Титул

Іван Франко

Аналіз змісту роману про Варлаама і Йоасафа являється конечним не тільки для того, що в наших часах роман сей став далеко менше звісний широкій публіці, ніж був давніше, але також з огляду на дальші уваги щодо походження і зложення сього діла.

Роман про Варлаама і Йоасафа написаний мовою грецькою, доволі чистою і гарною. Найстарші звісні рукописи сягають XI віку по Христі. Найбільша часть має ось який титул:

Ίστορία ψυχωφελής έκ της ένδοτέρας των Αίθιόπων χώρας, της Ίνδων λεγομένης, πρός τήν αγιαν πόλιν μετενεχθεισα καί συγγραφεισα διά Ίωάννου μοναχου άνδρός τιμίου καί έναρετου μονης του άγίου Σάββα, έν η ο βίο Βαρλαάμ καί Ίωάσαφ των άοιδίμων καί μακαρίων.

Се значить:

«Пожиточна для душі історія із крайнього краю Ефіопського, званого Індією, принесена до святого міста і списана Іваном монахом, мужем шановним і чесним монастиря святого Сави, а в ній життя Варлаама і Йоасафа незабутніх і блаженних».

Деякі рукописи (Vaticanus, Palatinus 59 і 201) по слові λεγομένης пишуть:

άπελθόντον τιμίου άνδρων πρός τήν άγίαν πόλιν έν τη μονη του άγίου Σάββα καί άπαγγειλάντων, συγγραφεια παρά Ίωάννου τον Δαμασκηνου,

то значить

«списана Іваном Дамаскином від мужів чесних, що прийшли до святого міста і оповістили її в монастирі св. Сави».

Треба сказати, що рукописи, в яких автором названий виразно Іван Дамаскин, належать до пізнішого часу, до XIII – XIV віку. Годиться згадати, що в числі многих грецьких рукописів сього роману [Вони вказані в працях: Zotenberg. Notice sur le livre de Barlaam et Joasaph, accompagnée du texte grec et des versions arabe et éthiopienne, Paris, 1886, с. 5 – 7, а також Ernst Kuhn. Barlaam und Joasaph, eine bibliographisch literargeschichtliche Studie (Abhandlungen der k. bayer. Akademie der Wiss., 1 Cl., 20 Bd., 1 Abth.), München, 1893, с. 48 – 49] два, зладжені на Афоні в Іверськім монастирі, мають заголовки значно відмінні, а іменно Cod. Nanianus у Венеції № 137 має:

[ίστορία ψυχω]ελής εκ της ένδοτέρας των αίθιόπων χώρας πρός [τήν] ίεραν πόλιν μετενεχθεισ[α] διά ίωάννου μοναχου μονης του άγίου σάββα [έρμηνεθεισα] άπό της ίβήρων πρός τήν έλλάδα γλωσσαν ύπερ εύθυμί[ου] άνδρός τιμίου καί εύσεβους του λεγομένου ιβηρος,

то значить

«Пожиточна для душі історія із крайнього краю ефіопів, принесена до святого міста Іваном монахом із монастиря св. Сави, а витолкувана з іверської (то єсть грузинської) на грецьку мову Євфімієм, мужем шановним і богобоязним, прозваним іверцем (грузином)».

А пізніший від сього кодекс бібліотеки національної в Парижі, номер 1771, має такий титул:

Λόγοι ψυχωφελης μετενεχθεισαι άπό της των έθυόπων διαλέκτου έπί την έλληνίδα γλωσσαν παρά εθυμίου του άγιοτάτου μοναχου του ηβυρος του καί γεγωνότος καθηγητου της μεγάλης λάβρας του άγίου άθανασίου του άγίου ωρους,

так звані:

«Пожиточні для душі слова, перекладені з ефіопського наріччя на мову грецьку Євфімієм, найсвятішим монахом Грузином, що був духовником великої Лаври святого Афанасія на Святій горі».

Полишаючи надалі докладне обговорення справи авторства сеї книги, зазначимо тут лише, що рукописна традиція в тім згляді далеко не однозгідна: коли більша часть, і то старших, рукописів признає написання книги неозначеному ближче Іванові, монахові з монастиря св. Сави в Єрусалимі, то деякі рукописи ідентифікують того Івана з Іваном Дамаскином.

Не однако означують рукописи і авторську роль того Івана: по одним можна б догадуватися, що він списав свою «історію» з наслуху, з оповідання якихсь індійців (άπαγγελειλάντων), по іншим виходило би, що ті індійці принесли до Єрусалима якийсь рукопис на своїй мові і переложили його для вжитку того Івана-монаха. А вкінці по іверським рукописам виходить, що Іван-монах тільки приніс до монастиря св. Сави ефіопський (чи індійський?) рукопис, а переклав його на грецьке якийсь Євфімій Грузин, або так, що Іван-монах написав сю історію по-грузинськи, а Євфімій Грузин переклав її на грецьку мову.

В старослов’янських перекладах, що, як звісно, держаться звичайно досить вірно грецької традиції, находимо також різні заголовки. Ітак один із найдавніших рукописів (XV в.), що належав колись до бібліотеки Толстого, а тепер є в імператорській Публічній бібліотеці в Петербурзі (сигнатура І, Q. 315), має напис:

«Сіє писаніє душеполезно от внутренея ієфіопьскыя страны глаголемыя Индіа въ град честный пренесено Іоанном мнихом, мужем честным и добродѣтелным монастыря святаго Савы, в нем же житіє Варлаама Іасафа приснопамятною и божественою, господи благослови».

Такий же напис має і рукопис, що находився в бібліотеці Царського під числом 679 і походить з XVI в. Інший рукопис із збірки Царського, з XVII в. (число 90) має напис:

«Повѣсть полезна житія святых и преподобных отец, пустынножитель и постник индийских, Варлаама пустынника и ученика его Іоасафа царевича, сына Авенѣра, царя индѣйскаго, списано Иоанном мнихом обители св. Саввы иже въ Ієрусалимѣ» [А. Н. Пыпин, Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских, ст. 128 – 129; Строев, Описание рукописей Царского].

Сербський рукопис XVI в., що находиться в віденській надв[ірній] бібліотеці, а колись був власністю Хіландарського монастиря на Афоні, має напис:

«Писаніе сіє душеполезно от вьнутрьнєє Ефіопскиє страны глаголемые Индия въ святыи градь принесено Іоанномь мнихомь мужемь честномь и добродѣтелномь, монастыра святаго Савы въ немъ же житие Варлаама и Іосафа приснопаметною и божественою» [На сей рукопис звернув увагу Міклошич, гляди: Fr. Miklosich. Lexicon linguae Palaeoslovenicae, Wien, 1862 – 1865, ст. VI].

Подібний напис має крехівський рукопис, яким ми користуємось і про який гляди додаток до сеї статті; рукопис сей, украшений 10 рисунками, походить з XVI в. і має такий напис:

«Изьображеніє душеполезное изъ утръняя ефиопьскыя страны, глаголемыя инъдійскыя страны, въ святый град принесено Іоаньном мнихом, мужем честным и добродѣтелным, сущаг[о] от монастыря святаго Савы. Господи благослови».

Як бачимо, три рукописи мають написи, в головному схожі, а сходяться в тім власне, що Іван-монах приніс історію про Варлаама і Йоасафа з Індії, а не згадують про мужів-індійців, від яких він чув її. Важне й те, що ні один старослов’янський рукопис не приписує авторства сеї повісті св. Іванові Дамаскинові, хоча перші руські друки, кутеїнський, 1638, і московський, 1680, чинять се зовсім рішуче.

Примітки

Кун Ернст (1846 – 1920) – австрійський філолог-орієнталіст, професор Мюнхенського університету.

Афанасій Александрійський (бл. 295 – 373) – єпископ Александрії, церковний діяч і богослов, борець проти аріанства, проповідник аскетизму.

Міклошич Франц (1813 – 1891) – австрійський філолог, основоположник порівняльної граматики словенських мов, академік Віденської та член-кореспондент Петербурзької Академії наук.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 321 – 324.