11.10.1884 р. До О. Я. Кониського

Ласкавий добродію!

Отсе аж самому мені совісно, що, познайомившись з Вами так близько, зійшовшись з Вами так суцільно і по головних провідних ідеях політичних, соціальних і літературних, і по питаннях о тих шляхах, якими б ті ідеї найкраще треба засаджувати і плекати на нашім національнім грунті, я досі нічого не писав до Вас і не старався хоч письмом, коли вже не живою бесідою, піддержувати і розвивати те знайомство, котре належить до найкращих в моїм житті. Але ж звісне Вам моє поводження у Львові: живе чоловік ізо дня в день, тягне свій хомут і приучується відрікатись всього, що тикається до його індивідуальної радості, – на все те часу нема. Так не прогнівайтесь же за мою нечемність.

Тепер, коли у мене є надія – чей же, не безпідставна – на кращі зміни, я обіцяю Вам і собі, що направлю свою дотеперішню недобровольну похибку. Так само не гнівайтесь і за те, що взамін за прекрасні фотографії, Вашу і Євгенії Олександрівни, котрими Ви мене дуже врадували, я не тільки не вислав досі своєї, а й не подякував як слід. Причина тому така, що я хоч і дав зробити свою фотографію, так вона вийшла така якась тандетна, львівська, що й соромно якось робиться посилати її. Та що вже вдію? Прийміть, ласкавий добродію, таку, як є і якою вона зроблена не по моїй вині. А коли постараюсь о ліпшу, то не забавлюсь переслати.

А тепер про діло! Вся наша львівська й позальвівська Русь щиро дякує Вам за ті старання, які Ви підіймаєте около здвигнення нашого літературного і наукового життя з його дотеперішньої безладиці. Маю надію, що слова доброї ради і ініціативи, кинені в Ваших листах до різних людей в Галичині, не пропадуть марно, а стануть тими зародами, з котрих не тепер, то в четвер виросте свіжа і здорова брость. Я, з свого боку, радуюсь, що можу донести Вам о сповненні головного Вашого – зарівно, як і нашого – бажання, о видавання з Новим роком журналу літературно-наукового.

Звісно Вам, що Партицький віддавна носиться з гадкою задля слабого свого здоров’я покинути видавання «Зорі» і передати її кому другому. Згори знав він, що трудно буде чи то йому, чи будущому редакторові обійтись без людей з «молодої Русі» галицької, без тих писателів і писательок, котрі, крім Вас і пані О. Пчілки, досі держали «Зорю» своєю працею. Тож зразу думав він передати «Зорю» мені, але далі перелякався, щоб вона, перейшовши в мої руки, не «зрадикалізувалась», т. є. радше не стала хоч трохи ясніша, суцільніша в провідних думках. Чи сам він попав на таку гадку, чи навів його хто – не знаю. Досить того, що почались довгі дебати з панами Скобельським і Подолинським, котрі остаточно не довели ні до чого.

І от стало на тім, що «Зоря» ще перед Новим роком перейде на моє ім’я, а з Новим роком зачне видаватись уже зреформована і стане цілковито моєю. Заким розвину перед Вами ту програму, по якій я думаю її видавати, і покажу ті матеріальні ресурси, яких би треба, а які є на ділі, – позвольте поперед всього одно вияснення. В своїм листі до мене Ви ставите і підчеркуєте домагання, щоб журнал будущий, будь він чи новий, чи зреформований, був ділом не нічиїм, приватним, а громадським. Ви знаєте, що я, яко громадівець-соціаліст, уже з самої засади своєї повинен би бути цілковито за Вашим домаганням.

А прецінь – признаюсь Вам – в сім данім разі я не рішуся ніколи зробити «Зорю» власністю чи органом тої «громади», яка у нас у Львові існує. Хіба ж Вам не звісно, хто такий та громада? Купка людей, случайно скинених у Львів, без ніякої єдності і ясності в поглядах, без дисципліни і організації, а головне без охоти до серйозної праці, без привички до серйозного мислення, розділена на котерії, інтригуючі одна під другою і задля того – скажу німецьким словом – nicht actionsfähig. З власної волі робити таку громаду господарем в журналі се значить навести на нього безлад і безпринципність, накликати купу людей, охочих до пустословного критикування, а неохочих і неспосібних до позитивної роботи. Як собі хочете, але такої громади я своєю зверхницею не признаю.

Інша річ – громада тих людей, чесних, розумних і мислячих, котрі, хоч розсіяні по лиці цілої нашої широкої України, почувають себе одною фалангою, одним борцем за поступ, розвій і свободу нашого народу. Тих людей, нині ще не зорганізованих, розсіяних і не знаючих одні об других, я вважаю і буду вважати тою громадою, котрої органом повинна служити «Зоря», її властивцем і господарем, їх голос завсігди повинен знайти в ній щирий відклик, їх воля повинна бути рішаючою у всіх ділах принципіальної важності. Коли вони зможуть зійтись докупи, порозумітись і зорганізуватись, тоді я, яко приватний властивець журналу, сповнив свою задачу, тоді вони нехай рішають і диспонують ним як своїм, – до того часу я вважаю себе зарядчиком, провадячим «Зорю» в імені і для інтересів такої громади.

Звісна річ також, що сам особисто я не зважусь вести журналу виключно своєю волею. Я дуже добре знаю свою малоспосібність до такого ведення, і для того говорив я вже з Белеєм, Павликом і Коцовським, щоб вони разом зі мною зложили комітет редакційний. Великим добром було б для нас приєднання до комітету Остапа Терлецького, котрий уже приєднаний для співробітництва, – але я не знаю, чи матеріальні средства «Зорі» вистарчать на те, щоб ми могли йому дати у Львові цілковите удержання, – бо тільки під такою умовою – та й то нерадо – він міг би тут остатися. Впрочім, я надіюсь, що й з Відня, куди він незадовго вибереться, він радо буде запомагав нас своїми порадами в ділах практичного ведення журналу. Особливо ж на Вас, ласкавий добродію, і загалом на найкращих людей закордонної України я надіюсь, що й Ви щиро займетесь долею часопису і станете в кожній хвилі тим голосом совісті, нагадуючи нам наші обов’язки, цілі і задачі.

А тепер перейду до речей практичних. «Зоря», після твердження Партицького, має тепер 550 пренумерантів. Може бути, що якась частина їх при зміні редакції відпаде, для того я числю тільки 500. По нараді з Белеєм ми рішили видавати її в тім самім форматі (quarto) , під тою самою назвою, правописею етимологічною «Просвіти» (з «вôнь», «хто», «ходить» і пр.), два рази на місяць, один номер в об’ємі 3 листів (24 сторони), т. є. місячно 6 листів. Предплаті, котра тепер при об’ємі 1.5 листа виносить 4 з[лотих] р[инських], ми при 3 листах підносимо на 6 зр. річно. Схематичний прелімінар доходів і розходів при предположених 500 пренумерантах виходить ось який:

Кошти:

Доходи: 500 предплатн[иків] по 6 зр. винесено річно 3000 зр.

Побачимо затим 780 зр. річного недобору. Переконтролюйте добре мій рахунок, злічіть його з львівськими цінами, а побачите, що він зовсім не пересаджений, а, радше того, замалий. А показує він одно тільки, для нас практично досить сумне явище, що ми без помочі закордонної України, і то без помочі матеріальної, не зможемо поставити і удержати хоч скільки-небудь людського літературного журналу. Правда, великої помочі ми не жадаємо, тим менше не жадаємо помочі даремної, а тільки бажаємо від Вас, українців, 200 передплатників на нашу часопись. Двісті передплатників не тільки покрили б результуючий недобір, але допомогли б редакції чи то піднести ремунерацію авторам, чи то з часом побільшити об’єм журналу.

Позаяк рубрика ремунерацій у нас досі непривична, могло б декого провадити в блуд і кинути фальшиве світло на мене самого, що, мовляв, сам я гадаю в першій лінії нею покористуватися, то я розкажу Вам фактичний розділ тих 60 зр. місячно, котрі я поклав в ту рубрику. Два наші писателі виготовили ширші праці, котрі повинні ввійти на листи «Зорі» зараз з Новим роком. Говорю тут іменно про Остапа Терлецького, котрий написав дуже гарну книжку про розвій галицько-руської суспільності від 1772 до 1872, де на підставі документів показано розвій літературних, національних і суспільних поглядів в Галичині, літературне відродження за Шашкевича, пізнішу реакцію, початки русофільства і українофільства. Я надіюсь, що праця та, котрої досі є вже на 8 – 10 листів печаті, поміщена значними куснями в «Зорі», високо поставить її в очах читаючої громади. З другого боку, сам Остап находиться в так тіснім положенні, що уділювання йому ремунерації місячно по 20 – 30 зр. єсть ділом не тільки справедливості, але конечності і самої гуманності.

Друга праця, на котру я багато надіюсь і котра внесе живий і новий елемент в «Зорю», се повість М. Павлика, котрої початок друкований був в «Громаді» і загально всім подобався. Павлик замешкає разом зі мною і з адміністратором, так що, числячи його з рубрики ремунерацій 15 зр. місячно, а з рубрики 10 зр., при іншім ще зарібку буде міг удержатися і працювати. Дальше звісна Вам буде, запевно, з «Діла» сумна доля нашої поетки Юлії Шнайдер, учительки. Її поезії і Вам були сподобались, а її нещастя вимагає запомоги, так що уділення її з рубрики ремунерацій 10 зр. місячно не буде, думаю, надужиттям громадського довір’я.

Числячи затим для Остапа 25, для Павлика 15, для Юлії 10 зр. місячно, останеться в тій рубриці ремунерацій 15 зр., котрі можна б ужити або на ремунерації іншим ще писателям, або, в разі оскудіння редакційного, на яку-таку редукцію недобору. Для себе, як бачите, я не числю нічого і думаю жити так, як і досі, журналістичною працею при «Ділі» та кореспонденціями до заграничних часописей. Чи і що при такім житті удасться мені зладити для «Зорі» – бог святий знає.

Та що ж бо, хоч би і всю рубрику ремунерацій ужити на зменшення дефіциту, окрім конечних для Остапа 20 зр., – то одержимо 40 X 12 = 480 зр., значиться, суму все-таки невистарчаючу. Підносити предплату вище 6-ти зр. не можна, а на Вашу Україну – як і Ваш лист доказує – годі числити. Правда, сума, котру Ви зібрали чи то наличними чи обіцяними – 325 р., – могла б бути дуже пожаданою, але вистарчаючою я її не назву. Я міркую так: удатись самому від себе листами до людей по всій Україні з просьбою, щоб предплачували і підмагали «Зорю», коли б удалось зібрати хоч 100 предплатників, то, чей же, громада Ваша надто ще здобудеться на річних 500 руб. запомоги.

Але і в однім, і в другім ділі я прошу Вас о поміч і о пораду. Часу ще до Нового року доволі, і можна ще порушити многі пружини. Я, звісна річ, був би найрадніший, коли б від нікого ані одної копійки не потребував дармо жадати і коли б Україна дала 200 пренумерантів там, де Галичина дає 500. В такім разі, т. є. коли «Зоря» мала би 700 предплатників, і я сам не потребував би заниматись кореспонденціями до польських журналів, а міг би хоч частину удержання мати з «Зорі», т. є. міг би мати час для власних літературних і наукових праць, котрі до того часу треба покинути.

Стрібую тепер представити Вам, як я представляю собі розклад предметів в кожнім поодинокім номері «Зорі». Поперед всього, звісно, белетристика займає половину кожного номера, т. є. півтора листа, а іменно: один лист займе більша повість, а півлиста (властиво 3 сторони) менша новела, очерк або щось подібного дрібонького, що кінчилось би в однім або двох номерах. Одну сторону, а в разі потреби й більше, займуть вірші. Часом, може, лучиться так, що дрібної новели не буде, і можна буде дати більший кусень роману. Я бажав би, щоб в кождім півроці (12 номерів) один роман кінчився так, як кожний піврік буде становив для себе окремий том.

За белетристикою підуть статті наукові, в першім ряді про минувшину і теперішність народу українського (з початком року згадана вже праця Остапа про Галичину і – коли на те буде дозвіл – стаття, прислана на руки «Діла», «Україна і її теперішні поводатарі»). Я бажав би зачати «Зорю» тими обома статтями, щоб замаркувати общеукраїнське становище часописі і зацікавити обі частини читаючої громади у нас і на Україні. На ті статті в першім номері я дав би по півлиста. Осталось би ще півлиста на хроніку літературну, наукову і на вісті з общеукраїнського життя.

Спеціально перший номер зреформованої «Зорі» я хотів би поставити такий, щоб імпонував багатством матеріалу. В нім розділ белетристики буде трохи інший, а іменно, гадаю, буде він виглядати ось як:

1) Поклик до громади, де буде коротко розказана програма часопису, поіменовані важніші приладжені праці і приєднані співробітники,

2) «Вихора», повість Павлика, півлиста,

3) Ваш очерк – я бажав би, щоб Ви в тій цілі передали той очерк, котрий прислали до «Діла», де так пречудово розказано про «народну педагогію»; він увійшов би весь в перший номер і запрезентував би і часопис, і писателя якнайкраще,

4) Вірші; з віршів я бажав би дати початок своєї поеми «Нове життя», задуманої мною давненько вже, зачатої зимою минувшого року, а досі далеко ще не скінченої, дальше дещо з Ваших; коли ласкаві будете прислати, дещо з наших писательок і Масляка.

Ми з Масляком задумали лагодити «Слов’янську антологію», збірку найкращих поезій слов’янських в перекладі, з короткими очерками про життя і твори дотичущих поетів. Я приняв на себе чехів і москалів, сербів і хорватів – отже, й рад би я зараз в першім номері «Зорі» зазначити в поезіях і в хроніці також той наш слов’янський напрям. Всі ті чотири рубрики разом мусили би обнімати не більше 12 сторін великого quarto.

Дальше слідувала б стаття Терлецького, 3 стор[інки], стаття про Україну, 3 стор., стаття Драгоманова про «Народну літературу в Італії і Франції», 2 стор., стаття Федоровича про питання соціальне, 1.5 стор., Хроніка літературна і наукова, 1.5 стор., і вісті з життя нар[оду] українського і з життя других нар[одів] слов’янських, 1.5 стор. Як бачите, місця скупенько – в дальших номерах завсігди мусить одна або друга рубрика відпадати, щоб великі статті могли йти більшими куснями, але все-таки 6 аркушів на місяць – то багато можна напечатати, особливо коли не будемо нічого печатати розстріленим письмом, як се дотепер водиться в «Зорі».

При такім печатанні я надіюсь, що повість Павлика скінчиться в 6-ти до 8-ми номерах і що затим в першім півроці можна ще буде помістити одно більше оповідання, об’єму 4 – 6 листів. Ваш роман, о которого розпочатті Ви мені пишете, міг би прийти в печать аж в другім півроці, а бодай по скінченні «Вихори». Маю надію, що Ви до того часу викінчите його. В першім же півроці я прошу Вас о надсилання дрібних очерків, котрі Ви так майстерно вмієте викінчувати, поезій і вістей з України. О сих послідніх я, надіюсь, ще поведу з Вами осібну бесіду, бо досі й сам ще не знаю, в якій формі найліпше подавати їх. Я бажав би дібрати форму якнайкращу, щоб і тут праця ані Ваша, ані ніякого другого чоловіка не пропадала безслідно.

Бажав би я з України мати й інших співробітників, котрі б хоч по одній статті в рік могли доставити. Бажав би особливо бачити в «Зорі» імена дд. Антоновича, Білика і Мирного, Левицького, Николайчика, Житецьких, пані Косачевої, Лиманського, Старицького, Софрона Крутя і др.

Так от Вам мої просьби по часті практичній:

1) Будьте ласкаві зібрати ще раз своїх знакомих і предложити їм те, що я оце Вам написав, та розпитати, чи й скільки предплатників, а взглядно матеріальної підмоги може зреформована «Зоря» надіятися, а наскільки може напевно числити?

2) Розпитайте, котрі з наших писателів були б ласкаві і спроміжні досилати до «Зорі» свої праці. Згори замічу, що перекладів прозових діл, крім коротеньких цікавих новелок, не приймаємо, а натомість радо приймаємо переклади творів поетичних і добре резюме, оцінки і критики праць наукових по всіх частях людського знання, найкраще же тикаючих нашої України. Тут цікаво б мені також знати, котрі з тих писателів могли б підписувать своїми повними іменами і котрих імена можна б на чільнім місці навести.

3) Будьте ласкаві розписати до своїх знакомих поза Києвом звістки про готуючеся видання, а також переслати мені адреси тих людей, до котрих, після Вашої думки, добре було б мені самому листовно удатися. Я дуже бажав би знати, як погляне на се діло наша петербурзька колонія і чи відтам случайно ми не могли б надіятися якоїсь моральної підмоги, яких праць або хоч би тільки присилки яких давніших, недрукованих праць, коли б такі найшлися. Самі знаєте, що появлення імен Костомарова і Мордовця на листках «Зорі» мусило б високо піднести її значення.

4) Рівно ж удаюсь до Вас з просьбою о книги. Ми тепер від Росії зовсім відтяті, ніяке тамошнє видання до нас не доходить – так от цікаво б розвідатись, котрі видання були б готові обмінюватись з нами за «Зорю»?

О дальших деяких подрібностях надіюсь пізніше поговорити з Вами, а наразі доношу Вам тільки, що відучера сиджу в Вікні, у Федоровича, котрий Вам через мене низько кланяється.

Прийміть, ласкавий добродію, щирий поклін і від

Вашого Івана Франка.

Примітки

Вперше надруковано: журн. «Життя й революція», 1927, № 4, с. 91 – 95.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 77, № 126, с. 116 – 119.

Євгенія Олександрівна – дочка О. Кониського.

В своїм листі… – Мається на увазі лист О. Я. Кониського від 7 жовтня 1884 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603, с. 299 – 304]

…книжку про розвій галицько-руської суспільності від 1772 до 1872… – Йдеться про працю О. Терлецького «Літературні стремління галицьких русинів від 1772 до 1872 рр.».

…повість М. Павлика… – Йдеться про повість «Вихора».

…стаття, прислана на руки «Діла», «Україна і її теперішні поводатарі…» – Автором цієї статті був київський історик Яків Шульгін (1851 – 1908).

Николайчик – очевидно, Миколайчик Білокопитий (псевдонім українського поета Миколи Андрійовича Вербицького (1843 – 1909). Але може йшлося про Федора Даниловича Николайчика, історика і краєзнавця, який друкувався в «Киевской старине».

Лиманський – псевдонім українського поета Василя Семеновича Мови (1842 – 1891).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 471 – 478.