16.05.1884 р. До К. К. Попович

Ласкава пані!

Сердечно Вам дякую, що Ви сим разом поспішились з присилкою своєї відповіді на мій лист. Кожне Ваше письмо якось освіжує мене, хоча й знаю, що воно походить з такої утлої та слабосильної руки. Але ще більше Ви би врадували мене, коли б до кожного письма приложили хоч один вірш, а по можливості якнайбільше. Бо ж інакше, скажіть, будьте ласкаві, яке значення має наша кореспонденція? Я вірю тому, що чоловікові, крім праці, треба й розривки, освіження, – знаю добре, що Ваші листи для мене суть іменно таким освіженням, – і хочу вірити, що й мої листи для Вас становлять розривку, приємнішу від тих, які Ви маєте звичайно, – а може, й приносять для Вас який серйозніший хосен.

Але ж, ласкава пані, я все-таки волів би, щоби кореспонденція наша приносила реальніші плоди, ніж проста розривка. У мене діла так багато, що о розривці чим далі, тим менше я можу думати. Правда, в житті моїм досі я також мало зазнавав розривок і приємностей, але все-таки зазнавав їх дещо трохи і бажав би тепер через ті немногі дні, які мені ще остаються, якнайменше тратити часу, а зате якнайбільше зробити для свого народу і письменства. Розуміється само собою, що й зносини мої можуть бути тривалі тільки з такими людьми, котрі змагають до тої самої цілі. На бездільну кореспонденцію, хоч би й так для мене особисто принадну, у мене нема й не повинно бути часу.

Для того-то я не думаю впускатись з Вами в дискусію над тим, що я в попереднім листі розумів під ілюзією, а що Ви під нею розумієте. Ви, конечно, з свого становища зовсім праві, жадаючи замість ілюзій реальної дійсності, – але хто знає, може, й я хоч трохи прав, контентуючись ілюзіями, коли дійсності реальної не дала доля. Тільки прошу Вас, не вважайте ілюзією того, що я сказав о Вашій особі!

Я бажав би докладніше витолкувати Вам, як я властиво думав, говорячи о ілюзії, – але прийшлось би мені порушувати надто багато справ делікатної натури, приватних, особистих, а то й таких, котрі всього ліпше порушувати і обговорювати при особистім звиданню, а не письмом. Тож поки що покиньмо сю матерію, а коли будете цікаві о ній дещо ближче дізнатися, то запам’ятайте собі і запитайте мене при нашім звиданню.

Рівночасно з нинішнім листом редакція висилає Вам послідній н[оме]р «Діла», в котрім напечатаний Ваш вірш ураз із віршами панни Юлії. Редакція просить Вам освідчити, що й на будуще радо поміщати буде Ваші праці, коли вони будуть такі гарні, як сей вірш.

Я бажав би Вам нині на прощання сказати ще деяке тепле слово, але не знаю, що за сила здержує мене. Якось мені тяжко на душі і сумно, і болющо – тож не гнівайтесь, дорога пані, коли тон нинішнього листа покажеться Вам де в чім надто острий, і простіть хворому чоловікові!

З відповіддю на сей лист стримайтесь, поки я до Вас перший не напишу і не подам Вам адресу, куди до мене писати. Надіюсь, що за той час муза Ваша не буде дармувати. За щирі желания і науки – сердечне спасибі!

Стискаю Вашу руку!

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше опубліковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 3, с. 80 – 81.

Подається за автографом – ЛНБ, ф. 29, № 658, с. 14.

…своєї відповіді на мій лист. – Йдеться про лист К. Попович від 12 травня 1884 р. (Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1618, с. 471 – 474).

…послідній н[омер] «Діла», в котрім напечатаний Ваш вірш ураз із віршами панни Юлії. – Добірку віршів під назвою «Із поезій Юлії Шнайдер і Клементії Попович» було вміщено в газеті «Діло», 1884, 15 травня.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 444 – 445.