18.12.1878 р. До О. М. Рошкевич

Любко, моя сердечна, дорога!

Сам не знаю, що мені такого було, що так нетерпеливо, з такою тоскою і тугою ждав я твого письма. І ось діждався, накінець, і не одного, а двох нараз! Серденько моє, як я врадувався, побачивши знов твоє миле письмо, прочитавши, – ні, почувши твої слова, твою бесіду, твої мислі! Яка ти добра, сердечна, щира! Я вчора цілісінький день ходив, немов на крилах. Сам не знаю, що се, що моя любов тими часами так зросла, зміцніла, просвітліла. Майже щоночі бачу тебе у сні, бачу в тих коротких, найщасливіших хвилях, коли ми були разом, коли ніхто вовком не дивився на нас і весь світ, бачилось, усміхався нашому щастю. І сесі-то хвилі раз по разу відживають в моїх снах і додають мені сили і веселості.

А се все, здається, дякувати зимовій порі, котра скупляє духа самого в собі, запираючи двері всім внішнім враженням. «Die Winter der Natur sind der Geister Lenze», – сказав котрийсь поет про поезію, і то саме мож сказати і про всяке чуття, котре живе споминкою та надією. Ольдзю моя дорога, коли ми побачимось? Чи побачимося ще сеї зими, чи ні? Та, впрочім, тут діло друге, о тім тепер ще годі балакати.

Ти, бачиться, на свята останешся в Іван[иківці], я також лишаюсь у Львові – засяду за роботу. Маю план до більшої повісті, котра, якби її скінчити добре, стала б голосна не тільки в нашій богоспа[са]ємій Галичині, а забігла б трохи далі. Тенденція її тепер на часі – становить предмет спору в французькім парламенті, про то пишуть найбільші газети, – а піднесення голосу в повісті, основаній чисто на фактах і на фізіологічно-психологічних спостереженнях, могло б додати ваги аргументам, зискати для справи широку публіку… Ся тенденція – знесення тюрем, а перемінення їх в робучі колонії, занімаючіся продуктивною працею (ремеслами, хліборобством, не копанням валів і потому їх розкопуванням, як се робилося у Франції, і не життям в поганих, заразливих місцях, як ось в американських багнах живуть французькі депортовані). Ось яку тенденцію буде мати моя повість, хоть, розуміється, факти не будуть до неї накручувані, а вона мусить просто і ясно з них випливати. Така повість, особливо коли буде ще й артистично викінчена по змозі, не остане[ться] довго укрита в кутику малоруської літератури.

Загалом і тепер уже в других краях зачинають дивитися на нас, яко на кадри «молодої малоруської літератури». Ось Анджело де Губернатіс, славний італіянський учений, видає лексикон біографічний всіх живучих поетів і літератів, де влізуть також і наші біографії ураз із списами та оцінкою наших писем. Розуміється, з того ще ніщо говорити о якійсь «славі» – її я, впрочім, мало й бажаю (не скажу, що зовсім ні), – але головне діло – чень, удасться яким-небудь способом доробитися якого кусника хліба, обезпечити собі будучність і підставу до життя з тобою, моя зірочко кохана.

Ти бачиш сама, хоть і в листі до «Milci» трошки пересаджуєш, що я дійшов уже до деякої вправи в артистичнім обробленні предмета і в психологічній аналізі, – правда, се все ще дуже слабе і початкове, але думаю, що і з тим засобом можу взятися до більшої повісті (вона й то, може, буде 3 рази більша від «Boa constrictor», а може й ні), особливо, коли в ній не приходиться аналізувати виключно такі дрібні, мікроскопічні мотиви психологічні, як в «Boa constrictor», але буду мав за підставу масу цікавих фактів.

Крім того, хотів би я ще стрібувати і наукової роботи і використати бодай трошки огромний матеріал етнографічний (збірники пісень Чубинського, Жеготи Паулі, Вацлава з Олеська, збірники приказок і повірок і т. д.) і написати розправу о тім до німецького ученого журналу «Ausland». (Ага, чи не могла би ти там вивідатися деяк і прислати мені повірки і обряди, які бувають при народженні дитини, т. є., які тикають 1) родильниці самої, 2) баби-акушерки, 3) дитини в стані здоров’я, 4) в стані слабості. Тут не конче матеріалу чисто народного, але можна й з інтелігенції, чи, властиво, попів. Я чув, що старі попаді мають в тім згляді свої секрети, приписи і повірки, котрі були б для мене вельми цікаві. Правда, матеріал в тім згляді Чубинського досить багатий, але далеко не повний, і якби ти могла дещо в тім згляді списати, то зробила би-сь мені велику прислугу.) Першу розправу я хтів би іменно ви ладити о уродженні і дитинстві в повірках та обрядах малоруських.

А тепер до ближчих фактів. Панна Міня дарма буде гніватися на нас, але шкіц її ще того самого тижня, коли прийшов, зістав надрукований дословно з підписом «Михайлина Р.». Тепер уже запізній гнів, і все, так що ліпше й зовсім дати спокій, особливо, що річ сама дуже вдячна і невинна, а в руки й так не швидко кому «незваному» дістанеться. Дуже би було жаль, якби панна Міня з тої причини перестала писати далі, – особливо тому, що всю відповід[аль]ність за надрукування я взяв на себе і що таким способом моя би була вина, якби наша література втратила многонадійну писательку, якої зарід, безперечно, бачимо в шкіці. Розговори її, любочко, від мене і розперсядуй все дочиста – що гніватися наділі зовсім нізащо і що покидати через те таку гарну роботу ще більше нізащо. А ти? Хіба й ти не потрапиш написати щось подібного? Та, впрочім, що я питаю? Адже ж сама ти говориш, що задумуєш написати щось обширнішого. Трібуй, серденько, – я ручу, що твоя робота не завстидається побіч наших, і вже наперед надіюся, що й сам предмет, який ти вибереш, буде цікавий і займаючий.

Се не гарно, що книжки, котрі я тобі післав через кузена, були розпечатані. Славко іменно казав мені запечатати їх і так у пачці й поніс і передав д. Р[уденськ]ому. Я дуже турбувався, що християни там будуть догадливі або пильні до читання і подзибають листи, – ну, але, видно, далеко їм ще до моїх злодійських штучок, коли й ти не відразу на них похопилася – ах, ти недогадлива! – і завдала собі й мені перцю нетерпливості! Так не годиться, любочко!

Коли пишеш, що «переглянула-м книжки від картки до картки», то було ж так і зробити, а то я думав, що й справді від картки до картки, і дуже непокоївся. А лист від Мільці, – правда, штучка! Я гадав, що ти там так, як і дома, під контролею, і взявся на «конспіраторський» спосіб. Ти ще, бачу, таких способів не знаєш. А признайся, ти й справді думала, що яка-небудь «Мільця» ні відси, ні відти вирискалася та й бух писати тобі про не знать якого Тоня і мамцю і Вічного жида. Ну, але далі взяла та здогадалася! A Brantnarensyfa таки здибала. Се гарно.

Я пишу до тебе осібно, без Славка, бо хто його знає, коли Славко буде в мене, а я знаю, що ти там нетерпеливишся. Думаю, що не прогніваєшся за то на мене, хіба би мала тобі бути за то яка неприємність, – га? Чи вуйко припадком не «контролює» твою переписку? О тім напиши ми докладно і взагалі о всіх обставинах, серед яких ти ведеш переписку (чи далеко пошта, хто на ню листи носить, хто відбирає, кому віддає і т. д.), бо тепер, коли в мене багато вільного часу, я би, може, частіше написав до тебе і того самого ждав би й від тебе, моя миленька Олю. Напиши ж о тім докладно, а я відтак постараюся застосуватися до того. Тота перепона, що ти кажеш, – що панни зараз тебе допитуються: «А що він пише?» – се по-мойому, найменше. Тільки листів не задержуй, але пали по прочитанні або, коли що для пам’яті, перепиши собі на осібну картку, а оригінал в огонь. Се я тобі раджу так, як у нас є звичай – ні одного листа не задержувати при собі.

Ще про Славка одно слово. Бідний християнин, вчора мимо заказу пішов до театру руського (давали Гоголевого «Ревізора» – і ми були всі три), і тепер не знаю, що з ним буде, чи не дістане раб божий з пару день арешту. Се, однако, нічо не є страшного, а у війську щоденний хліб. Не знаю, щось він говорив мені, що хоче виступити з теології, – не смакує му. Ну, але досі нема нічо.

В «Tygodniu» мої шкіци далі не друкуються. Поки йшли невинні характеристики, поти йшло, а коли я дійшов до глибшої критики рутенізму, – аус. Ну, але то байка – від «Tygodnia» ніщо було й надіятися.

Тутешні робітники-зецери вибрали мене на редактора (непідписаного) їх газети «Praca», котру пішлю тобі при спосібності. Редакторство моє (себто укладання, оброблювання і порядкування статей) почнеться від першого, т. є., від Нового року. «Praca» – газета маленька, виходить два рази на місяць по малого 1/2 аркуша. Я там міщу вже від якогось часу статтю «Nauka i jej stanowisko wobec klas pracujących», котра, хоть, по правді, з наукового боку досить плоха, все-таки зацікавлює людей і дає їм який-такий образ нового наукового напрямку, чого не дасть ніяка церковно-моральна балаканка.

Досі скінчив я загальну часть статті (І. Wstęp, II. Co to jest nauka? III. Podział nauki), а тепер буду мусив перебрати по порядку всі науки і виказати головні мислі кождої з них в формі, приступній для робітників. Се буде робота не легка, але, роблена по дрібочку, вона, чень, доведе до чого-небудь. Крім того, тре буде в «Pracy» громадити матеріал з життя, кореспонденції і обрахунки про життя робітницьке – ось і цілий програм мого редакторства.

Цікавий я, як тобі подобається «Katechizm socyalistyczny», котрий вийде сього тижня в Чікаго в Америці (я пророкую, видиш?). Скоро вийде, зашлю тобі в конверті.

П[авли]к пише до Міні, і його письмо дуже мені подобалося. Думаю, що Міня перестане гніватися і що робота у вас піде далі. Якби вам треба яких книжок, то напишіть. Я незадовго пришлю тобі Брандеса історію літератур європейських в початку теперішнього віку, – ex, що за чудно хороша книжка!

Читаєш-читаєш, і відірватися годі. Яка шкода, що панна Міня не буде могла читати її, – вона писана по-німецьки! Рад би-м прислати тобі дещо з повістей, але не маю тепер нічо такого під рукою. Незадовго вийде IX том Золя, сей час по виході надішлю тобі французький оригінал. «Kartka miłości» вийшла вже осібною книжкою. Може, де дістану ід м’ясницям Еберса повісті з єгипетського життя – найкраще, що послідніми роками сплодила німецька література! – то також вишлю.

Прощай, моя любочко, моя надія, моя сестро кохана! Пиши – відписуй швиденько, а як можна, то й приїжджай на кілька день, – правда, то не швидко може бути! Пиши, працюй, збирай матеріал, скільки можеш, – се ж єдина наша надія, котра поможе нам перемогти лиху долю, з’єднає нам узнання і забезпечить життя. Праця, думка і сміле поступування. Ще раз прощай, миленька Олю! Цілую сердечно.

Твій Іван.

Найліпше пиши до мене на адрес Em. Horodyska, post[e] – rest[ante] – думаю, сього не візьмуть ти за зле, – впрочім, і через Славка можна. Стискаю твою ручку!

Ах, а що се ти пишеш, що я став гордий! Відки се ти взяла? Was heisst? Прошу вияснити ліпше, подати факти! А впрочім, ні, се правда! Я гордий твоєю любов’ю, о, безмірно гордий, такий гордий, що навіть перед тобою не клякну, ні перед ніким, – аби-с знала!

Я й забув! Відписуй на адресі Emilia Horodyska, poste restante, бо Славко має арешт касарньовий, не буде міг передати мені листа.

Може би, панна Міня відписала дещо П[авли]кові? Проси, а дай їй його лист. Цілую тя.

Примітки

Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 78 – 82.

Кінець (від слів «Я й забув!») – дописка на окремому клаптику паперу. Датується на підставі дати І. Франка: «середа на св. Миколи» (святого Миколи – 6 грудня ст. ст.).

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1199.

Die Winter der Natur sind der Geister Lenze – заключні рядки «Грудневої пісні» () Франца Грільпарцера.

Маю план до більшої повісті… – Йдеться про повість «Івась Новітній».

Де Губернатіс Анджело (1840 – 1913) – редактор журналу «Rivista Europea», визначний італійський орієнталіст, поет, історик літератури, готував «Історію всесвітньої літератури» у 23-х томах (над розділами про українську літературу і театр працював український поет Цезар Олександрович Білиловський (1859 – 1934). В журналі «Rivista Europea» під псевдонімом Ucraino M. Драгоманов друкував свої праці.

…в листі до «Milci». – З метою конспірації І. Франко у зворотній адресі підписувався ім’ям Мільця.

«Ausland» (нім. «Закордон») – так І. Франко скорочує назву журналу «Magazin für die Litterare des in und Auslandes».

Першу розправу я хтів би іменно виладити о уродженню і дитинстві в повірках та обрядах малоруських. – Зберігся автограф цієї праці І. Франка (Pogląd na dzieci u różnych narodów, a osobliwie u Rusinów) – ф. 3, № 211). На обкладинці – заголовок: «Діти в малоруських піснях і повірках. На підставі матеріалів, зведених в IV т. «Трудов этногр[афическо]-стат[истической] экспед[иции] в Западно-Русск[ий] край» Чубинс[ького]. Праця І. Франка має вступ і два розділи (див. «Народні повір’я, зв’язані з народженням дитини» – Літературна спадщина, т. 1, с. 337 – 350).

Brantnarenszyf– мається на увазі твір німецького письменника-гуманіста Себастьяна Бранта (близько 1458 – 1521), автора віршованого сатиричного твору «Das Narrenschiff» («Корабель з блазнями»; див. лист О. Рошкевич від 1 жовтня 1879 р.).

…Брандеса історію літератур європейських в початку теперішнього віку… – Мається на увазі робота Ю. Брандеса «Основні напрями літератури XIX століття» (т. 1 – 6, 1872 – 1890).

«Kartka miłości» – польський переклад В. Лімановської «Сторінки кохання» Е. Золя (Kartka miłości, powieść Emilia Zoli, spolszczyła Wincenta Limanowska, 1878);

Еберс Георг (1837 – 1898) – німецький єгиптолог, автор історичних романів з життя старого Єгипту: «Дочка єгипетського царя» (1864, російський переклад – 1873), «Наречена Нілу» (1887, російський переклад – 1887), «Клеопатра» (1894, російський переклад – 1899).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 126 – 131.