6. Граф Т…

Іван Франко

Лишаючи страшне згарище на виключне посідання вітрові, що курбелив по полю попелами, жандарми і селяни, під проводом Іванка, поспішили в ліс. Прийшовши над знаний нам яр, оглянули жандарми докладно місце, далі й коні в кошарі. Було їх двадцять пар, а один із жандармів пізнав, що вони походять із стаднини барона Б…

– Барон Б…, бачится, повстанець, – додав жандарм. – Перевартуймо ту ніч. Они, сли прийдут по тоті коні, то, певно, вночі. А не буде нікого, то берем коні.

На тім стало. Селяни узброїлися порядними булавами і позасідали, розділені, круг яру.

Смерклося. Густими клубами піднеслася із дна яру паморока і окрила все сивою скатертю. Лиш тільки й чути, що в тій непробитій мряці тупотять та гребуть коні копитами на дні яру.

Но ось один кінь в ярі заірзав. Потім тихо. Гов! Десь далеко в лісі заірзав другий, далі кільканадцять їх в ярі і кілька в лісі. Ось дуднить земля.

– То повстанці, – шепнув жандарм, – злодії осторожніші.

Над’їхали. Говорять щось межи собою.

– Ostrożnie, panowie, tu jar głęboki! – гудить, мов котел, грубий бас.

Жандарми пізнали графа Т…

– Najlepiej będzie, jeżeli pozłazimy z koni i pieszo zejdziemy w tę przepaść. Pan znasz ścieżkę w dół, panie hrabio?

– Znam.

Ось вони позлазили з коней і ідуть навпомацки на берег яру.

– Musimy się zwijać, panowie, – гудить бас грифа Т… – Pan baron lada dzień otrzyma jakieś polecenia od głównej komendy narodowej

– В імені права стійте! – роздалося нараз перед ними.

– Не важтеся і кроком взад! – загуділо за їх плічми.

– Арештуєм вас в імені найяснішого монархи! – почулося з боків.

Шляхта здеревіла.

– Panowie, ognia do nich! – ревнув граф Т…

Но panowie зі страху не знали, чи живі вони, чи ні. А впрочім, – стріляй, а не знати куди.

Граф Т…, однако ж, не чекав на них. Він добув пістолетів і, звертаючися до великої чорної маси, що перед ним бовваніла, в найбільшій лютості почестував її двома вистрілами.

– Co za djabeł? – крикнув, коли чорна маса не стогнала, не падала, но стояла собі спокійно. Регіт круг нього дав йому пізнати, що той djabeł – то був високо зрізаний дубовий пень, котрий хоть утерпів від його героїзму, однако ж так само не гадав падати, як Польща вставати.

В моменті граф почув на собі кріпкі руки.

– Poddaję się! – крикнув.

– І my także! – завторували всі герої під його комендою.

Під час, коли їх селяни роззброювали, розложено огонь.

– Де пан барон? – питав один із жандармів зв’язаного графа Т…

Граф Т… гадав спочатку heroicznie мовчати, но далі, подумавши, що, коли уже находиться в руках ряду, ліпше зискає, сли рядові прислужиться, – і видав криївку.

На другий день жандарми зібрали в селі охочих парубків, казали їм узброїтися в сокири та коси, всадили на баронових-таки коней і поїхали ід знаній нам полянці.

Но там не застали уже нікого. Барон з повстанцями ще вночі від’їхав.

Ми оставим тут наших героїв навсегда. Що вони зділали, яка була судьба повстання в [18]63 [році], записане в історії. Ми лиш коротко тут скажем, що граф Т… пересидів цілий рік у в’язниці, потім вернув додому, но уже яко запалений австріяк. Барон Б… з своїм відділом перейшов за границю, – але там гинуть уже всякі сліди. Відай, погиб з своїми wiarus-ами, а може, ще й донині в сибірських копальнях проклинає свою долю та свій дурний розум, що не сидів дома тихо, але з добра розбрикався та захотів «Польщу будувати».

А що ж Дозя?

З Дозею ми ще стрінемся при кінці нашої повісті.

Примітки

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1978 р., т. 14, с. 227 – 229.