Йоасаф у пустелі

Іван Франко

Два роки йшов він отак пустинями, поки дійшов до тої «пустині Сенаридської», де жив Варлаам. Довго він не міг його найти, хоч шукав його «яко нѣкто скръвища» і терпів великі недогоди і спокуси, та по двох роках натрапив на якогось монаха, і той показав йому, де живе Варлаам. Радісно пішов Йоасаф показаною йому стежкою,

«яко се нѣкто хитры[и] ловець слѣд улучити ловимааго и надеждею укрѣпляєм, яко се дѣтищь много врѣмя отца ис путя чая видѣти».

Підійшовши близько, побачив вертеп і, застукавши до дверей, промовив: «Благослови, отче, благослови!» Варлаам, почувши голос, вийшов із вертепу, та не міг зразу пізнати Йоасафа:

«бяше бо измѣнень и прѣложень от красоты пръвыя образь лица его и от свѣта цъв[и]туща его юности, почрънѣвъшаго от слънечънаго жъженіа, раздрастил же бѣаше власы, и исходивъшема скранієма и очима вънутрь глубину нѣкъде въшедшема, и бръви и рясны опаленъ теченіємь слъзным и многым страд[а]ніємь требованіа ради».

Пізнавши його, Варлаам поперед усього обернувся до сходу і почав молитися, а тільки скінчивши молитву, привітався з царевичем. Розмовляли прудко, розпитували один у одного про все, що з ким діялося за ті літа. Перший Варлаам, похваливши Йоасафа, що, покинувши все, прийшов до нього «яко разумен купъцю и премудр, въся продав безцънънаго искупи бисера и не уныриваго уполучив скръвища съкръвенънаго на селѣ», запитав його, що було по його відході і чи батько його пізнав правдивого бога, «или еще от бѣсовьскія прѣльсти плѣняється?» Йоасаф розповів йому все, і Варлаам гаряче дякував богу за таку чудесну побіду його ученика (ст. 209 – 212).

Тим часом настав вечір; оба помолилися і засіли до вечері. Варлаам поставив перед царевичем «многоразличную трапезу духовныя сладости», а власне якесь неварене зілля, що сам плекав, трохи фіг і для відміни ще дещо «дивих зеліи». Попоївши, вони знов вдалися на молитву, а потім бесідували всю ніч про духовні речі, поки не прийшла пора на ранішню молитву. Отак жив Йоасаф при Варлаамі много літ, поборовши в собі всі пристрасті і тілесні бажання, забуваючи про страву і пиття, «съну же яко (sic!) злу рабу повельвааше», одним словом, дійшов у аскетизмі до такої висоти, що аж сам Варлаам дивувався (ст. 212 – 213).

Та ось раз Варлаам покликав до себе Йоасафа і об’явив йому, що сьогодні пора йому вмерти: «отшествія ми врѣмя при дверех, и придружіє връстъноє желаніє быти съ Христомь войну». Він просить Йоасафа, щоби по смерті поховав його, а сам жив далі на тім самім місці, не покидаючи аскетичного життя і терплячи ради Христа всякі недостатки і спокуси.

Дуже заридав і заголосив Йоасаф, почувши ті слова і висказуючи свій страх, що без Варлаамового проводу не зуміє додержати високих вимог пустельницького життя. Варлаам потішає його, виявляючи йому, що має від бога відкрито, що Йоасаф переборе сеї спокуси і трудності і здобуде вінець святості. Мені, говорить він, отсе вже 100 літ, а з того 75 літ я пробув у пустині;

«тобѣ яже аще ин (sic! замість «не») толико простреться врѣмя, но близь нѣгъде быти ти подобает, якоже велит господь, да равен явитися носивъшим тяготу дьневную и варь».

Потішивши Йоасафа такими і іншими многими словами, Варлаам післав його до деяких далеко живущих аскетів, щоби приніс для нього святе причастіє. Царевич побіг щодуху, боячися, щоби старець за той час не вмер. Він вернув в сам час: Варлаам запричастив себе сам, запричастив Йоасафа, а покріпившися трохи, бесідував з Йоасафом ще всю ніч, а при сході сонця, помолившися богу і попрощавшися з ним, умер. Йоасаф, миючи слізьми його тіло, обвив його тим самим рубищем, що одержав був від Варлаама, а відправивши над тілом усі приписані молитви, викопав могилу близько вертепу і там похоронив його, а сам, припавши на могилі, довго молився до бога, благаючи собі помочі на дальший трудний, самітній подвиг (ст. 213 – 221).

Серед молитви він і заснув на могилі, і знов побачив у сні двох страшних мужів; вони взяли його з собою і повели до раю. Тут його зустріли блискучі постаті з прекрасними вінцями в руках, яких він ніколи й на очі не бачив. «Чиї се вінці?» – запитав Йоасаф своїх провожатих.

«Твої, – відповіли вони, – а власне один за те, що через тебе багато душ спаслося, а надто коли ти сам твердо перейдеш до кінця стежку аскетичного життя, а другий ти повинен дати батькові, що через тебе покинув нечестиву дорогу, покаявся і приблизився до бога».

Тоді Йоасафові прикро стало що й його батько одержує такий же вінець, як і він, і то за свою покуту, хоча він, Йоасаф, так багато приложив праці коло його навернення. Тут йому явився Варлаам; Йоасафові здавалося, що старець з докором промовляє до нього, закидаючи йому, що, замість тішитися звеличанням батька, кривдує собі з того, що обом їм однакова нагорода. Йоасаф питає Варлаама, де він живе. Той відповідає, що в сьому городі має пресвітле помешкання, та помимо просьби Йоасафа не хоче впровадити його до свого дому, бо ще не прийшов на се час, ще Йоасаф зв’язаний тягарем тіла, та швидко і його жде таке ж житло (ст. 221 – 223).

Тут кінчиться оповідання. Про дальше життя Йоасафа автор додає лише кілька слів. Він жив аскетом до кінця свого віку; 25 літ мав, покидаючи земний престол, а 35 літ прожив у пустині. По його смерті поблизький пустинник, той сам, що показав йому дорогу до Варлаама, дізнавшися через боже виявлення про його кінець, прийшов, оплакав його і похоронив поруч з могилою Варлаама. Тоді сей пустинник одержав другий «страшний» наказ – іти до Індії і оповістити тамошньому цареві про смерть Йоасафа.

Цар, не названий тут по імені, в оригіналі грецькім той самий Арахія чи Барахія, що його Йоасаф лишив був на царстві замість себе, збирає велику силу народу і йде в пустиню, а найшовши могилу, розкриває її і находить тіла Варлаама і Йоасафа зовсім не зіпсовані, неткнуті й запахущі. Забравши оба тіла в дорогі скрині, він вертає; назустріч тілам сходиться незліченна сила народу; всі разом складають тіла в церкві, побудованій Йоасафом, – тут же діються многі чуда і уздоровлення, що ще більше причиняється до навертання невірних.

«Дозде конец настоящему слову, – так кінчить автор свою книгу, – єже противу силѣ писах вам, яко слышах от неложных предавших ми честных мужей. Буди же вам прочитающим же и слышащим душеполезную повѣсть сію части сподобитися угождьших господеви».

Далі слідує звичайне славословіє богу з покликом на молитви святих, про яких розказано в книзі (ст. 223 – 227).

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 357 – 360.