подає ще більше подробиць, бо тільки тепер, a posteriori, додає, що сатана був первісно «приставник земному чину и блюденіє земли прієм от бога» (Порф[ир’єв], op. cit., 8) і що тільки по струченні десятого чину ангелів бог задумав на те місце сотворити новий десятий чин – людей.
На основі сього тексту розвилися дальші легенди, найдені Порфир’євим у соловецьких рукописах. І так рукопис XVII в. ч. 1138 оповідає, що Сатанаїл приступив уже до виконання бунту, «сотворил собѣ престол на облацѣх северных і вознесе ся и бысть тогда воєвода чину ангельскому». Бог посилає Михаїла, щоби зіпхнув його з престола, але Михаїл, прийшовши до нього, «видѣ на нем божество велико и не смѣ на него и зрѣти». Тільки опісля, коли бог зняв з нього божество, Михаїл за другим разом «видѣ его яко проста человека и удари его скипетром и спаде ся престол его и пойде сатана долу и со всіми силами» (op. cit., 86).
Від сього розуміння ще один крок до дійсного двобожія, зроблений в третім тексті, опублікованім Порфир’євим.
«Єгда сниде бог и нача ходити по воді и узрѣ на водѣ птицу, плавает яко гоголь. И рече бог: «Ты кто єси?» Птица же рече: «Аз есмь бог». «А аз кто есмь?» Птица же рече: «Ты богом бог». Бог же рече: «Ты откуду бѣ?» Птица же рече: «Аз есмь от нижных». И рече бог: «А аз от куду?» Птица же рече: «От вышних». И рече бог: «Дай же ми от нижных». И понре птица в море и согна пѣну яко ил и принесе богу. И взя бог ил в горсть и распространи сюду и овоюду и бысть земля. И повелѣ бог изсякнути рѣкам і источникам. И взя бог птицу и нарече имя ему Сотонаил, и буди ты у мене воевода небесным силам, надо всіми старійшина. И сотвори бог потом небесныя силы, и бысть всіх 12 чинов» (op. cit., 87 – 88).
Що і ся версія легенди, безсумнівно дуалістично-богомильського характеру, звісна була в Южній Русі, на се маємо докази в тім, що вона майже живцем перейшла в уста нашого народу (гл[яди] Чубинський, Труды, II, 359 – 360; М. Драгоманов, Малорусские нар[одные] предания, 88 – 91, там же і болгарська версія, стор. 429 – 430). Про весь обширний круг дуалістичних легенд вийшли в остатніх часах вельми замітні праці О. М. Веселовського «Разыскания в области русского духовного стиха XI – XVII», Спб., 1889, і М. Драгоманова ще нескінчена праця в болгарському виданні «Сборник за народни умотворения», тт. VIII і X.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 386 – 389.