7. Зразок релігійної сатири: песій піст
Іван Франко
В моїй статті «Przyczynki do podań o Mahomecie u Słowian» («Wisła», VIII) підніс я той інтересний факт, що середньовікові християни, у котрих весь спосіб мислення був догматичний і апріорний, уміли бути раціоналістами, коли ходило о те, щоби висміяти і звести ad absurdum догми та легенди чужої, в тім разі магометанської релігії. Велика часть християнських легенд о Магометі має на собі виразні признаки раціоналізму (дух св[ятий] в виді голуба, що мав нашіптувати Магометові божу волю, після християнських вияснень був звичайний голуб, котрого Магомет привчив видзьобувати собі з вуха зерна пшениці і т. п.).
В церковнослов’янській літературі православних народів таких раціоналістичних легенд о Магометі нема, – вони розширені були головно на Заході, відки приходили до чехів та поляків. Тим цікавіше буде для нас побачити церковнослов’янську легенду, що висміває при помочі раціоналістичної людової анекдоти іншу неправославну церков – вірменську. Ся коротенька легенда, звісна під назвою «О пості арменском Арциоурієвѣ» або «Арцивурцовѣ», була вельми розширена в староруськім письменстві і находиться в множества рукописів різних часів, особливо в збірках XVI і XVII віків. У нас вона, певно, була розширена не менше, як і в Північній Русі, оттим-то ми вважаємо потрібним познайомити з нею ближче наших читачів.
В тій цілі ми можемо покористуватися трьома її списками, що всі були зладжені в Южній Русі і показують нам традицію сеї легенди на протягу майже 250 літ: бо коли найстарший список, узятий із «Ковельської палеї» (Віденської надв[орної] бібліот[еки], рукопис Slav., 9) сягає початку XVI або кінця XV віку, то другий список, на жаль, без початку, походить з кінця XVI або з початку XVII в., а третій находиться в рукописній збірці о. Яремецького-Білахевича і зладжений був ок[оло] 1743 р.
А. В рукописі, що містить на початку «Палею» і в р. 1549 переданий був ковельським священиком Кузьмою Василевичем в дарі на Афон, находимо на карті 377 r[ecto] слідуючий текст:
«Иже в святих отца нашего Ларіона єпископа Мегленскаго о арменстеи ереси.
Сей святыи арменскіи пост по истиннѣ исповѣда, в своем бо граде множество армен в православіє обрати.
Яко Сергіє нѣкто арменскіа єреси учитель быв, имяше пса, зовома Арцивурціє. Бѣ в же вѣстник предреченному Сергею и пришествіє его множицею преходя возвещаваше бесовским возмагаєм дѣиством. Хотя бо пріити в нѣкіи от градов или в вес(ь) [Букви в скобках не находяться в рукопису, а доповнені нами], в них же живяху ученици и причастници пагубі єг(о), і єгда предреченнаго пса видяху, исхождаху прежде єдинаго дне на поприща нѣколика в срѣтеніє учителю. Некогда же на скверную таковую службу пес послан быв, и от волков снѣден быс(ть). И во утріи день поиде Сергіє идеж(е) послал бяше пса, и никомуже стрѣтшю его по обычаю зѣло оскорби ся и увѣда яко не пріиде к ним предтеча (его) пес, посла на взысканіє его. І яко познаша кости, єж(е) волком снѣден быс[ть], повелѣ всѣм арменом постити с(я) о скончаніи его, печаловаті и сѣтовати на дни уречены в лѣте, и пост той Арцивурцев именова.
И сего рад(и) армени того уставу последующе таковыи постятся пост, єгда в нас неделя о мытарі и о фарисеи. И того ради святій отци разришиша нам в той недели не постити, но во среду и пяток ясти мяс миряном, а мнихом сыр і яйца и пити вино, да не с ними приобщаемся их посту треклятому Арциурцієву».
Ся стаття вказує ще ясно на джерело, з котрого походить. Є се житіє болгарського єпископа Іларіона Могленського, що жив в половині XII віку. Житіє се в скороченні ввійшло в южнослов’янські, а потім і в руські хронографи. Про Іларіона Могленського ми знаємо, що він завзято спорив і воював з вірменами, маніхеями і богомилами (Jirećek. Geschichte der Bulgaren, 213), і житіє, написане незвісним автором, приводить зразки його полемічних диспут з тими сектантами. В оповіданні про диспути з вірменами читаємо:
«Вопрос єпископа: «Чего ради постите ся пост Арцивуріев?»
Отвѣт армен: «Сергію нѣкоему арменину таковый постимся пост, иже в нашей страна пострадавшему».
Ответ єпископа: «Вам злославным сущим откуду имате показати, яко Сергій он православен бѣ и Христа ради пострада?»
Отвѣт армен: «Они же утѣсняеми рѣша: яко Ниневитскый есть пост, лжуще глаголаху; потом рѣша Адамов; таже глаголаша арменскій, егда хотѣхом крестити ся; таже Константина Великого пост».
Отвѣт епископа: «Святый же обличив их ложь от писанія, рече им: о несмысленіи и косніи сердцем, еже вѣровати истиннѣ, аз вам реку, еже и сами добрѣ вѣсте, яко Сергіе нѣкто, арменскыа ереси учитель бывый, имѣяше пса зовома сице Арцывурцые; бѣ же вестник предреченному Сергію, пришествіє его возвѣщеваше бѣсовським дѣйством, егда хотяше прійти в нѣкій град или весь, идѣже живяху ученици его и причастници нагубѣ [sic! пагубе?] его, егда предреченнаго пса видяху, прежде единаго дне исхождаху в срѣтеніе учителю.
Нѣкогда же на таковую скверную службу пес послан бысть и от волк снѣден бысть; во утріе же Сергіе пріиде, и не срѣтоша его, и пришед к ним увѣдѣв, яко не пріиде к ним предотеча его пес, и оскорби ся зѣло, и посла на взысканіе его, и обрѣтоша точію кости его, и сего ради повѣле всѣм арменом постити ся и сѣтовати о скончаніи его во дни уреченныа лѣта и пост Арцивурцев именова.
Сего вы уставу последующе пост той держите. Они же студом многым обьяти бывше, мнози же от них, свою ересь укоривше, к соборнѣй приступиша церкви» (Андрей Попов, Изборник славянских и русских сочинений и статей, внесенных в хронографы русской редакции, Москва, 1869, стор. 19; повний текст житія Іларіона Могленського виданий Ст. Новаковичем в збірці «Starine», видаваній Югослов’янською академією в Загребі).
Із порівняння сих двох текстів бачимо повну їх схожість, крім закінчення: в южноруськім тексті додано пояснення, що піст Арціурців припадає в неділю митаря і фарисея (25 февр[аля]) і що «святі отці» власне для відрізнення православних від вірмен позволили весь той тиждень їсти православним м’ясо, а монахам сир і яйця, навіть в середу і п’ятницю.
Б. Другий текст, котрий виймаємо з рукопису з початку XVII в., що находиться в нашім посіданні, досить значно різниться від попереднього. Лишаючи на боці деякі похибки переписача, піднесемо тільки, що назва Арціурцій тут розірвана надвоє: учитель-єретик тут зоветься Арцій, а пес Урцій або Урець (Рець). Далі находимо тут нову подробицю, що пес не тільки своєю, так сказати, парсуною заповідав прихід учителя, але прямо ширив його науку, носячи на шиї прив’язані листи вчителя до його учеників. Натомість скорочено тут уступ про смерть пса і не згадано о віднайденні його костей. Ось сей текст:
«… цеванделя. Арцей у них был учитель, а Рець пес ученик его, посилаєм своим учителем Арцієм к своим учеником: написоваа свою єрес и вѣру в єпистолія, а завязаваа на выю своєму ученику Урцу псу. Он же рища по градом и по селом труждаася соврюшаа своаго учитля повеленіє. Лѣтом же многим минувшим псу Урцу волки сѣядену бывшу, велика скорбь и печаль быст тогда учителю Урцу (м[абуть], Арцію): многи слезы изліа и воздыханіє от сердца о своем учениці псе Урци. Проповѣдал своим учеником пост и сам ся постиль тогда той недѣлѣ своего ученика дѣля Урца пса, и плача ся часто поминаа его послушенство. Нам же проповѣданно быст святыми отци, да не постим ся Урцевы недѣлѣ, да не обрящемся с еретики постящес(я)».
В. В кінці текст о. Яремецького-Білахевича являється пробою погодити відміни обох попередніх текстів. Загалом основою його є радше текст Хронографа, ніж текст вроді Б., та все-таки з сього він узяв розділ назви Арціурцій між учителя і пса, хоч учитель обіч назви Арцій має ще й ім’я Сергій. Згадує Яремецький і про листи, котрі розносив пес, але якось несміло і невиразно.
О пості арменском Арциурцовѣ
В неделю, в онже начинается триодь, тогда поется притча о митари и фарисеи. Армени же тогда постят ся пост Арциурцев. Бисть у них учитель ереси их именем Сергій Арци, имѣяше у себе пса, зовемаго Урци. Єгда же хотяше прійти учитель их Арци в нѣкій град или весь, идѣже живяху ученници его и причастници пагубѣ его, то прежде себе посилаше пса своего со писаніем. Пес же он Урци прихождаше от учителя своего діяволским дѣйством, возвещая пришествіє учителя своего. Они же єгда видяху предреченнаго пса, прежде единаго дне исхождаху во срѣтеніє учителю.
Нѣкогда же на таковую скверную службу пес послан бисть и от волков снѣден бисть. На утріе же прійдет учитель их Арци и не срѣтоша его по обичаю ученници его. Онже пришед к ним и увѣдѣв, яко не прійде к ним вѣстник его пес Урци и оскорби ся зѣло и посла на взисканіє его, и обрѣтоша точію кости его. И сего ради учитель арменскій Сергій Арци пости ся недѣлю ту и всѣм ученником своим арменом повелѣ постити ся і сѣтовати о скончаніи ради пса Урци, во дни уреченнія лѣта, и пост Арцивурцев именова. Нам же христіяном святими отци преданно, да не постим ся Арциурцевой недели (седмици).
З порівняння тих трьох текстів бачимо, що на южноруськім грунті легенда про пса – єретицького слугу – пустила деякі парості. В тексті Іларіона псу приписано ще якусь демонську силу; южноруські тексти бачать в нім простого рознощика листів Сергія. Назву пса Арциурцій розділено надвоє; єретик називається Арцій, а пес Урцій, так що назва посту є композицією з обох сих імен, т. є. пес ставиться на рівні з учителем-еретиком. В кінці подано докладно дату посту і докинено подробицю про загальницю, санкціоновану буцімто святими отцями в піку єретикам.
Інтересно було б знати, відки взяв се оповідання автор житія Іларіона Могленського, а зглядно сам Іларіон. Що він його не видумав, се певна річ, бо в житії виразно каже він до вірмен, що «ви й самі се добре знаєте». Правдоподібно маємо тут якусь бродячу сатиричну повість вроді, наприклад, тої, що мадяри вибрали собі пса царем (гл[яди] про неї мою статтю «Węgierska bajka W. Potockiego i «psia krew» («Wisła», t. VI). Цікаво було б дослідити, чи і ся друга легенда про пса-єретика пустила коріння в фантазії народній і в популярній літературі.
Примітки
В моїй статті «Przyczynki do podań o Mahomecie u Słowian» («Wisła», VIII)… – Стаття надрукована у журналі «Wisła» (1894, т. 8, № 1, с. 70 – 96).
…мою статтю «Węgierska bajka W. Potockiego i «psia krew» («Wisła», t. VI). – Точніша назва статті «Bajka węgierska» Wacława Potockiego i «psia krew», була надрукована у журналі «Wisła» (1892, т. 6, № 4, с. 745 – 758).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 398 – 402.