11.10.1884 р. До І. М. Белея

Дорогий Іване!

Зараз по приїзді до Вікна пишу тобі о депутації, що знаю від Ф[едоровича]. Вчора на двірці застав я Романчука, котрого Фед[орович] завізвав в тім же ділі. Розказав і йому дещо з грубшого, а опісля розповідав мені ширше по дорозі. Після тих оповідань виходить так, що цілу депутацію водить за ніс Ковальський, a resp. Адольф Іван[ович], котрого політика, як сам до того Федоровичу признався, є робити все і всюди якнайбільше заколоту, неспокою і замішання, т. є. політика простого agent provocateur-a. Отож Ковальський мав, як звісно, вистаратись для депутації о авдієнції – його вже навіть запитувано, чи поробив які кроки в тім згляді, він сказав, що поробив, що був в Ministerpraesidialbureau і т. д.

На те депутація й числила, що, скоро документи будуть готові – зараз тільки кивнесь Ковальському, і депутація буде допущена до авдієнції. Між тим Фед[оровича] підкусило піти самому до міністрів і переконатися, які досі кроки роблено. Показалося, що ніхто в жаднім бюрі о депутації нічого не знає, що Ковальський попросту брехав і що вироблення авдієнції мусить іти після приписів устави, т. є. треба подати подання до намісництва з виміненням членів депутації і виспецифікуванням тих точок, о які депутація хоче просити, – намісник здасть о тім реляцію до міністерства справ внутрішніх, те міністерство передасть її міністерству освіти, те знов передасть Зем’ялковському, той Таффому, і аж тоді можна буде узискати авдієнцію. Як бачиш, через недбальство та злу волю Ковальського справа перетягнеться ще довший час.

Друга важна річ се учасники депутації. Федорович був в тім ділі у Таффого і Зем’ялковського і всюди головно бив на те, що до тої депутації вибрано людей не тільки найповажніших, але й найуміркованіших (die conciliantesten). На те Зем’ялковський прямо замітив йому: а Ковальський? Звісно-бо, що Ковальський, належачи «zur factiösen Opposition», єсть тим самим у цісаря і правительства persona ingratissima. Федорович відказав йому на те, що Ковальський не належить до властивої депутації, але що русини запросили послів до ради державної, щоб прилучилися до депутації. Ковальський в приватних розговорах з Федоровичем виходив все з того погляду що депутація то, властиво, він і що всі прочі мають його слухати, а коли Федорович замітив йому, що властивим головою депутації є Шараневич яко сеніор Ставроп[ігії], – він відповів: «Я довше і давніше був сеніором Ставроп[ігії], а Шараневич з моєї ласки зістав сеніором, – Шараневич моя креатура, мій слуга!»

Федорович догадується, що Ковальський і Кулачк[овський] будуть старатися перед авдієнцією захопити провідництво депутацією в свої руки. То значить, що тоді схочуть зарядити голосування, кого вибрати провідником і бесідником депутації. А маючи по своїй стороні Димета, будуть мати половину членів, так що перетягнувши на свій бік чи то Шараневича, чи Федоровича (як надіються), зможуть устроїти все по-своєму.

Против того є одна радикальна, і, по-моєму, дуже для нас політична рада, на котру вчора Федорович і Романчукові натякнув, але котра готова розбитися іменно о заячесердіє і безпринципність членів делегації. Рада се ось яка: в поданні до намісництва, о котрім я вище згадував, мусять бути, як сказано, поіменовані всі делегати, і тільки ті, що в нім будуть поіменовані, будуть допущені до цісаря. Досить би затим було, якби Шараневич, Огоновський, Димет і Федорович тільки себе узнали депутацією, тільки себе поіменували; в такий спосіб не тільки Ковальський і Кулачковський згори відпали би, але надто депутація в спосіб, дуже милий для цісаря і правительства, здементувала би безплідно опозиційну політику тих панів, показала би, що є в Галичині люди поважні, котрі з тими панами не солідаризуються. Окільки Федорович виміркував з довгої розмови з Зем’ялковським, такий поступок був би цісарем дуже прихильно прийнятий і міг би мати велику вагу і великий вплив на удачу цілої справи.

Ще одна цікава річ. Адольф Ів., котрий Наумовича вважає своєю креатурою і тим дуже гордиться, носиться з планом виправити Наумовича до Рима під сильним конвоєм русинів – світських і духовних, зробити Римові демонстрацію подібну, як зробили були чехи з Гусом. До такої авантюри вербував він Федоровича, яко руського «магната», але сей його висміяв і сказав, що з сього вийшла б одна тільки блямаж.

Отсе я списав тобі коротенько важніші подробиці і посилаю jux in crudo – роби з ними, що узнаєш потрібним, а коли надрукуєш щось такого, чого не треба б перед часом розголошувати, то не кажи потому: то Франко прислав і я надрукував, щоб він не відказував, – так говорити відвічаючому редактору взагалі ніколи не годиться, окрім одного В. М. Площанського. Замічу тобі тільки те, що вчора я запитував Романчука, чи не варто би що-дещо з тих подробиць напечатати в «Ділі», – то він сказав, що не треба печатати нічого, – але чому – того не сказав.

Моя нещаслива Bittschrift до цісаря стрітила у віденських мудрців насміх і черкання, вкінці Ад[ольф] Ів[анович] сів і написав нову. Нині ще дістану її до рук і постараюсь ad aeternam rei memoriam зняти з неї копію для порівняння з моєю.

До Кониського напишу ще нині. Прощай.

Цілую тя.

Твій Іван.

Поверну найдальше в неділю вечором. Надіюсь тими днями бути в Увислі у Борискевича. Здрастуй.

Примітки

Вперше надруковано: журн. «Культура», 1925, № 2, с. 184 – 185.

Датується за змістом. До села Вікна І. Франко прибув 10 жовтня. В кінці цього листа він повідомляє свого адресата: «До Кониського напишу ще нині». Єдиний його лист у цьому місяці до О. Кониського датований: «Вікно, 11 жовтня 1884».

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 911.

Моя нещаслива Bittschrift до цісаря… – Про яке прохання до цісаря говорить у цьому листі І. Франко, встановити не вдалося.

…в неділю вечором. – Очевидно, мається на увазі неділя 19 жовтня 1884 р.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 468 – 470.