[Рец.] А. Спицын. Историко-археологические разыскания

Іван Франко

(Журнал Министерства народного просвещения,
1909, I, стор. 67 – 98)

Стаття д. Спицина складається з 3 частин: 1) Исконные обитатели Дона и Донца, 2) Тмуторокань, 3) Теория массового переселения приднепровской Руси на север. Перша з тих статей важна тим, що подає здобутки найновіших розкопок в околицях Дону і Донця, які кинули багато світла на життя того іранського племені, що в устах істориків, починаючи від Геродота, носило назви савроматів, сарматів, роксоланів та аланів. Деталі статті інтересні для спеціалістів-археологів.

Щодо 2-го розділу, то він в переважній часті спекулятивний за браком речових пам’яток, яких не дали досі розкопки на тих місцях, де могла стояти Тмуторокань. Спекуляції автора нескрізь ясні і консеквентні. Невважаючи на свідоцтва літопису, для автора «очевидно, что Тмуторокань имела самое слабое значение в ходе исторических событий на Руси. Это как бы какой-то каприз русской истории, как бы чья-то авантюра, какой-то обрывок русской государственности, который по воле случайных обстоятельств то возносится на значительную высоту, то становится на край гибели» (ст. 79 і 70).

Розв’язку загадки, яка покриває досі роль Тмуторокані в історії Русі, автор хоче знайти в усталенні ЇЇ торгового значення як укріпленої пристані над Азовським морем при усті Дону. Автор відрізняє згадану у грецьких письменників Матарху від Тмуторокані і схиляється до думки, що Тмуторокань можна пототожнити з Росією або руським містом, згаданим у арабського географа Едрізі XII в.

Мені здається, що автор не доцінив політичного та мілітарного значення Тмуторокані в віках від X – XII і не досить ясно уявив собі значення половецького наїзду в другій половині XII в., що рішуче перервав зв’язки Києва та Чернігова з Азовським морем. При кінці розвідки автор коротко згадує про «знаменитий Тмутороканський камінь», признаючи його фальсифікатом, та, на жаль, не вдається в докладніше пояснення сеї справи.

Третій розділ історично-археологічних розслідів д. Спицина має характер переважно полемічний, збиваючи одну за одною 3 теорії, прийняті деякими істориками, а власне:

1) що в X – XI віках людність Придніпров’я була дуже численна;

2) що коло половини XII в. Придніпров’я сильно запустіло і

3) що переселення з Київської області пішло головно на північ, а лише трохи на захід. Задовольняюся зареєстрованням тих точок, проти яких іде полеміка д. Спицина, не вважаючи своїм завданням контролювати його аргументацію.

Примітки

Вперше надруковано в ЗНТШ, 1910 р., т. 94, кн. 2, с. 195 – 196 (Бібліографія).

Подається за першодруком.

Спицин Олександр Андрійович (1858 – 1931) – російський археолог, член-кореспондент АН СРСР з 1927 р. Одним з перших у вітчизняній науці почав поєднувати археологічні дослідження з історичними.

Тмуторокань – давньоруське місто на Таманському півострові, на місці сучасної станиці Таманської Краснодарського краю РРФСР. Зустрічається в літературі й під назвами Тмутаракань, Таматарха, Матарха.

…«знаменитий Тмутороканський камінь»… – мармурова плита з вирізьбленим на ній давньоруським написом. Знайдений 1792 р. на східному березі Керченської протоки. .

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 396 – 397.