1.06.1884 р. До Уляни Кравченко
| Нагуєвичі | Нагуєвичі, пошта Дрогобич, д[ня] 1 червня 1884 |
Ласкава пані!
Дуже дивуюся, чому досі нічогісінько від Вас не маю, хоч я, від’їжджаючи зі Львова, написав до Вас коресподенткою, доносячи о своїм адресу. Тепер приходжу до того переконання, що Ви мусили не одержати кореспондентки і для того не знаєте й досі мого адресу. Сумно в такім разі устроєні порядки на бобрецькій пошті!
Я сиджу, отсе в середу буде вже два тижні, в Нагуєвичах і чуюся крихту здоровішим. Лажу по полю, ловлю риби і пишу дещо з Федоровича і для «Діла». Більше ніяких праць я й не брав для себе зі Львова, а навіть для «Зеркала» нічого не зладив помимо просьб Шухевича. Ось Вам і всі факти мого вбогого в факти тутешнього життя.
А думи? Тих, признаюсь Вам, ще менше. Не думаю нічого, а найменше усього про себе самого. Живу так, як той, що з зав’язаними очима йде просто наперед себе, не питаючи, чи там гладко, чи, може, пропасть. Нехай їй чорт, тій будущині. Досить чоловікові гризоти робить те, що є, не то ще би гризся тим, чого нема, але аж колись буде!
Я, здається, десь так за тиждень вертаю назад до Львова, а вже аж відтам зроблю екскурсію до Станіслава, а може коли – коли позволите – по дорозі й до Бібрки – провести деньок у товаристві поетичної «надбібрянки» чи як би то її назвати. А напишіть мені, чи панна Валерія єсть ще у Вас і доки?
Надіюсь також, що Ви пришлете мені тепер, по так довгій павзі, хоч двадцять своїх поетичних цвітків, хмарок та соловейків, котрі так очарували старого пророка Танячкевича і породили в його голові звісні Вам через мою недискретність плани, о котрих я рад би знати, як Ви тепер думаєте, і котрі, оскільки мені здається, так як майже всі широкі плани сього пророка, остануться замками в воздусі.
Пишіть мені обширно. Кожне слово людей, милих серцю мому і в’яжучих мене до світу, єсть для мене тут, у нашій пустині, подвійно дороге. Рівночасно, однако ж, не гнівайтесь, що я так небагато пишу, – довге сидження для мене не здорове, о особистих ділах писати не хочеться, а від публічних я далекий теперечка. Значиться, годі.
Прийміть сердечний утиск дружньої руки Вашого
Івана Фр.
Примітки
Вперше надруковано: Іван Франко. Статті і матеріали, зб. 5, с. 164 – 165.
Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 4941.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 452 – 453.