Щасливий чоловік
Іван Франко
Образок із життя білоруського пана з XVII – XVIII в.
Друга половина XVII віку в історії України уважається порою майже ненастанної політичної завірюхи, яка довела до нечуваної в тих часах руїни значної части української території і позбавила життя багато тисяч людей. За сею бурливою добою настав у Правобережній Україні час великого знесилення та безладдя, що було частиною загального безладдя та занепаду політичного життя, який запанував у Польщі в часі панування двох королів Августів, II і III із саксонської династії. Народна пам’ять поляків і досі заховала влучну, хоч неповну характеристику тих часів у приказці:
Za króla Sasa
Jedź, pij i popuszczaj pasa!
Біла Русь, що належала тоді до Великого князівства Литовського, стояла осторінь від тої ненастанної завірюхи, та все-таки не була ізольована від переможних течій тодішнього політичного життя. Її мешканці брали участь у війнах з козаками, турками, москалями та шведами, та й у самім краї доводилося переживати небезпечні години наслідком чи то внутрішнього безладдя, чи то наїздів козацьких, турецьких або московських узброєних ватаг.
Тим цікавіше буде пізнати в дальше поміщенім творі пам’ять чоловіка, що прожив сю бурливу епоху якось майже виїмково щасливо, і в своїй пам’яті на старості літ не заховав майже анітрохи прикрого та болючого чуття, але заховав натомість живу віру в Боже Провидіння, посунену досить наївно до того ступня, що воно спеціально опікується його родиною.
Пам’ятка, про яку тут мова, – се невеличкий рукопис, зложений з вісім карток (16 ст.) малого folio, записаних з усіх сторін, з досить великими берегами по краях, одною рукою, з досить численними поправками, робленими тою самою рукою, без сумніву, рукою самого автора. Автором був Тома-Константин Дусяцький-Рудомина, земський судія Браславського повіту. Із даних у його віршованій автобіографії бачимо, що він родився при кінці 1654 року, а що остатня дата, яку знаходимо в його рукописі, вказує на 1726 рік, то видно, що він дожив досить глубокої старости.
Про родину Рудомин писано досить багато в старім польськім письменстві (Okolski, Męciński, Kojałowicz). Початки її сягають часів Ягайла, коли згадується Рудомина хорунжий.
Один із його потомків, Андрій, був у законі єзуїтів, скінчив новіціат у Вільні, потім подався до Риму, звідси поплив до Індії, а потім далі до Китаю, де вмер на сухоти 5 вересня 1631 р. По нім лишилася книжка «De regum regnorumque mutationibus ac interitu», переложена ним із італійської на польську мову і друкована в Вільні по його смерті 1652 р.
В другій половині XVI в. жив Матвій Рудомина, староста устянський; його син Мартин умер при дворі короля Стефана Баторія, а другий син Лаврін (Wawrzyniec) поляг у битві під Феліном. Третій син Матвія Іван, войський браславський, визначився також у всіх війнах короля Стефана. З його п’ятьох синів один Юрій поляг у битві під Хотином, а другий, Ян, зразу хорунжий, а потім каштелян новогрудський, відзначився також у битві під Хотином, де був ранений у руку, і бився також хоробро на війні в Інфлянтах. Він був досить освічений чоловік і видав без свойого імені опис хотинської війни, написаний польськими віршами. Вмер 1646 р.
Визначне становище займав також Петро Рудомина, староста усвятський, хорунжий браславський і каштелян дерптський, що брав участь у війні з Москвою в Інфлянтах і був послом на конвокаційні сейми 1632 і 1635 р. Його син Криштоф брав також участь у війнах інфлянтській, волоській та московській, був маршалком браславським, а потім каштеляном полоцьким.
Його син Петро Рудомина-Дусяцький був зразу хорунжим ошмянським, королівським ротмістром, а потім старостою стародубським.
[Korona polska przy złotey wolności starożytnemi Rycerstwa polskiego у Wielkiego Xiestwa Litewskiego kleynotami, naywyższemi honorami, heroicznym męstwem, у odwagą; Wytworną nauką, a naypierwey Cnotą, Pobożnością, у Świątobliwością ozdobiona, Potomnym zaś wiekom na zaszczyt у nieśmiertelną sławę pamiętnych w tey Oyczyznie Synów podana. Tom trzeci. Przez X. Kaspra Niesieckiego Soc. Jesu. Roku wolności ludzkiey przez Wcielonego Boga windykowaney 1740. Ст. 906 – 910.
Не зайвим буде тут подати ще як зразок польського віршування XVIII в. віршований реєстр польських шляхетських прозвищ, захований у рукописі з р. 1770, що належав до збірки рукописів графа Йосифа Куропатницького і був опублікований у альманаху «Sławianin, zebrany i wydany przez Stanisława Jaszowskiego, t. I, Lwów 1837», ст. 160 – 161.
Nie na pośmiech i żarty, ale dla zabawy
Spisałem niepowszechnych nazwisk zbiór ciekawy:
Aksak, Ankwicz, Bajbuza, Bryl, Bejzym, Bilina,
Bóbr, Bąk, Boksa, Bogatko, Borejko, Cyryna,
Bukar, Borszym, Borela, Benue, Czuryło,
Siągajłow, Bałabanow moc się namnożyło.
Plater, Cetner, Dederkał, Dunin, Chamiec, Gruja,
Prejs. Defres, Dangierel, Drogon, Dzierzek, Dzik, Odyniec,
Łoś, Wilczek, Kozieł, Zając, tych pełny zwierzyniec.
Deszert, Eismond, Deboli, Ham, Horaim, Mytko,
Morsztyn, Olsztyn, Ostroróg, Rej, Firlej, Korytko,
Jelec, Jawojsz, Grabianka, Konopka, Papara,
Kiszka, Strzała, Wąż, Wężyk, to jest szlachta stara.
Jenicz, Berczak, Oskierka, Kołataj, Kościuszko,
Stomel, Strzybyl, Moryszon, Wrzeszcz, Flemming, Sanguszko,
Wyszotrawka, Zaręba, Saczko, Skarga, Karsza,
Wrzostek, Zbrożek, Skorupka, to szlachta najstarsza.
Ozga, Wydżga, Olizar, Mniszek, Mir, Orzeszko,
Pełka, Pausza, Pokrasa, Odrowąż, Meleszko,
Wesel, Łaszcz, Pociej, Radziwiłł, Łge, Sapieha, Tarło,
Tych imię nieraz Polskę w złym przypadku wsparło.
Wir, Wojna, Wojewódka, Udała, Wigura,
Strażyc, Szczuka, Sędzimir, Woronicz, Proskura,
Trzeciak, Tołczyk, Morgulec, Telefus, Chwalibóg,
Tołkacz, Sołtyk, Malina, szlachta to dalibóg!
Horoch, Kmita, Lęczyczka, Jarzyna, Grzymała,
Denhof, Worcel, Niemierzyc, Żubr, Markus, Pierzchała,
Kozmian, Sokół i Pióro, Kisiel, Popiel, Włodek,
Mazaraka, Kulesza, znacznej szlachty przodek.
Suryn, Seiron, Santaman, Siemiaszko, Sentomir,
Bejner, Dejner, Zaklika, Zielonka, Drogomir,
Langa, Lgota, Lassota, Lojko, Leblas, Lada,
W tych się szlachectwie żadna nie znajduje zwada.
Russjan, Ruszczyć i Suzin, Sołtan, Szymbołt, Kulej,
Glower, Fredro, Radzimin, Kreczar, Kościec, Sulej,
Strzemiło, Żerebiło, Morykoni, Ryło,
Tych się szlachetne imię mocno rozkrzewiło.
Tomsza, Borsza, Wyrycha, Sołtys, Kremberg, Pluta,
Kostro, Krzywiec, Wereńko, Rogala, Sieniuta,
Bystry, Biały, Nienieckiel, Turkuły, Łopoty,
Wolimowie i Dejmy, ci dawnej roboty.
Kampehauzen, Kechemberg, Scypion, Pieniążek,
Straż, Bal, Rejko, Sołohub, Hluczyna, Szelążek,
Koszko, Pieszko, Ostrowicz, Cymbał, Sołdadyni,
Korsak, Korwin, Kors, Korkieć, to zacni Litwini.
Grodkordysz, Wereszczaka, Irlicz, Rajko, Tyska,
Czyż, Czaplic, Wilga, Słomka, Ziemba, Kulik, Pliszka,
Kirkor, Zyler, Szulc, Hundorf, Szembeki, Bojemcy,
I ci są szlachta, chociaż zowią się jak Niemcy.
Hurko, Nowisz, Zawisza, Szemiot, Skirmont, Mliczko,
Skarbek, Długosz, Tetera, Borek, Zas, Wieliczko,
Trzaska, Szyszka, Chrząszcz, Cydzyk, Czeczel, Zakusiło,
Bager, Butler i Ubysz, z nimi Poletyło.
Hekin, Krymsza, Petryszcza, Świnek, Obuchowie, –
Kto więcej ma znajomych, niech mi ich opowie.
Tymczasem Troska, Wolberg, Marszel, Szorc i Kirsza,
A wreszcie i Tałałaj dokończy mi wiersza. – Іван Франко.]
Отсе для доповнення відомостей, зібраних самим автором отсього рукопису, і поданий далі в розд. V.
Текст рукопису, що належав до збірки документів білоруських монастирів XVI – XVIII віків, пересланої на мої руки д. В. Кравченком і переданої в головній часті до бібліотеки Наук[ового] тов[ариства] ім. Шевченка, зістав між полишеними у мене немногими паперами і складається з шістьох уступів, із яких перший (ст. 1 – 5) містить автобіографію автора, уложену польськими віршами, другий (ст. 5 – 8) містить також віршований реєстр гетьманів Великого князівства Литовського, третій (ст. 9 – 11) – реєстр віленських єпископів від р. 1665 до 1726, четвертий (ст. 12) містить відомість про брата авторового, п’ятий (ст. 13 – 15) – реєстр законних постанов, що дотикають родини Дусяцьких-Рудомин.
На остатній стороні рукопису поміщено дві окремі записки з господарської практики. Не вважаючи на невелику історичну вартість сього рукопису, я все-таки уважаю не зайвим опублікувати його в повнім тексті як пам’ятку чоловіка, що хоч не зайняв у житті видного історичного місця, все-таки брав участь у многих історичних подіях і полишив у своїм рукописі пам’ятку не дуже звичайної як на ті часи душі, яка в деяких хвилях, приміром, у записці з р. 1700 уміла піднестися на досить високий ступінь розуміння політичної ситуації краю. Подаю далі текст рукопису з такими тілько змінами в його правописі та інтерпункції, які доконче потрібні для його зрозуміння, додаючи надто нумерацію розділів і рядків віршів.
(Стор. 1) Jezus. Maria. Jozef.
Adsis inceptis Virgo benigna meis!
I. Dyaryusz wieku życia mojego, na cześć, na chwałę Panu Bogu w Tróycy Swiętey jedynemu, stworzycielowi nieba у ziemie, odkupicielowi rodzayu ludzkiego, у na wychwalenie Panny Najświętszey Mariey, Matki Bożey, wierszem polskim opisany przezemnie Thomasza Kąstantego Dussiackiego Rudominę, sendziego ziemskiego powiatu Bracławskiego.
Służąc lat dwadzieścia w woysku W[ielkiego] X[ięstwa] Lit[ewskiego] pod Chocim powtorney expediciey z Turkami, kturą tryumphalnie Stwórca niebios dał wygrać у odprawić za panowania Naiaśnieyszego Króla IMści Michała Korybuta Wiszniewieckiego w r. 1663 Nowembra dn. 10-go w wilią ś[więtego]go Marcina. Maiąc w dobrey pamięci у baczności powrót od Smoleńska [ci два слова в р[у]к[о]п[исі] перечеркнено, а над рядком написано дрібнішими буквами: trudny] z niebezpieczney Moskiewskiey woyny Naiaśnieyszego Kazimierza króla polskiego z woyskiem WXLit., za buławy Pawła Sapiehy, woiewody Wileńskiego, hetmana Wielkiego WXLitewskiego, у także Wmnego Czarneckiego hetmana koronnego, potym zaraz abdykatio tegoż Naiaśniejszego Kazimierza króla polskiego, po kturey na trzech elekcyach królów, panów polskich byłem, Michała Xiążęcia Korybuta Wiszniewieckiego, Jana trzeciego Sobieskiego, hetmana Wielkiego koronnego i Augusta wtórego Xiężęcia dziedzicznego Saxonskiego, królów, panów polskich, ilem mógł pamiętać hetmanów tak wielkich, iako у polnych WXLit., tudzież Jaśnie Wielmożnych Nayprzewielebnieyszych Ich-mosciów Xięży biskupów Wileńskich, za życia у służby moiey w Rzeczy pospolitey będących.
(Ст. 2) Urodziłem się z chwałą bożą podczas samey woyny moskiewskiey przed wzięciem Wilna w r. 1654-tym, miesiąca decembra w wilią świętego Thomasza, z matki Elżbiety Galińskiey, starościanki Oszmiańskiey, Rudominowey, podczaszyney Orszańskiey. Miałem rodzoną babkę Ewę Wołodkowiczównę, starościankę Mińską, Piotrowa Galińską, starościnę Orszańską.
Ociec у dziad moy młodziuchnego mię odumarli, ktura mię babka wziowszy in cunabulis szóstego tygodnia od rodziców, w Pińskim mię horyzącie hodowała az do lat ośmastu, у larga benefactrici manu na szkoły nakładała, nie daiąc poznać matki już jedney moiey. Wszyscy ci iuż requiescant in sancta pace cum misericordia Domini.
Boska Opatrzność tak mi wieku siła dała,
Lat siedemdziesiąt у dwie, za co wieczna chwała.
Edukacyey dobrey dziecinnem miał lata,
W szkołach у dworskiey służbie używałem świata.
W żołnierskiey lat dwadzieścia szarży pracowałem,
Miłosierdzia boskiego zawsze doznawałem.
Na seymach walnych posłem bywałem sześć razy,
A siedem deputatem bez boskiey obrazy;
Comissarzem lat dziewięć sądziłem Radomski
Trybunał z Wilkomierza, – order to był boski.
Do Szwedów, do Moskałów w nieszczęścium posłował,
Dla powiatów zdrowiam nie żałował.
Wziołem żywcem murzaka w oczach króla Jana
Podjazdem pod Czortkowem; komęda mi dana
Nad rycerstwem ochoczym; Tatarów ścigaiąc,
W Miedoborze po lasach slaki przerzynaiąc,
Zaczym obłowem króla w polach przywitali,
Murzaka у Tatarów żywcem mu oddali;
Za co nam mile Jan król wszystkim podziękował,
I każdego z osobna hoynie udarował.
(Ст. 3) W Litwie Pac był hetmanem, w Koronie Sobieski;
Odwagę, męstwo dał im sam Twórca niebieski.
Radziwił podkanclerzy miał polną buławę,
Dmitr Wiszniewiecki w polskim tąż robił na sławę.
Czterech hetmanów zacnych poganie doznali:
Strzelali, siekli a z skał dzidami spychali.
Do Kamieńca uchodzą [В р[у]к[о]п[исі] перечеркнено uciekli. – Іван Франко] wszyscy janczarowie,
Stargali [В ркп. перечеркнено stargawszy. – Іван Франко] most na Dniestrze unieśli swe zdrowie.
Król Michał Wiszniewiecki nam [В ркп. перечеркнено gdy. – Іван Франко] umarł we Lwowie,
Płacz w woysku, lament w państwie, – któż żal ten wypowie?
Tu do Wołoch Radziwił rzucił się pod Jasy,
Hetman polny, powrócił przez bagna, przez lasy;
Korzyść odebrał małą, w ludziach swoich stratę,
Rycerstwu swemu stracił dach, żołd у zapłatę.
Czarnokozińska, Barska wprędce potem [В ркп. перечеркнено była. – Іван Франко] bitwa,
Lat dwie Turka biiała Korona у Litwa.
Potym król Jan Sobieski bił Turki, Tatary,
Toczył krew bisurmańską, broniąc świętey wiary
Katolickiey pod Wiedniem; przez Jana osobę
Dał Bóg Niemcom obronę, a Polszczę ozdobę.
Ogiński woiewoda Trocki pułkownikiem;
Marcyan bywał w radach wziętym pomocnikiem.
Za porucznika mieli my cnego Pocieia,
W Bogu była w radach ich nam młodym nadzieia.
Sapiehę pułkownika, potym podskarbiego
Miałem służąc lat dziewięć z husaryą jego.
Dobrowski podkomorzy nam porucznikował;
Żaden go w woysku, w radach nigdy nie celował.
W roku 33cim dał Bóg ożenienie,
Po pracach obozowych spokoyne wytchnienie.
(Ст. 4) Z zacną podkomorzanką z Dobryńskiey Orłowską,
Za zasługi me w woysku wziąłem damę polską.
Pięć córek ze mną miała, a trzech synów potym,
Dwadzieścia lat dwie żyiąc, – wspomnieć miło o tym.
Zacna, stateczna, piękna, bogoboyna pani,
Wspaniałością, urodą była iako łani.
Ta wiek swóy śmiertelności grobowcem przykryła,
W Panu Bogu w piędziesiąt lat wiek zakączyła,
Podczas szweckiey, moskiewskiey w Buksztach się złożyła.
Drugą dał mi Bóg żonę,
Zosią Tyzynawzównę,
Stolnikównę Smoleńską.
Tyzynawzównę wziąłem, zacną stolnikównę.
Ta iuż dwóch mężów maiąc ze mną w parę równe
Wszedszy w contrakt małżęstwa, ślub niebawiąc wzięli,
Kolligatów z obu stron wtenczas zacnych mieli.
Pułtoram lata wdowiał, a rok moia żona;
W same powietrze ślub był, – nasza Bóg obrona.
Moskiewskich woysk nawalność, szwedzkich, naszych była;
Za nic nam strach, gdy weszła w serca przyiaźń miła.
Siedemnasty rok z sobą, przy boskiey pomocy
Chwalemy Boga żyiąc tak we dnie, iak w nocy.
Rytmem pożycia moy wiek dzieciom zostawuię;
Nas małżąków niech nam Bóg niebem udaruie.
W miłosierdzie najświętsze swe dusze rzucamy,
Ciała grzeszne yz złośćmi w ziemie zanurzamy.
Weź stworzenia swe, Boże, na wieczne pokoic!
Matki iego przyczyny ożywiaią zdroie.
Patronowie, patronki z anioły, z świętemi
Dusze w niebo sprowadźcie przyczynami swemi.
(Ст. 5) Siedemdziesiąt dwie lecie dali przeżyć nieba;
Dziękować Bogu teraz i napotym trzeba.
Żona moya sześćdziesiąt lat у rok przeżyła;
Od Boga wielka łaska iest у dotąd była.
W powiecie cnym Brasławskim horodniczym byłem;
Woyskowo w tym urzędzie młody wiek trawiłem.
Potem Jan król w obozie dał mi stolnikowstwo,
August wtóry przyłączył Brasławskie woyskowstwo.
Zostałem z łaski braci potym sędzią ziemskim, –
Day Jezu spółkowanie z orszakiem niebieskim!
Jemu cześć, jemu chwała na ziemi, na niebie,
Że nas chował у żywił ku swoiey potrzebie.
A tak żegnam w starości honory, fortunę,
Nie pasąc się nadzieią, gdy śmierć ciągnie w trunę.
Spes et fortuna valete!
Nil mihi vobiscum. Ludite, iam mihi mors.
[Ісус. Марія. Йосиф.
Діво, будь до мене прихильна в моїх починаннях.
Діаріуш віку життя мого, на честь, на славу Господа Бога в Тройці Святій єдиному, Творцеві неба і землі, Спасителеві людського роду, і на прославу Найсвятішої Діви Марії, Матері Божої, віршем польським описаний мною, Томашем-Константієм Дусяцьким-Рудоминою, земським суддею Брацлавського повіту.
Служачи років двадцять у війську В[еликого] кн[язівства] Лит[овського], під Хотин [ходив у] повторний похід на турків, що його тріумфально Творець небес дав виграти і перебути за панування найяснішого короля Й[ого] Величності Міхала Корибута-Вишневецького в р. 1663 листопада д[ня] десятого напередодні Св[ятого] Мартина. Маючи в добрій пам’яті і на увазі повернення від Смоленська (сі два слова в р[у]к[о]п[исі] перечеркнено, а над рядком написано дрібнішими буквами: trudny – І. Ф.) з небезпечної московської війни найяснішого Казимира, короля польського, з військом В[еликого] кн[язівства] Лит[овського], за булави Павла Сапеги, воєводи віленського, Гетьмана В[еликого] В[еликого] Кн[язівства] Лит[овського], а також В[ельмож]ного Чарнецького, гетьмана коронного, одразу після зречення від престолу того ж найясн[ішого] Казимира, короля польського, по якій на трьох елекціях королів, панів польських, був, Міхала князя Корибута-Вишневецького, Яна Третього Собеського, Гетьмана Великого Коронного, і Августа Другого, князя спадкового саксонського, – королів, панів польських. Скількох міг пам’ятати гетьманів і великих, і польних В[еликого] кн[язівства] Лит[овського], також ясновельможних високопреосвященних вельмишановних ксьондзів єпископів віденських, що були за мого життя і за моєї служби в Р[ечі] П[осполитій].
(Ст. 2) Я народився, хвалити Бога, під час самої московської війни перед взяттям Вільна 1654 р., місяця грудня напередодні Святого Томи, від матері Ельжбети Галінської, старостянки ошмянської, Рудоминової, підчашої оршанської. Мав рідну бабусю Еву Володковичівну, старостянку мінську, дружину Петра Галінського, старостину оршанську.
Батько і дід мій померли мені дуже молодому, а згадана бабуся, взявши мене в колисці шостого тижня від батьків, у пінських краях годувала аж до вісімнадцяти років і щедрою добродійною рукою на школи накладала, не даючи пізнати самотньої вже матері моєї. Всі вони вже спочивають у святому мирі з милосердям Божим.
Боже Провидіння дало мені такого довгого віку,
Сімдесят два роки, за що йому вічна слава.
З дитячих літ мав добру освіту,
У школах і двірській службі пізнавав я світ.
Двадцять років у солдатському ранзі працював,
Завжди Боже милосердя відчував.
На загальних сеймах послом був шість разів,
А сім – депутатом без образи Божої;
Комісаром бувши, дев’ять років судив у радомському
Трибуналі з Вількоміра – ордер то був Божий.
До шведів, до москалів в нещасті був послом,
Для братів, для повітів здоров’я не шкодував.
Взяв я живцем мурзу на очах короля Яна
Неподалік від Чорткова; командувати мені дано
Над лицарством охочим; татарів переслідуючи,
В Медоборах по лісах шляхи перерізаючи,
Скоро здобиччю короля в полях привітали,
Мурзу й татарів живцем йому віддали;
За це нам ґречно король Ян усім подякував,
І кожного зокрема щедро обдарував.
(Ст. 3) У Литві Пац був гетьманом, у Короні – Собеський;
Відвагу, мужність дав їм сам Творець Небесний.
Радзивіл підканцлер мав польну булаву,
Дмитро Вишневецький у Польщі теж робив на славу.
Чотирьох гетьманів шановних погани пізнали:
Стріляли, сікли, зі скель списами спихали.
До Кам’янця відступають усі яничари,
Зім’яли міст на Дністрі, врятували своє життя.
Король Міхал Вишневецький нам помер у Львові,
Плач у війську, лемент у державі – хто про цей жаль розкаже?
Тут до волохів Радзивіл кинувся під Ясси,
Гетьман польний, вернувся через болота, через ліси;
Користі мав мало, в людях – втрати,
Лицарству своєму втратив дах, платню й винагороду.
Чорнокозинська, Барська невдовзі була битва,
Два роки турка била Корона і Литва.
Потім король Ян Собеський бив турків, татарів,
Точив кров бусурменську, боронячи святу віру
Католицьку під Віднем; в особі Яна
Дав Бог німцям оборону, а Польщі – оздобу.
Огінський, воєвода троцький, – полковник,
Марціан був у радах взятий помічником.
За поручника ми мали шановного Потія,
В Бозі була з порад їхніх нам, молодим, надія.
Сапегу полковником, що був потім підскарбієм,
Мав я, служачи дев’ять років з гусарами його.
Добровський підкоморій був у нас поручником;
Ніхто його у війську, в рядах ніколи не відзначив.
На 33-ім році дав Бог оженитися,
По працях табірних спокійний відпочинок.
(Ст. 4) 3 шановною підкоморівною з Добринських Орловською
За мої заслуги в війську взяв я даму польську.
П’ятьох доньок зі мною мала і трьох синів потім,
Двадцять два роки живучи, – любо згадати про це.
Шановна, статечна, гарна, богобійна пані,
Красою, вродою була, наче сарна.
Та вік свій тлінності гробівцем прикрила,
У Господі Богові в п’ятдесят літ вік закінчила,
Під час шведської, московської в Букштах упокоїлася.
Другу дав мені Бог жінку,
Зосю Тизинавзівну,
Стольниківну смоленську.
Тизинавзівну взяв я, шановну стольниківну.
Та вже двох чоловіків мала, зі мною разом також
Увійшовши в подружній контракт, шлюб негайно взяла,
Родичів з обох сторін тоді шановних мали.
Півтора року вдовував, а рік – моя жінка;
В саму моровицю шлюб був – Бог нас охоронить.
Московських військ навала, шведських, наших була;
Та що нам страх, коли в серця вступила приязнь люба.
Сімнадцятий рік разом, з Божою допомогою;
Хвалимо Бога живучи і вдень, і вночі.
За трибом життя свій вік дітям зоставляю;
Нас, подружжя, хай сам Бог небом нагородить.
У найсвятіше милосердя свої душі віддаємо,
Тіла грішні з усім злим в землю занурюємо.
Візьми створіння свої, Боже, на вічний упокій!
Матері його заступництво оживляє джерела.
Патрони, патронки з ангелами, зі святими
Душі в небо спровадьте заступництвом своїм.
(Ст. 5) Сімдесят два роки дали прожити небеса,
Дякувати Богові тепер і надалі треба.
Моя дружина шістдесят літ і рік прожила;
Від Бога велика ласка є й досі була.
У повіті Браславськім шановним городничим я був;
Військовим у тім уряді молодий вік проводив.
Потім Ян-король в обозі призначив мене стольником,
Август Другий приєднав Браславське військовство.
Став я з ласки братів потім земським суддею, –
Дай, Ісусе, поєднання з почтом небесним!
Йому честь, йому слава на землі, на небі,
Що нас беріг і годував для своєї потреби.
А так прощаюся на старості з почестями, з долею,
Не тішуся надією, коли смерть тягне в труну.
Надіє і доле, прощавайте!
Ніщо мені з вами. Тіштеся, вже мені смерть (латин.). – Упоряд.]
Отсе все важніше, що мав сказати про своє життя автор отсеї пам’ятки. Можна се життя уважати типовим життям білоруського шляхтича середньої руки в тих часах. Невважаючи на довголітню військову службу і на незвичайно бурливі часи, все життя пройшло, як бачимо, досить спокійно та гармонійно, без особливих нещасть та пригод. Чи се позволяє робити заключения про зглядний спокій та безпеку суспільних та економічних відносин у Брацлавськім повіті в ту пору – сього не беруся рішати.
На тій же стороні починається реєстр гетьманів Литовського князівства, зложений також віршами.
II. Compendium Jaśnie Wielmożnych Ichmśow panów hetmanów wielkich у polnych WXLit. za moiey pamięci służby у po służbie woięney, zaczowszy od Pawła Sapiehy woiewody Wilęskiego, hetmana wielkiego WXLit.
Hetmanów w mey pamięci wyrażam co było:
Paweł Sapieha woien rozumem у siło;
Gonsiewski był kolego у hetmanem polnym,
W dywizyach się kochał у w woysku swawolnym.
Moskwie ten wpadł w więzienie, doznawał tyranstwa,
Bo ludziom swym pozwalał w oyczyznie szarpanstwa.
Ten z więzienia gdy wyszedł, woyskiem swym zabity
Z fakcyi pod Ostrynią – żal to znamienity.
Kosowski у Żuromski motorami byłi [В ркп. bili. – Іван Франко],
Pod miecz za to katowski głowy swe stawili.
(Ст. 6) Wołowiczowi dano mężnemu buławę
Polno na zaszczyt Litwie, onemu na sławę.
Żył ten niedługo, ani użył z Moskwo woyny,
Nagrobek śmiertelności odebrał spokoyny.
Michał Pac dosłużył się cny polney buławy,
Od króla Kazimierza honoru у sławy.
Rzucił swoią fortunę w tandet Рас у zdrowie,
Świat cały z kronikarzy męstwo iego powie.
Po Sapiezie Kazimierz król wielką buławę
W Kuszlikach dał Pacowi na woien zabawę;
Bił ten Moskwę, kozaki, Szwedów, bił Turczyna,
Tatarów; karać za grzech swoich nie nowina.
Radziwił podkanclerzy z nim hetmanem polnym,
Turkom, Tatarom dał wet, pohańcom swawolnym.
Pod Chocimem na głowę porazili Turki,
Pogubili ianczarki, zawoie у burki.
Turka na placu legło czterdzieście tysięcy,
Żywcem dwóch baszów wzięto, kto liczył mniey więcey.
Po Radziwiła śmierci Sapieha nastąpił,
Kazimierz, polną wziowszy, w strzemię Pawła wstąpił.
Z łaski Jana trzeciego, króla Sobieskiego,
Dostąpił woiewodztwa razem Potockiego.
Mężnie z Turki woiował у zbiiał Tatary,
Miecąc trupy w kurhany, niedał brać na mary.
Pac umarł w drodze iadąc w Ponarach do Wilna;
Praca berucza śmierci w figach była pilna:
Na posiłek z trucizną poddał fig Pacowi,
Odebrał zdrowie z życiem cnemu hetmanowi.
Po klasztorach płacz w mieście, u pospólstwa w Wilnie,
Nie wyrazi też żalu, mówiąc, pisząc pilnie.
(Ст. 7) Płakał król Jan z senatem, Litwa go płakała,
Że tak woien hetmana marnie postradała.
Jan król Sobieski oddał Sapiezie buławę
Wielką, a Ogińskiemu polną na zabawę.
Nie długo Jan Ogiński z buławy się cieszył,
Po wengierskiey zarazem do nieba pospieszył.
Służka buławę polną wzioł od króla Jana,
Józef zacny, mąż dzielny od swoiego pana.
Służył szczerze oyczyznie, bronił bożey chwały,
Stawaiąc mężnym sercem był hetman zufały.
Pokazał dzielność swoią, odwagę na woynie,
Za co go sam Bóg niebem udarował hoynie.
Po iego śmierci tu się Oyczyzna zmieszała,
Na szlachtę sapieżyńską siła się porwała.
Poszli pod Olkiniki na swey krwie rozlanie,
Legło szlachty i panów… Ty bądź pomsto, Panie!
Za króla to się stało Augusta wtórego,
Że Litwa z Polską przyszła do wszytkiego złego.
W niepamięć niech wprowadzą tak złe czyny nieba!
Mnie wspominać ni pisać o tym nie potrzeba.
Musiał sprysnąć Kazimierz Sapieha z buławą,
Brat Benedykt podskarbi, Sapiehowie z sławą,
Straciwszy koniuszego pod Olkinikami,
Oparli się aż w Prusiech lasami, bagnami.
Michał Serwacy Xiążę pułkownikiem został,
Wiszniewiecki, – król zaraz buławę mu posłał,
Za hetmana polnego dawszy Ogińskiego,
Woien dzieł kawalera, wielce odważnego.
Tu się strony udały do Moskwy, do Szweda,
Zewsząd przyszła na Litwę i na Polskę bieda.
(Ст. 8) Xiecia Wiszniewieckiego Moskwa pochwyciła,
Za Astrachańskie dzikwy wszytkę wyprawiła;
Gonsiewskiego biskupa wziowszy Smolęskiego,
Oddali do więzienia hetmana zacnego.
W bezludney cztyry lata krainie siedzieli,
Płochy wczas у posiłek ci panowie mieli.
Boska z więzienia Xiecia łaska wyzwoliła, –
Myśleć o tym, nie pisać każdemu z nas siła.
Tu Sapieha starosta Bobruyski buławo
Obioł, woysko litewskie, zbił Moskwę na sławę.
Car z Augustem kazali przybyć Bobruyskiemu
Staroście po wygraney, hetmanowi swemu.
Na Wiśle go w bat wziowszy, buławę odieli,
Oraz odebrać życie i głowę ściąć chcieli.
«Dobro tobie, Sapieha (car rzekł) z hołowoiu!
Nie dureć z woyskom polskim, daley z buławoiu!»
Te Piotra cara słowa Sapiehę zgubiły,
Buławę odebrawszy, serce przeraziły.
Pocieiowi te woysko pod władze oddali,
Ludwikowi, hetmanem obwołać kazali.
Ludwik Pociey buławę odebrał у woysko,
Za dwóch monarchów wolą a barziey za boską.
Dynofa za hetmana król przydał polnego,
W rozum, w dzielność, fortunę narodom sławnego.
Nie pisze Kowalowskiey ani Sasów klęski,
Rozlanie krwie osądzi sam Twórca niebieski.
[II. Компендіум ясновельможних вельмишановних панів гетьманів великих і польних В[еликого] кн[язівства] Лит[овського] за моєї пам’яті, під час військової служби і по службі, почавши від Павла Сапеги, воєводи віленського, Гетьмана Великого В[еликого] кн[язівства] Лит[овського]
Скажу, скільки гетьманів за моєї пам’яті було:
Павло Сапега, вояк розумом і силою;
Гонсевський був водночас і гетьманом польним,
У дивізіях кохався і в війську свавільному.
До Москви потрапив в ув’язнення, зазнав знущань,
Бо людям своїм на батьківщині дозволяв погроми.
Коли з ув’язнення вийшов, був військом своїм убитий
Через змову під Остринею, – жаль то славнозвісний.
Косовський і Жеромський заводіями були,
За це під меч катівський свої голови ставили.
(Ст. 6) Воловичеві мужньому дано булаву
Польну на захист Литві, йому ж – на славу.
Жив він недовго, не зазнав з Москвою війни,
Надгробок смерті одержав мирний.
Міхал Пац шановний дослужився до польної булави,
Від короля Казимира – честі й слави.
Кинув свою долю й здоров’я Пац у непотріб,
Світ цілий з хроністами про мужність його розповість.
Після Сапеги король Казимир велику булаву
У Кушликах дав Пацові на воєнну забаву;
Бив він Москву, козаків, шведів, бив турка,
Татарів; карати своїх за гріхи – не новина.
Радзивіл, підканцлер, з ним гетьманом польним
Туркам, татарам відплатив тим самим, поганцям свавільним.
Під Хотином ущент розбили турків,
Знищили яничарки, тюрбани і бурки.
Турків на полі полягло сорок тисяч,
Живцем двох башів узято, хто рахував більш-менш.
По смерті Радзивіла Сапега став,
Казимир, польну взявши, в стремено Павла вступив.
З ласки Яна Третього, короля Собеського,
Отримав воднораз воєводство Полоцьке.
Мужньо з турками воював і побивав татарів,
Кидаючи трупи в кургани, не мав брати на мари.
Пац помер у дорозі, в Понарах, їдучи до Вільна;
Беручка праця смерті в фігах була спішна:
Задля їжі з отрутою подав фіг Пацові,
Одібрав здоров’я і життя шановному гетьманові.
По монастирях плач у місті, серед поспільства у Вільні,
Не висловлю жалю, кажучи, пишучи спішно.
(Ст. 7) Плакав король Ян із сенатом, Литва його оплакувала,
Бо так гетьмана війн марно втратила.
Король Ян Собеський віддав Сапезі булаву
Велику, а Огінському польну для забави.
Не довго Ян Огінський булавою тішився,
По угорській одразу до неба поспішив.
Служка булаву польну взяв від короля Яна,
Юзеф шляхетний, муж відважний, як і його пан.
Служив щиро вітчизні, боронив Божу славу,
Будучи мужній серцем, був гетьман зухвалий.
Показав хоробрість свою, відвагу на війні,
За що його сам Бог небом обдарував щедро.
По його смерті Вітчизна збентежилася,
На шляхту Сапегову сила зібралася.
Пішли під Олькеніки на розлиття своєї крові,
Полягло шляхти і панів!.. Ти будь карою, Господи!
За короля це трапилося Августа Другого,
Що Литва з Польщею прийшли до всього злого.
У непам’ять хай провадять ці злі вчинки небеса!
Я згадувати і писати про це не потребую.
Мусив сприснути Казимир Сапега з булавою,
Брат Бенедикт підскарбій, Сапеги зі славою,
Втративши конюшого під Олькеніками,
Дісталися аж до Прусії лісами, болотами.
Міхал-Сервацій, князь, полковником став,
Вишневецький – король одразу булаву йому послав,
Гетьмана польного давши Огінського,
Військових справ лицаря, дуже відважного.
Тут сторони вдалися до Москви, до шведа,
Звідусіль прийшла на Литву й на Польщу біда.
(Ст. 8) Князя Вишневецького Москва захопила,
За астраханські дикі степи усіх заслала;
Гонсевського взявши, єпископа смоленського,
Кинули в ув’язнення гетьмана шляхетного.
У безлюдному краї чотири роки сиділи,
Бідний відпочинок і харч ті панове мали.
Божа ласка з ув’язнення князя визволила,
Думати про те – не писати – кожному з нас слід багато.
Тут Сапега, староста бобруйський, булаву
Обійняв, військо литовське, побив Москву на славу.
Цар з Августом наказали прибути бобруйському
Старості по виграній битві, гетьманові своєму.
На Віслі, його в батоги взявши, булаву одібрали,
Та й життя позбавити, голову зітнути хотіли.
«Добре тобі, Сапего (цар мовив), з головою!
Не дурій з польським військом, далі з булавою!»
Ті слова Петра-царя Сапегу погубили,
Булаву одібравши, серце вразили.
Потієві те військо під владу віддали,
Людвікові, гетьманом проголосити наказали.
Людвік Потій булаву отримав і військо,
За волею двох монархів, а радше за Божою.
Денгофа король додав гетьманом польним,
Розумом, хоробрістю, фортуною народам славного.
Не пишу про ковалівську та саксонців поразки,
Розлив крові осудить сам Творець Небесний (польськ.). – Упоряд.]
Як бачимо, історичний огляд литовських гетьманів, поданий нашим автором, не позбавлений історичного інтересу, хоч, на жаль, занадто короткий, і цікаві події, такі, як отруєння гетьмана Паца, збуває короткими натяками. Що автор не дає хронології подій, сього при поетичнім оповіданні нема що й вимагати. Далі йде також віршований реєстр віленських єпископів латинського обряду за протяг звиж 60 літ.
(Ст. 9) III. Jaśnie Wielmożnych, Nayprzewielebnieyszych Ichmw xięży biskupów Wileńskich wieku moiego w znaiomoścі у pamięci wyraźne opisanie od roku 1665 aż do roku 1726
Na ten czas był biskupem wileńskim Białłozor;
W duchowieństwie miał pilny у w kościołach dozór,
Czułość, pobożność zawsze w klasztorach słynęła,
Chwała boża tak w miastach, iak po wsiach płynęła.
Miał chorągiew usarską, broniąc bożey chwały,
Przeciw Moskwie у Szwedom, widział to świat cały.
Po nim dał król Sapiezie biskupstwo wileńskie;
Przeniósł się po trzech leciech w wieczności niebieskie.
Pac porzuciwszy żonę, Trocki woiewoda,
Wzioł biskupstwo od króla, lecz na to niezgoda
W duchowieństwie, cała mu przecząc kapituła,
By na Pacu żonatym nie była infuła.
Żona, Tryznianka z domu, przeczyła usilnie;
Kapituła do Rzymu śpieszyła się pilnie.
Historykom to pisać, a mnie nie należy;
Pac biskupem zmarł w Bogu, niech w pokoiu leży!
Król Jan Kotowiczowi biskupstwo staremu
Wileńskie prałatowi przysłał pobożnemu;
W trzecim roku pożegnał świat у kapitułę,
Grobem śmierć przycisnęła, zdarszy mu infułę.
W katedralnym kościele przepyszney struktury
Wystawił obraz wielki, oprawiwszy mury;
Nie żałował pieniędzy, na ołtarz pozłoty;
Wie samo niebo lepiey, iego zacne cnoty.
(Ст. 10) 25 Na biskupstwo Konstanty nastąpił Brzostowski;
Wileńskie król mu Jan dał, order to był boski.
Maiąc w oczach oycowskie zasługi у iego,
Chwalić Boga zważaiąc w kościele pilnego,
Biskupem był wileńskim lat trzydzieście cztyry;
Nieba mu zdrowie dały, pomyślne Zefiry.
Kaplice wznowił z bractwem na Mariey imię,
W katedralnym kościele, – niech Bóg iego przymie
Ofiary у ozdoby, srebra z obiciami,
Z ołtarzami złotemi oraz z szpalerami.
Trynitarzom wystawił nowicyat zacny.
Ubogaciwszy kościół, pan przystępny, łacny;
W Werkach pałac, kaplice z włoskiem i ogrody;
W zwierzyńcu miał uciechę, a w pałacu gody.
Obwiódł murami Werki, pamiątkę zostawił
Nastempcom, sam się zacnie w duchowieństwie wsławił.
Cała go kapituła kochała z plebany,
Zważaiąc mądrość, skłąnność у powagę z pany.
Theologów przy sobie, kapelanów miewał,
Mszy nigdy nie opuścił, a często sam śpiewał.
Argumenta przystałe theologom wznawiał,
Do disputy uczonym ochoty dodawał.
Kochały go klasztory, kochał clerus cały;
Był zacny, miły biskup у w powadze stały.
Całą kapellę chował, na wybór śpiewaki,
Do chwały bożey zacney ciągnęli go znaki.
Oddał vale oyczyznie, oddał bożey chwale,
W osiemdziesiąt lat cztyry pożegnał świat wcale.
(Ст. 11) Maciey Ancuta sługa był ten Brzostowskiego,
Kanonikiem strach zrobił; po nim Wilęskiego
Biskupstwa doszedł z łaski Augusta wtórego;
Ćwierć roku był biskupem z wyroku boskiego.
Skarby, zbiory on zabrał [В ркп. перечеркнено zostawił. – Іван Франко], zmarł znagła w Dombrownie;
Pogrzebiony z Brzostowskim w iednym sklepie równie.
Kto po nim skarby zabrał, nocne wiedzą cienie,
I kto z nich pożytkuie, na zacney był scenie.
Dway antagonistowie, prałaci wpadaią,
O biskupstwo Wilęskie króla upraszaią.
Gonsiewski zacny, prałat у theolog szumny,
Pancerzyński zaś szlachcic dumny у rozumny.
Ubiegaią do króla Augusta w zawody,
Chcąc odebrać od pana pożądane gody.
Dał król Pancerzyńskiemu biskupstwo Wilęskie,
Gonsiewski niepomyślne odebrał Smoleńskie.
Nadzieia ludzie karmi, taż у oszukiwa,
A z chudego szlachcica panem często bywa.
O Fortuno, byś była wszytkim oraz iedna,
U świata nie byłabyś z nadzieia tak błędna.
Niepopłatny theolog, zasługi ni cnota
U dworu, gdzie się stara o honor bez złota;
Ani zacność, uroda, krasomowska mowa,
Lecz iedna złota szwayka, у summa gotowa.
[(Ст. 9). III. Ясновельможних, найпревелебніших вельмишановних ксьондзів-єпископів віленських за мого віку у знайомості й пам’яті виразний опис від року 1665 до року 1726
Того часу був єпископом віленським Бялозор;
За духовенством і за костелами пильно наглядав,
Чуйність, побожність завжди в костелах славилася,
Служба Божа і по містах, і по селах плила.
Мав гусарську хоругву, боронячи Божу славу
Проти Москви і шведів; бачив це цілий світ.
По ньому дав король Сапезі єпископство віленське;
Переставився за три роки у вічність небесну.
Пац, покинувши жінку, троцький воєвода,
Взяв єпископство від короля, але зараз це – незгода
В духовенстві, уся перечить капітула,
Щоб на Пацові жонатому була митра.
Жінка, Тризнянка з дому, перечила дуже;
Капітула до Риму поспішала пильно.
Історикам про це писати, а не мені належить;
Пац єпископом помер у Бозі, хай спочиває у мирі!
Король Ян Котовичеві старому єпископство
Віленське прислав, прелатові побожному;
На третій рік попрощався зі світом і капітулою,
Гробом смерть притиснула, зірвавши з нього митру.
У кафедральному костелі найпишнішої будови
Виставив образ великий, прикрасивши стіни;
Не шкодував грошей, на вівтар позолоти;
Знає саме небо краще його шляхетні чесноти.
На єпископство віленське ступив Константій Бжостовський,
(Ст. 10) Що його король Ян йому дав; відзнака то була Божа.
Маючи в очах батьківські і його заслуги,
Зважаючи, що Бога славив у костелі пильно,
Єпископом віленським був тридцять чотири роки;
Небеса йому здоров’я дали, прихильні Зефіри.
Каплицю відновив із братством на ім’я Марії
В кафедральному костелі, – хай Бог прийме його
Офіри й оздоби, срібло з оббиттям,
З вівтарями золотими і зі шпалерами.
Тринітаріям виставив новіціат шляхетний,
Збагативши костел, пан доступний, приємний;
У Верках – палац, каплицю з італійськими садами;
У звіринці мав потіху, а в палаці – учти.
Обвів мурами Верки, пам’ятку залишив
Наступникам, сам шляхетністю в духовенстві уславився.
Уся капітула з парохами його любила,
Зважаючи на мудрість, прихильність і повагу від панів.
Теологів, капеланів поруч часто мав,
Меси ніколи не пропустив, а часто й сам співав.
Аргументи погоджені теологам поновлював,
До диспутів ученим охоти додавав.
Любили його монастирі, любив клир увесь;
Був шляхетний, милий єпископ, у поведінці сталий.
Усю капелу навчав, на вибір співців,
До Служби Божої шляхетної тягнули його знаки.
Віддав «прощавай» вітчизні, віддав Божій славі,
У вісімдесят чотири роки попрощався зі світом.
(Ст. 11) Мацей Анцута той був слугою Бжостовського,
Бувши каноніком, страху наробив; по ньому до віленського
Єпископства дійшов з ласки Августа Другого;
Чверть року був єпископом з волі Божої.
Скарби, колекції він забрав, помер раптово в Домбровні;
Похований з Бжостовським в одному склепі.
Хто по ньому скарби забрав, нічні знають тіні,
І хто з них пожиткує – був на шляхетній сцені.
Два суперники-прелати упадають,
Про єпископство віленське короля благають.
Гонсевський шляхетний, прелат і теолог пишномовний,
І Панцежинський, шляхтич гордий і розумний.
До короля Августа біжать наввипередки,
Прагнучи прийняти від пана пожадані почесті.
Дав король Панцежинському єпископство віленське,
Гонсевський нещасливо зайняв смоленське.
Надія людей живить, вона ж і ошукує,
А з бідного шляхтича пан часто буває.
О Фортуно, якби ти була до всіх однакова,
То в світі не була б надія такою облудливою.
Невигідні теолог, заслуги ані чеснота
У дворі, де стараються про честь без золота;
Ні шляхетність, врода, пишномовність,
Але одна золота швайка – і сума готова (польськ.). – Упоряд.]
Отсей реєстр віленських ієрархів латинського обряду не менше цікавий і характерний для нашого автора, як і попередній реєстр гетьманів. Чи подає він деякі подробиці, невідомі досі фаховим історикам, – сього не беруся рішати. Зазначу тілько, що як на такий сухий предмет, з чисто літературного погляду оброблення нашого автора свідчить, що він не був позбавлений справді поетичної жилки. Далі в рукописі йде коротенька, також віршована характеристика брата автора.
(Ст. 12) IV. Jan Kazimierz Dussiacki-Rudomina napierwey był podstolim Brasławskim, potym lat dwadzieścia pisarzem ziemskim Brasławskim, na ostatek podkomorzym Brasławskim lat piąć
Brat młodszy czterma laty Brasławski podstoli.
Będąc pisarzem ziemskim według boskiey woli
Po dwudziestu lat prace podkomorzym został,
Posłuiąc, służąc królom, do nieba się dostał.
Często był deputatem, takoż comissarzem,
Bywał у w trybunale dwa razy pisarzem.
Wiek swoy młody prowadził dworsko у na woynie,
Widzieć go zacnie było, a w obozie zbroynie.
Zacną miał z Polskiey damę у domu zacnego,
Z Warszewickiey urodzoną córkę Suffczyńskiego.
Któż opisze wiek zacny у tych ludzi grzeczność?
Ponieważ ogarnęła niebieska ich wieczność.
Pokazali ci światu syna, a drugiego
Jezuitom oddali Józefa zacnego.
Po oycu bracia szlachta syna Antoniego
Urzędem zasądziła za podkomorzego.
Tak Rudomina ociec oddał synom vale,
Błogosławiący wnuka pożegnał świat wcale.
Urodziwszy go matka dziewięć godzin żyła,
Nam dziadom Mikołaia wnuka zostawiła.
Godebska chorążanka powiatu Pińskiego
Do chórów. [В ркп. через помилку Doktorów. – Іван Франко] przeniosła się twórcy niebieskiego.
Na chwałę, niech ten rośnie Bogu a oycowi,
Oyczyzny broniąc służy panom у królowi.
[(Ст. 12) IV. Ян-Казимир Дусяцький-Рудомина найперше був підстолієм браславським, потім років двадцять земським писарем браславським, наостанок підкоморієм браславським років п ‘ять.
Молодший брат чотири роки браславський підстолій,
Бувши писарем земським згідно з Божою волею,
По двадцятьох літах праці підкоморієм став,
А послом призначений, служачи королям, до неба дістався.
Часто був депутатом. Також комісаром,
Бував і в трибуналі два рази писарем.
Свій вік молодий провів у дворі й на війні,
Бачити його шляхетно було, а в обозі – збройного.
Шляхетну мав з Польщі даму і з дому шляхетного,
3 варшавською уродженою донькою Суфчинського.
Хто ж опише вік шляхетний і тих людей ґречність?
Бо небесна огорнула їх вічність.
З’явили вони світові сина, а другого
Єзуїтам оддали, Юзефа шляхетного.
Після батька брати-шляхта сина Антонія
Владою поставили підкоморієм.
Так Рудомина-батько віддав синові «прощавай»,
Благословивши внука, попрощався зі світом.
Народивши його, мати дев’ять годин жила,
Нам, дідам, внука Миколая залишила.
Годебська, хорунжанка Пінського повіту,
До хорів переставилась Творця Небесного.
На славу хай він росте Богові й отцеві,
Вітчизну захищаючи, служить панам і королю (польськ.). – Упоряд.]
За сими поетичними уступами наступає в рукописі на остатніх двох картках ряд записок, а власне насамперед:
(Ст. 13) V. Per compendium zebranie constytucyi Ichmściom panom Dussiackim-Rudominom służące, allaboratione mnie Thomasza Konstantego Dussiackiego-Rudominy, sendziego ziemskiego Brasławskiego, kture, posteritas czytaiąc proszę o świątobliwe westchnienie tymbarziey za dusze moią i Zdrowaś Maria
Constytucya roku 1623, folio 9, titulo «Pretia rerum»: Za comissarza naznaczony z koła poselskiego Jan Dussiacki Rudomina chorąży woiewodztwa Nowogrodzkiego.
Constit. roku 1629, folio 17, titulo «Trybunał skarbowy wileński»: Comissarzem z seymu warszawskiego, będąc posłem Jan Dussiacki Rudomina, chorąży Nowogrodzki.
Const. roku 1632, z confederacyey jeneralney warszawskiey primato regni inter caeteros consiliarios naznaczyła Rzplta Jana Dussiackiego Rudomine, chorążego Nowogrodzkiego.
Roku 1632 w teyże confederacyi między podpisami Ich-mści panów posłów Piotr Dussiacki Rudomina, chorąży у poseł powiatu Brasławskiego.
Roku 1632 w teyże confederacyi po Jaśnie Wielmożnych senatorach naznaczyła Rzplta do porządku minice [Sic! зам. mennice. – Іван Франко] Jana Dussiackiego Rudominę, chorążego Nowogrodzkiego.
Roku 1632. Inter suffragia woiewodztw у powiatów woiewodztwa wileńskiego Krzysztof Dussiacki Rudomina, marszałek powiatu Bracławskiego.
Roku 1632 tamże inter suffragia woiewodztwa Nowogrodzkiego podpisał się Jan Dussiacki Rudomina, chorąży Nowogrodzki.
Constit. roku 1634, folio 6 et 7, titulo «Trybunał skarbowy» po Jaśnie Wielm. senatorach naznaczony za deputata z seymu Jan Duss. Rudomina, chorąży Nowogr.
Const. roku 1646, folio 10, titulo «Assekuracya zapłaty piechocie Dynemborskiey» naznaczyła z senatu Rrzplta za comissarzów Piotra Duss. Rudominę, kasztelana smoleńskiego, Krzysztopha Duss. Rudominę kasztelana Potockiego.
Constit. roku 1649, folio 11, titulo «Mienica» inter caeteros naznaczony Krzysztoph Rudomina, kasztelan Połocki.
Inter suffragia woiewodztw у powiatów titulo «Woiewodztwo Wilęskie» roku 1648 podpisał się Jan Mikołay Dussiacki Rudomina, marszałek Brasławski, Piotr Dussiacki Rudomina, podczaszy Orszański, Thomasz Dussiacki Rudomina, Piotr Rudomina Dussiacki.
Constyt. roku 1652, folio 19, titulo «O zapłacie woysk WXLit.» z senatu naznaczony za comissarza Krzysztoph Dussiacki Rudomina, kasztelan Połocki.
Const. roku 1653, folio 5, titulo «O zapłacie woysku WXLit.» z senatu naznaczono za comissarza Rudominę kasztelana Potockiego.
Constytucya r. 1655, folio 23, titulo «Trybunał skarbowy WXLit.» po Ichmściach senatorach naznaczony za comissarza Kazimierz Dussiacki Rudomina.
Const. roku 1667, folio 67, titulo «Wieczność»: Urodzonemu Rudominie staroście Starodubowskiemu od rzeki Krewny po kniaziu Michale Obalińskim maiętność Pokrewnie w powiecie Wilkomierskim leżącą Rrzplta na wieczność oddała.
Constitucya roku 1668, folio 11, titulo «Diploma reversale» podpisał się Petrus Dussiacki Rudomina, capitaneus Staroduboviensis.
Constit. roku 1673, folio 10, titulo «Zniesienie condemnat WXLit.» «Dekret zaś mimo excepcya na urodzonego Rudomine starostę Starodubowskiego znosiemy у annihiluiemy».
Constit. roku 1676, folio 21, titulo «Deputaci»: Do boku naszego naznaczony Piotr Dussiacki Rudomina, starosta Starodubowski.
Const, roku 1676, folio 8, titulo «Hiberna WXLit.» Naznaczony do exdywizyey na woysko WXLit. Piotr Dussiacki Rudomina, starosta Starodubowski.
Roku 1697 inter suffragia titulo «Woiewodztwo Wileńskie» podpisał sie Jan Dussiacki Rudomina, pisarz ziemski powiatu Brasławskiego, deputat ad pacta conventa, Thomasz Kąstanty Dussiacki-Rudomina, stolnik Brasławski.
(Стор. 15). Roku 1700, titulo «Postanowienie stanów WXLit. pod Olkinikami»: Inter caeteros deputatów trybunału WXLit. kadencyi Mińskiey, że nie pozwalali rozlania krwie braterskiey, szlacheckiey, rugowano dziewięciu deputatów, у mnie Thomasza Kąstantego Dussiackiego Rudomine, woyskiego na tenczas Brasławskiego, odsądzili urząd у imię na chrzcie dane odieli, sami się krwie niewinney napili, Moskwę у Szwedów in viscera Rrzpltey wprowadzili, Saxonow spanoszyli, Rzpltą funditus zruinowali, zgubili, geinitum et utulatum pauperum nasłuchali się. Si Deus vult, parcat.
Roku 1716, titulo «Confederacya Jeneralna WXLit. w Wilnie» zgodnie woiewodztw у powiatów WXLit. insimul z woyskiem podpisał się Jan Kazimierz Dussiacki Rudomina, pisarz ziemski Brasławski, starosta subocki.
A dla nayzacnieyszey у naychwalebnieyszey przed Panem Bogiem у światem ozdoby tegoż domu Ichmściów panów Dussiackich-Rudominów śtey pamięci Xiedza Jendrzeia Rudominy societatis Jesu, ktury dotavit nowicyat Wilęski; ten missus de Roma titulo confessoris inter Sinenses christianos gaudet.
Excerptum ex libro patris Alberti Kuiałowicz societatis Jesu: pater Andreas Rudomina, oriundus in Lituania sacerdos, qui venit in regnum Sinarum ad praedicandum Evangelium, in eodem postquam laboraset, quinque annis, obiit 5-ta 7-bris anno 1631. Dał maiętność wieczysto na nowicyat Collegium Wilęskiego societatis Jesu.
Zygmunt Dussiacki Rudomina, woiewodzic Miński, kanonikiem у prałatem był wilęskim po wzięciu Wilna.
Chocimskie piersze zwycięztwo nad Turkami za króla Zygmunta trzeciego, syna Jana, króla szwedzkiego [Остатні шість слів перечеркнено, і над рядком написано Władysława syna Zygmunta. Дата, зрештою, хибна, бо перша хотинська битва випала не 1622, а 1621 р. – Іван Франко] w roku 1622 pod Chocimem znieśli. Tey woynie lat 106.
Powtórne zniesienie Turków pod Chocimem w r. 1672 w dzień sobotni w wilią świętego Marcina dnia 10 novembra za panowania naiaśnieyszego króla Michała, temu lat 54.
[(Ст. 13) V. Стислий виклад зібрання постанов, що служать вельмишановним панам Дусяцьким-Рудоминам, зусиллями моїми, Томаша-Константого Дусяцького-Рудомини, судді браславського, читаючи яке, нащадків прошу про святобливе зітхання, особливо за мою душу, і «Радуйся, Маріє».
Постанова року 1623, том 9, назва «Pretia rerum»: комісаром призначений з посольського кола Ян Дусяцький-Рудомина, хорунжий воєводства Новогродського.
Постан[ова] року 1629, том 17, назва «Trybunał skarbowy wileński»: комісаром з сейму варшавського, будучи послом, Ян Дусяцький-Рудомина, хорунжий новогродський.
Постан[ова] року 1632, з генеральною варшавською конфедерацією владою королівства поміж іншими судовим засідателем призначила Річ Посполита Яна Дусяцького-Рудомину, хорунжого новогродського.
Року 1632 у тій самій конфедерації поміж підписами вельмишановних панів послів Петро Дусяцький-Рудомина, хорунжий і посол Браславського повіту.
Року 1632 у тій самій конфедерації по ясновельможних сенаторах призначила Річ Посполита до порядку монетного двору Яна Дусяцького-Рудомину, хорунжого новогродського.
Року 1632. Між виборцями воєводств і повітів Віленського воєводства Криштоф Дусяцький-Рудомина, маршалок Браславського повіту.
Року 1632 там само між виборцями Новогродського воєводства підписався Ян Дусяцький-Рудомина, хорунжий новогродський.
Постан[ова] року 1634, томи 6 і 7, назва «Trybunał skarbowy», по ясновельм[ожних] сенаторах призначений депутатом зі сейму Ян Дус[яцький]-Рудомина, хорунжий новогр[одський].
Постан[ова] року 1646, том 10, назва «Assekuracya zapłaty piechocie Dynemborskiey» призначила з сенату Річ Посполита комісаром Петра Дус[яцького]-Рудомину, каштеляна смоленського, Криштофа Дус[яцького]-Рудомину, каштеляна полоцького.
Постан[ова] року 1649, том 11, назва «Mienica» між іншими призначений Криштоф Рудомина, каштелян полоцький.
Між виборцями воєводств і повітів, назва «Woiewodstwo Wilęskie» року 1648 підписався Ян-Миколай Дусяцький-Рудомина, маршалок браславський, Петро Дусяцький-Рудомина, підчаший оршанський, Томаш Дусяцький-Рудомина, Петро Рудомина-Дусяцький.
Постан[ова] року 1652, том 19, назва «О zapłacie woysk WXLit.», з сенату призначений комісаром Криштоф Дусяцький-Рудомина, каштелян полоцький.
Постан[ова] року 1653, том 5, назва «О zapłacie woysku WXLit.», з сенату призначено комісаром Рудомину, каштеляна полоцького.
Постанова р. 1655, том 23, назва «Trybunał skarbowy WXLit.», по вельмишановних сенаторах призначений комісаром Казимир Дусяцький-Рудомина.
Постан[ова] року 1667, том 67, назва «Wieczność»: вродженому Рудомині, старості стародубському, від ріки Кревни після князя Міхала Обалінського маєтність Покревне, що лежить у Вількомірському повіті, Річ Посполита навіки віддала.
Постанова року 1668, том 11, назва «Diploma reversale», підписався Петрус Дусяцький-Рудомина, провідник стародубський.
Постан[ова] року 1673, том 10, назва «Zniesienie condemnat WXLit.». «Цей декрет попри процесуальне заперечення на вродженого Рудомину, старосту стародубського, скасовуємо й анульовуємо».
Постан[ова] року 1676, том 21, назва «Deputaci»: до нашого боку призначений Петро Дусяцький-Рудомина, староста стародубський.
Постан[ова] року 1676, том 8, назва «Hiberna WXLit.». Призначений до ексдивізії на військо В[еликого] кн[язівства] Лит[овського] Петро Дусяцький-Рудомина, староста стародубський.
Року 1697 між виборцями, назва «Województwo Wileńskie», підписався Ян Дусяцький-Рудомина, земський писар Браславського повіту, депутат до договору зборів Томаш-Константій Дусяцький-Рудомина, стольник браславський.
(Стор. 15). Року 1700, назва «Postanowienie stanów WXLit. pod Olkienikami»: зокрема депутатів трибуналу В[еликого] кн[язівства[ Лит[овського] мінської каденції, які не дозволяли, щоб пролилася кров братерська, шляхетська, звільнено дев’ять депутатів, і від мене, Томаша-Константія Дусяцького-Рудомини, на той час войського браславського, відсудили владу й ім’я, при хрещенні дане, одібрали, самі ж крові невинної напилися, Москву і шведів у лоно Речі Посполитої ввели, саксонців возвеличили, Річ Посполиту цілковито зруйнували, згубили, стогонів і зітхань бідних наслухалися. Якщо Бог захоче, помилує.
Року 1716, назва «Confederacya Jeneralna WXLit. w Wilnie», згідно з воєводствами і повітами В[еликого] кн[язівства] Лит[овського] разом з військом підписався Ян-Казимир Дусяцький-Рудомина, земський писар браславський, староста субоцький.
А для найшляхетнішої й найславнішої перед Господом Богом і світом оздоби того ж дому вельмишановних панів Дусяцьких-Рудомин с[вітлої] пам’яті ксьондза Єнджея Рудомини, спільноти Ісусової, який асигнував віленський новіціат; посланий до Риму, він тішиться серед китайських християн титулом ісповідника.
Виписка з книжки отця Альберта Куяловича, єзуїта: отець Анджей Рудомина, народжений у Литві первосвященик, який прибув до Китаю, проповідуючи Євангелію, де й після цього трудився п’ять років; помер 5 липня року 1631. Дав маєтність навічно на новіціат Віленського колегіуму єзуїтів.
Зигмунт Дусяцький-Рудомина, воєвода мінський, каноніком і прелатом віденським був по взяттю Вільна.
Першу хотинську перемогу над турками за короля Зигмунта Третього, сина Яна, короля шведського, в році 1622 під Хотином здобули. Тій війні років 106.
Повторне розбиття турків під Хотином в р. 1672 в суботній день напередодні Святого Мартина, дня 10 листопада за панування найяснішого короля Міхала, тому літ 54 (польськ.). – Упоряд.]
Остатня сторона рукопису перетягнена чорнилом на половині згори на долину в два стовпці, але писано на другім стовпці тілько 3 рядки, а на першій рівнобіжно з ними 8. Далі йде 10 рядків, писаних per extensum , а значно нижче 15 рядків тілько на першім стовпці. Головна записка на першім стовпці виглядає ось як:
VI. Iezus. Maria. Jozef
Według praktyczki z druku wydaney na doświadczenie curiosita gospodarska od 14 dnia listopada 12 dni opisuie: jaki 14, taki grudzień; jaki 15, taki styczeń; jaki 10, taki luty, у daley subsequentes etc.
Jaki 14 listopada, taki grudzień: był dzień obłoczysty, suchy, bez wiatru.
Jaki 15, taki styczeń: był dzień obłoczysty, zrana słońce, suchy, bez wiatru.
Jaki 16, taki luty: zranią szac (?), potem słońce wesołe cały dzień zarazem bez wiatru, cicho aż do zmroku.
Jaki 17, taki marzec: у noc cicha, mglista, mroczna z spacią, у dzień jasny z chłodem, cichy bez wiatru, z mrozem; jeziora niekture stanęły.
Jaki 18, taki kwiecień: cały dzień mglisty, pochmurny (одно слово нечітке) nad wieczór pruszył śnieg z letka niedługo.
Jaki 19, taki may: ranek znów mglisty aż do południa, ciepło, odwilż cały dzień, nad zmrokiem śnieg.
Jaki 20, taki czerwiec: nadedniem wiatr, śnieg, suwiey moczny aż do wieczora z uprzykrzeniem wielkim.
Jaki 21, taki lipiec: zrana wiatr wiał, śnieg, ku południowi odwilż, nad wieczór mokry śnieg.
Jaki 22, taki sierpień: pogoda z rana, mróz z wiatrem aż do wieczora, jednaki mrozem z słońcem.
Jaki 23, taki wrzesień: pogoda, mróz duży z jasnym słońcem, cicho, bez wiatru.
Jaki 24, taki październik: cały dzień mglisty, posempny, zmrokiem śnieg mokry, cało noc padał.
Jaki 25, taki listopad: cały dzień śnieżny, wilgotny у noc pochmurna.
Druga praktyka ruska, kturą gospodarze ruscy trzymaią od… (кілька слів нечітких) dnia dni 12 na miesięcy 12, to iest od dnia 13 grudnia: jaki 13, taki grudzień; jaki 14, taki styczeń; jaki 15, taki luty; jaki 16, taki marzec; jaki 17, taki kwiecień; jaki 18, taki may; jaki 19, taki czerwiec; jaki 20, taki lipiec; jaki 21, taki sierpień; jaki 22, taki wrzesień; jaki 23, taki październik; jaki 24, taki listopad.
[VI. Ісус. Марія. Йосиф
Згідно з прогнозиком, виданим друком для досвіду [допитливості (латин.). – Упоряд.] господарської, від 14 дня листопада 12 описую: який 14, такий грудень; який 15, такий січень; який 16, такий лютий і далі [в такій самій послідовності (латин.). – Упоряд.].
Який 14 листопада, такий грудень: був день хмарний, сухий, без вітру.
Який 15, такий січень: був день хмарний, вранці сонце, сухий, без вітру.
Який 16, такий лютий: вранці іній, потім веселе сонце цілий день і без вітру, тихо аж до сутінків.
Який 17, такий березень: і ніч тиха, туманна, часом хмарна, і день ясний, холодний, тихий, без вітру, з морозом; озера деякі примерзли.
Який 18, такий квітень: цілий день туманний, похмурий (одно слово нечітке. – І. Ф.), надвечір злегка недовго порошив сніг.
Який 19, такий травень: ранок знову туманний, аж до полудня, тепло, відлига цілий день, під вечір сніг.
Який 20, такий червень: удосвіта вітер, сніг, сильна заметіль аж до вечора з надокучливістю великою.
Який 21, такий липень: зранку віяв вітер, сніг, до полудня відлига, надвечір мокрий сніг.
Який 22, такий серпень: погода вранці, мороз із вітром аж до вечора, однак мороз із сонцем.
Який 23, такий вересень: погода, мороз сильний із ясним сонцем, тихо, без вітру.
Який 24, такий жовтень: цілий день туманний, хмарний, надвечір мокрий сніг, падав цілу ніч.
Який 25, такий листопад: цілий день сніжний, вологий і ніч хмарна.
Другий прогноз руський, що його руські господарі тримають від… (кілька слів нечітких. – І. Ф.) дня, 12 днів на 12 місяців, тобто від дня 13 грудня: який 13, такий грудень; який 14, такий січень; який 15, такий лютий; який 16, такий березень; який 17, такий квітень; який 18, такий травень; який 19, такий червень; який 20, такий липень; який 21, такий серпень; який 22, такий вересень; який 23, такий жовтень; який 24, такий листопад (польськ.). – Упоряд.].
В другім стовпці на остатній стороні написано тілько дві приказки під знаком NB. (notabene), а власне:
Si tibi nocet crapula vespertina,
Ebibe de mane, erit medicina
Nuż, panie piiaku, do wczorayszego smaku!
Записка під р. 1700 свідчить про се, що нашого автора, якому в житті все якось велося, в тім році спіткало досить незвичайне, мабуть, тілько в Польщі можливе нещастя, що йому ухвалою політичної конфедерації відібрано не тілько уряд та посольський мандат, але також його хресне ім’я, себто вимазано його не тілько з реєстру повноправних горожан, але навіть із ряду живих людей.
Щастя в тім нещасті було те, що се вчинила шведофільська конфедерація, яка швидко по прогнанню шведів із Польщі стратила всяке значення, так що її кондемната пропала сама собою, не дождавшися формальної касати, яку автор певно не занедбав би був занотувати, коли б вона була видана.
Примітки
Вперше надруковано у вид.: ЗНТШ. – 1911. – Т. 105. – Кн. 5. – С. 148 – 165 (Misc.), за підп: Д-р Іван Франко.
Подається за першодруком.
Август II Фрідріх (1670 – 1733) – польський король (1697 – 1706 і 1709 – 1733) із династії Веттінгів. Посівши 1697 р. пруський трон, того ж року був обраний польським королем.
Август III Фрідріх (1696 – 1763) – польський король (1733 – 1763) із саксонської династії Веттінгів, син короля Августа II.
земський судія Браславського повіту – Браслав на півночі сучасної Білорусії, при кордоні з Латвією.
Окольський (Okolski) Шимон (1580 – 1653) – польський історик, геральдик, автор гербовника «Orbis Polonis» (т. 1 – З, 1641 – 1645).
Менцінський Войцех (1598 – 1643) – польський мандрівник-місіонер; єзуїт.
Коялович (Коялович-Віюк; Kojałowicz) Войцех (1609 – 1677) – польський історик, геральдик, письменник. Автор праці «Herbarz rycerstwa W. Ks. Litewskiego» (вид. 1897 р.).
Ягайло (бл. 1350 – 1434) – Великий князь Литовський (1377 – 1392, з перервою), король польський з 1386 р. під ім’ям Владислав II Ягайло.
Один із його потомків, Андрій… – Йдеться про Анджея Рудомину (1594 – 1632), польського місіонера-єзуїта.
Стефан Баторій (1533 – 1586) – польський король у 1576 – 1586 рр.
…поляг у битві під Феліном. – Йдеться про містечко в Ліфляндії (тепер м. Вільянді в Естонії), яке наприкінці XVII – в першій третині XVIII ст. було ареною воєнних битв у війнах Речі Посполитої з Росією та Швецією.
…у битві під Хотином… – Йдеться про битву біля м. Хотин (тепер районний центр Чернівецької обл.) між об’єднаним військом українських козаків на чолі з гетьманом П. Сагайдачним і польської армії під командуванням коронного гетьмана С. Жолкевського із турецьким військом, яка відбулася 28 вересня – 3 жовтня 1621 р. і завершилася перемогою українсько-польської армії.
Рудомина Ян (1588 – 1646) – польський військовий діяч; поет.
…на війні в Інфлянтах. – Тобто в Ліфляндії, яка стала ареною тривалої боротьби між Польщею, Швецією та Росією у 1601 – 1660 рр.
Конвокаційні сейми – скликалися у період безкоролів’я, викликані потребою порозуміння шляхти і підготуванням до елекційного, а потім коронаційного сейму. 1632-го і 1635-го року скликалися по смерті короля Зигмунта III Вази.
Несецький (Niesiecki) Каспер (1682 – 1744) – польський поет, дослідник генеалогії королів; єзуїт. Праця «Korona polska», на яку покликається Франко, вийшла у семи томах (1728 – 1743).
«Sławianin» – літературний альманах, що виходив у Львові впродовж 1837 – 1839 рр.
Яшовський (Jaszowski) Станіслав (1803 – 1842) – польський поет, прозаїк, літературознавець; жив у Західній Україні.
…під Хотин [ходив у] повторний похід на турків… – 20 листопада 1673 р. поблизу Хотина відбулася друга битва польсько-литовського війська під проводом короля Міхала Корибута-Вишневецького з турецькою армією, яка завершилася розгромом останньої.
Корибут-Вишневецький Міхал (1640 – 1673) – польський король у 1669 – 1673 рр. У тексті, очевидно, помилка: повторний похід під Хотин відбувся 1673 р., де цей король і помер.
…найяснішого Казимира, короля польського… – Йдеться про Яна II Казимира.
Сапега Павло-Ян (бл. 1610 – 1665) – воєвода вітебський (з 1646 р.), віденський (з 1648 р.) і Гетьман Великий Литовський (з 1656 р.).
Ян Третій Собеський (1629 – 1696) – польський король у 1674 – 1696 рр.
Чортків – тепер місто, районний центр Тернопільської обл.
Медобори (Товтри) – скалисті, дуже розчленовані вапнякові пасма в межах Тернопільської та Хмельницької обл., а також Північної Молдови.
Пац Міхал-Казимир (? – 1682) – Гетьман Великий Литовський у 1667 – 1682 рр.
Радзивіл Міхал-Казимир (1625 – 1680) – підканцлер литовський (від 1668 р.), гетьман польний литовський (від 1668 р.).
Вишневецький Дмитро-Єжи (1631 – 1682) – гетьман польний коронний (від 1667 р.), гетьман великий коронний (з 1676 р.).
До Кам’янця відступають усі яничари… – Йдеться про Кам’янець-Подільський, тепер місто Хмельницької обл. 1672 р. місто було захоплене військом Магомета IV і 27 років перебувало під владою Туреччини.
Ясси – тепер місто в Молдові.
Чорнокозинська, Барська невдовзі була битва… – Очевидно, йдеться про битву під Чоронокозинцями (тепер село Кам’янець-Подільського району Хмельницької обл.) між польським і турецьким військами, коли 1674 р. турецька армія здобула замок, що стояв на їхньому шляху. Під м. Бар (тепер Вінницької обл.) 1674 р. король Ян III Собеський переміг турків.
…боронячи святу віру католицьку під Віднем… – Йдеться про битву об’єднаної австрійської і польської (на чолі з Яном III Собеським) армії з турецьким військом 12 вересня 1683 р. під Каленбергом (в околицях Відня), яка принесла перемогу польсько-австрійській армії.
Огінський Марціан (1632 – 1690) – польсько-литовський політичний і військовий діяч; воєвода троїцький (з 1670 р.), канцлер великий литовський (з 1684 р.).
Потій Людвік (? – 1730) – гетьман великий литовський.
Сапегу полковником, що був потім підскарбієм, мав я… – Йдеться про Сапегу Бенедикта (? – 1707) – підскарбія великого литовського.
Гонсевський Вінцентій-Александер (? – 1662) – гетьман польний литовський (з 1654 р.). У 1658 р. потрапив у московський полон, де перебував до 1662 р.
Острина – тепер селище міського типу Щучинського району Гродненської обл. у Білорусії.
Волович Владислав (? – 1668) – гетьман польний литовський (з 1666 р.).
По смерті Радзивіла Сапега став, Казимир… – Йдеться про Сапегу Казимира-Яна (1637 – 1720) – гетьмана польного литовського (з 1681 р.), Гетьмана Великого Литовського (з 1682 р.).
…в стремено Павла вступив. – Йдеться про Павла-Яна Сапегу (див. вище).
Понари – Понарські гори поблизу теперішнього Вільнюса.
…а Огінському польну для забави. – Йдеться про Яна Огінського (? – 1684) – гетьмана польного литовського з 1682 р.
По угорській… – Йдеться про похід Яна III Собеського 1684 р. вглиб Угорщини з метою підірвати могутність Туреччини й викликати повстання серед уярмлених Туреччиною. Успіху похід не мав.
Служка (Слушка) Юзеф-Богуслав (? – 1701) – гетьман польний литовський з 1684 р.
…на шляхту Сапегову сила зібралася. – Йдеться про конфлікт між родиною Сапегів і литовською шляхтою на чолі з Вишневецькими, Огінськими, Потіями, Пацами, Бжостовськими та ін. 1700 р. Сапеги були розбиті під Олькеніками (тепер містечко Валькінінкай Варенського району Литви).
Брат Бенедикт підскарбій… – Йдеться про Сапегу Бенедикта, брата Казимира-Яна Сапеги.
…втративши конюшого під Олькеніками… – Сапега Міхал, конюший великий литовський, син гетьмана Казимира-Яна Сапеги, був убитий після битви.
Вишневецький Міхал-Сервацій (1680 – 1744) – гетьман польний литовський (1702 – 1703 і 1707 – 1735), Гетьман Великий Литовський (1703 – 1707 і 1735 – 1744). В 1709 – 1716 рр. був у російському полоні.
Огінський Григорій-Антоній (? – 1709) – гетьман польний литовський 1709 р.
Гонсевський Богуслав (? – 1744) – єпископ смоленський з 1724 р. Супроводжував М.-С. Вишневецького під час його полону до Росії. Єпископом тоді ще не був.
Сапега Ян (? – 1730) – староста бобруйський; Гетьман Великий Литовський (з 1708 р.), генерал-фельдмаршал російський, Петербурзький генерал-губернатор (з 1727 р.).
Ті слова Петра-царя Сапегу погубили… – Очевидно, йдеться про Петра II (1715 – 1730), російського імператора з 1727 р. У перші місяці його правління влада фактично була в руках О. Д. Меншикова, з яким Ян Сапега підтримував політичні й особисті стосунки.
Денгоф Станіслав-Ернест (бл. 1673 – 1728) – гетьман польний литовський з 1709 р.
Не пишу про ковалівську… поразки… – Йдеться про події 5 жовтня 1716 р., коли військо на чолі з Яном Гніздовським, зібране проти прусської армії, що її підтримував король Август II, зазнало поразки біля містечка Ковалева, неподалік від Торуня.
Бялозор Юрій (? – 1665) – єпископ віленський з 1661 р.
Сапега Олександр (1624 – 1671) – єпископ віленський з 1666 р.
Пац Миколай-Стефан (? – 1684) – єпископ віленський. 1672 р. його кандидатуру запропонував король Корибут-Вишневецький, хоча Віленська капітула обрала іншого єпископа. Капітула опротестувала рішення короля, мотивуючи це тим, що Пац був одружений і мав лише нижчі свячення. Лише після прийняття вищих свячень був затверджений Римом 1681 р.
Котович Олександр (? – 1686) – єпископ віленський з 1684 р.
Бжостовський Константій-Казимир (1644 – 1722) – єпископ віленський з 1687 р.
…прихильні Зефіри. – Зефір – західний вітер; у переносному сенсі – спокійний, легкий, привітний до людини.
Тринітарії – ченці монашого ордену, утвореного в середині XVII ст. здебільшого для викупу з турецько-татарської неволі захоплених у полон християн.
Верки – у XVII ст. магнатський двір із палацом, що його збудував єпископ К.-К. Бжостовський неподалік од Вільна.
Анцута Мацей-Юзеф (? – 1723) – єпископ віленський з 1722 р.
Панцежинський Кароль-Петро (? – 1730) – епископ віленський з 1724 р.
…Władysława syna Zygmunta. – Йдеться про Владислава IV Вазу (1595 – 1648) – польського короля у 1632 – 1648 рр., сина Зигмунта (Сигізмунда) III.
Зигмунт (Сигізмунд) III Ваза (1566 – 1632) – польський і шведський король у 1587 – 1632 рр., батько Владислава IV і Яна II Казимира.
Микола Легкий
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2010 р., т. 54, с. 832 – 862.