1. Соломон і чорти в бочці
Іван Франко
Текст сеї легенди, оскільки мені відомо, досі не звісний, принаймні я не стрічав його ані у Тихонравова, ані в збірці Пипіна – Костомарова. Не згадує про неї й Порфир’єв у своїй книжці про апокрифи Старого завіту, ані Веселовський у своїй прекрасній книжці «Сказания о Соломоне и Китоврасе» і пізніших до неї доповненнях («Записки имп[ераторской] Акад[емии] наук», т. L).
Рукопис, із котрого її виймаю, одержав я від селянина Гулейчука з с. Іспаса над Черемошем на Буковині. Є се невеличкий зшиток звичайного, грубого паперу, почорнілого від старості, зложеного в 4-ку, без початку і кінця, писаного двома руками, мабуть в XVIII віці. На чистих місцях здибаємо латинськими буквами підписані назви «Hryhory Slusarczuk», «Fedor Mochnaczuk», а на 21 карті recto внизу находимо підпис «Anno domini 1732, marca», очевидно, час, коли писана була отся збірка. Весь зошит тепер складається з 36 ненумерованих карток. Текст писаний на перших 30 картках гарним і чітким полууставом, в тексті досить багато рисунків, без кіноварі: уживаються, хоч дуже неправильно, юси, і то ѧ [юс малий] в значенні Я, навіть на початку слів, а ѫ [юс великий] в значенні У, рідше. Остатні 6 карток писані іншою рукою, менше старанно, без рисунків, без юса великого. В збірці містяться ось такі статті:
1) О Іосифѣ Прекрасном (без початку).
2) Слово святаго Іоанна Богослова (звісний апокриф).
3) Сказаніє дивноє и живоносноє о рожденіи святаго отца преподобного Григорія рицера (звісна легенда про кровосумішку із «Gesta Romanorum»).
4) Слово человеческое о младѣнствѣ Ісуса Христовѣ царском (видрукуємо в одній із дальших книжок).
5) Слово от патерика яко недостоит йти з церкви єгда поют у церкви, пѣснь божію спѣваєму у церквѣ (легендовий мотив Шіллерової балади «Der Gang nach dem Eisenhammer»).
6) Сказаніє и повѣсть о царю православном Аггею (легенда з круга соломоновських, текст майже той сам, як і опублікований Веселовським в «Зап[исках] императорской Акад[емии] наук», т. 50).
7) Притча о богатих от книг оуболгарских і Толкованіє притчи сія (інтересна переробка притчі о «чоловіці у балці», що находиться в повісті про Варлаама і Йоасафа. Притча і отсей варіант оброблені спеціально в моїй дисертації, що буде друкована в дальших книжках «Житя і слова»).
8) Житіє святого Віктора пустелника (без кінця).
На остатніх 6 картках, писаних іншою рукою, находяться:
9) Сказаніє о царю Соломонѣ, како закопа бѣси во единой дельвѣ (друкуємо далі).
10) Приклад о хитрости бозской (із «Gesta Romanorum»).
Сказаніє о царю Соломонѣ, како закопа бѣси во єдиной дельвѣ тмами тем тисящами тисящ
Цар Соломон Ієрусалимскій сотвори вечерю велію и пойде на місто безводное, глаголющи: «Сатано, прийди ко мні на вечерю». И абіє явися ему сатана и пойде с ным.
Рече же Соломон: «Аз єсм цар над царѣ, а пан над пани, и нѣсть инаго под слонцем кромѣ мене».
Рече же діявол: «Що ж на том иж ти великим царем, гди предивного знаменія не учиниш? Ино я цар над царѣ и пан над паны, и нѣсть инаго кромѣ мене. Вѣм такое древо иж ты должайшого не маєш в своем панствѣ, и тоє дерево єст велми далеко, а гди бы я два рази сягнул, а за третим рекл бых абы было тут, и било бы».
Рече же Соломон: «Я єстем моцнѣйшій кроль над крольми и пан над пани! аз маю царство от восток солнца до запада, агди бых схотѣл зараз то з усего панства моего стали бы предо мною».
И рече діавол: «Єще я можнѣйший и моцнѣйший и над тебе и над всѣ кролѣ, и нѣсть иншого другого як я, аз маю множество (ли) слуг моих, а гди бых схотѣл, то стали бы внеть предо мною вси. И такую имам моць, абых всѣх претворил во мак, абы ся вмѣстили во єдину дельву».
И посмѣял ся Соломон и рече: «Не вѣрую я тому, абысь мѣл слуги свои во мак претворити и в єдину дельву вомѣстити».
А гди повелѣ сатана всѣм преисподным своим, и сташа пред ным. Он же претворил их во мак, и усипав всех во дельву. Тогда нача Соломон чуду дивити ся. Потом взем шпунт и забы их добрѣ во дельвѣ той и запечатал знаменієм і рече им пророчествующи: «Во имя отца и сина и святаго духа аминь».
И глаголяше: «Не изійдѣте от сюду (мабуть, пропущено: развѣ) силою и повеленієм царя». И попровадил их на поле дейре, где сотвори царь Навуходоносор тѣло златое, и закопа их тамо. Пойдеже старшій сатана, ридая и плачася во мѣсто свое, потом по умертвіи Соломоновѣ нача Ирод царствовати.
Діавол же зѣло тщашеся, како бы могл слуги свои воздвигнути, и узрѣ Ирода млада разумом и пойде во царство его, сидяще же в билію и нача себѣ творити пищали. Потом взем козлища проклята от стада Иродова и сотвори (м[оже] б[ути], пропущено: мѣх) и в един день сѣде на вервѣ и нача пискати. Слышаша людіє и повѣдаша Иродови цареви таковий глас пречудній, тогда посла цар слуги своя видѣти, что ест.
Они же шедше моляху его дабы пришол с ними ко цареви и видѣ его цар пречудна воина и рече: «Что ти єси и от коея страни?»
И рече діавол: «Аз есм хитрец над всѣми майстри и игрец над игрцами».
«Молю тя, рече ему цар, живы во дому моем и весели дом мой по вся дны, аз же воздам ти мзду твою и сотворю тя велика в царствіи моєм». И сотвори ему общу келію зѣло красну ко стѣнѣ близ покою своего. Потом сотвори Ирод пир велик рождеству своему и созва вся велможи от царства своего и повелѣ в бубны бити и играти гудницам в сурми и во вся розніє музики, и жадній не могл угодити Иродіядѣ, дщери Филипа, брата Иродова.
Єгда же нача діявол играти во вся игри, нарицаемія пищали, еже просто рещи в дуди, и абіє возвесели ся Иродіяда и нача скакати и плясати, и угоди зѣло Иродови. Рече же ей: «Чадо, что хощеши проси от мене, дам ти и пол царства моего».
Она же скоро тече ко матери своей и рече: «Что прошу в царя, понеже нынѣ обицял ми пол царства или ино что еже хощу».
[Рече] єй мати: «Проси на блюдѣ главу Іоанна крестителя, то все будет наше».
Шедши же девица и рече царю пред всеми вельможами: «Дай ми, царю, главу Іоанна на блюдѣ».
Слыша цар и смути ся зѣло, имѣяй бо его учителя велика. И не хотяще преступите слова ради предсѣящих ему со ным. Послаша в темницу мучителя и усякну главу крестителя и даша на блюдѣ дѣвици. Она же принесе матери своей и возложи (вѣнец) на главу свою, паки нача плясати пред всеми.
Оле дивное чудо! Брашно и питіє многоцѣнное пред всеми постановленное во кров претворися.
Потом рече діявол: «Царю, не печалуй ничтоже сію скорб, сотворим еще память отцу твоему. Пойдем на поле дейре, возвеселѣмся тамо еще». Идущим же им нача діявол скакати и плясати пред всѣми идущими, и єгда прійдоша є поле дейре, где тело злато сотвори Навуходоносор цар, прійдеже діявол на мѣсто, идеже закопа Соломон бѣси, и рече цареви: «Что сія могила?»
Рече же цар: «Слышах от отца аз, яко отец мой закопа ту бѣси».
И рече діявол: «Нѣсть, царю, еже ти глаголеши, но отец твой закопа ту злато и сребро и камєніє многоценное и рече сице: аще будет от сынов моих мудр, то виймет то сокровище». И рад был цар и повелѣ копати и найдоша дельву зѣло великую.
Рече же діявол: «Запрѣти, царю, всѣм отити от нас», и егда отбиша шпунт и абіе пойдоша бѣси яко мгла, тогда діявол посмѣяся зѣло безумію Иродову. И раступися земля, и пойде Ирод во пропасть во всѣм домом своим.
Лишаючи на пізніше спеціальний розбір поодиноких мотивів сеї легенди, завважуємо тут тільки, що сплетено в ній кілька тем, а іменно:
1) повість про супірництво Соломона з сатаною чудесами. Сей мотив у соломоновських легендах дуже частий, тільки що, звичайно, місце сатани заступає цариця Савська, або Южська, як її звуть наші рукописи;
2) повість про ув’язнення бісів у бочці і закопання їх. Власть над бісами являється в апокрифах одним із головних атрибутів Соломона. Літературу, що сюди відноситься, гляди: А. Н. Веселовский, Славянские сказания о Соломоне и Китоврасе і його ж, Разыскания в области русских духовных стихов («Зап[иски] и[мператорской] Ак[адемии] наук», L). Спеціально талмудичну літературу зіставив М. Grünbaum, Beiträge zur vergleichenden Mythologie aus der Hagada (Zeitschrift der deutschen Morgenländischen Gesellschaft, 1877, Bd XXXI) і Neue Beiträge zur vergleichenden Sagenkunde, Leyden, 1893.
Наша повість, без сумніву, є переробкою талмудичної легенди, в котрій розказано, як Соломон запер много тисяч бісів у мідяний котел і закопав, а пізніше вавілоняни відкопали їх, думаючи, що в котлі є скарби. Про сю повість згадує Кізеветтер (Carl Kiesewetter, Faust in der Geschichte und Tradition, Leipzig, 1893, стор. 325), хоча й не вказує, в котрій талмудичній книзі вона находиться. Арабські легенди про власть Соломона над духами взяті з Талмуда, гл[яди] Коран, сури 21, 27, 34, 38; пізніші: G. Weil. Biblische Legenden der Muselmänner, 299 і д[алі].
Найбільше похоже на нашу легенду є оповідання з «1001 ночі» про рибака і духа, ув’язненого Соломоном у мідяній посудині і вкиненого в море, гл[яди]: Tausend und eine Nacht, arabische Erzählungen, Wien, 1854, Bd 1, 60 – 65 і далі. В середньовічній католицькій Європі Соломон загалом уважався чародієм і владником над духами. Знаменитий домініканець Вікентій з Бове прямо пише: «Potest etiam daemon includi in aliquo vase, sicut includebantur per incantationes Salomonis» (Speculum naturale, Hb. II, cap. 123), з чого видно, що якась легенда про замикання духів Соломоном була йому звісна, та в усякім разі не зовсім похожа на нашу.
Отсі incantationes, заклинання духів іменем Соломона грали велику роль в середньовічній чародійській практиці. І так ми находимо в середніх віках цілий ряд чародійських книжок і формул з його іменем: «Salomonis liber degemmis et daemonibus», «Herbarium Salomonis», «Hygromantia Salomonis», «Testamentum Salomonis», «Liber de throno Salomonis», «Clavicula Salomonis», «Semiphoras Salomonis» (бібліографію їх гл[яди]: Кізеветтер, op. cit., 323 – 340). Замикання духів, хоч і без імені Соломона, є також улюбленим казочним мотивом в сучасній Європі.
Варіанти казок з сею темою, особливо польських і руських, зведено у Карловича (J. Karłowicz. Ze świata baśni, «Tygodnik ilustrowany», 1892, t. V, N 116, 117). Добродій Карлович, не знаючи, мабуть, досі наведених апокрифічних легенд, виводить основу сучасних людових оповідань про ув’язнення злих духів у різних посудинах із «замерклих віків людськості», коли-то первісний чоловік «всі сили природні в собі і поза собою уявляв собі в людській подобі». З оповідань, наведених Я. Карловичем, тільки одно сягає часів старогрецьких: про те, як Сізіф зв’язав смерті руки і ноги і люди перестали вмирати, аж поки Арес її не увільнив. Прочі оповідання – нові. Наводимо тут їх бібліографію.
Ув’язнення смерті: Ciszewski. Zbiór wiadomości do antropologii krajowej, XI, 6; Кolberg. Kujawy, II, 118; Chełchowski. Powieści z okolic Przasnysza, 178; Kolberg. Krakowskie, IV, 135; оповідання українське Zbiór wiad., IX, 117; Кolberg. Chełmskie, II, 112; Zbiór wiad., XII, 16, XV, ??; Grimm. Kindermärchen, N 82.
Ув’язнення біди – оповідання пінське – Zbiór wiad., IX, 52; XII, 12; Кolberg. Pokucie, IV, 198.
Ув’язнення лихорадки: Kolberg. Kujawy, I, 188; Kolberg. Przemyskie, 240.
Ув’язнення зарази: оповідання з острова Ругії: Jahn. Volkssagen aus Pommern, 1899, 36.
Оповідання про ув’язнення лісового діда, котре я чув малим в Нагуєвичах і переробив у своїй казці «Без праці». Руські (велико- і малоруські) перекази того роду зведені також у Афанасьєва «Поэтические воззрения славян на природу», III, 40 – 52.
Далі маємо в нашій легенді уступ про танець Іродіади перед Іродом і про усічення св. Івана, взятий із Євангелія Марка, VI, 17 – 27, причім інтересно, що Ірод являється сином Соломона – зв’язок, котрого ми досі ніде не стрічали.
В кінці варто піднести також уступ про те, як сатана видумав дуди; на нього, здається, натякає і народна приповідка: «Як чорт у трощу залізе, то на яку хоче дуду заграє». Слово «дельва» – болгарське. Чи систематичне його вживання в тексті нашої легенди, помимо її досить значного малоруського колориту, натякає на болгарський оригінал, з котрого вона перейшла до нас?
Примітки
Вікентій з Бове (бл. 1190 – 1264) – чернець домініканець, теолог, філософ. Відомий енциклопедією «Велике зерцало» в 83-х книгах, написаною латинською мовою, в якій подаються відомості з філософії, історії та природничих наук.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 350 – 355.