6.12.1884 р. До О. Я. Кониського
| Львів | Львів, ред[акція] «Діла», 6/ХІІ 1884 |
Ласкавий добродію!
Сердечні листи Ваші дійшли до мене, а не відповідав я на них не для того, що сидів у Вікні, а для того, що справа з моїм редакторством зайшла в таке болото, з котрого довго не могла вилізти. Аж нині сідаю відписувати Вам, коли справа настільки вже вияснилась, що можна о ній щось сказати. Жаль тільки, що доброго о ній сказати не можна нічого.
Товариство Шевченка – як се Вам справедливо донесено – справді простягло руку на «Зорю» з ненависті чи зависті до мене. Пущено в хід всякі фальшиві слухи й інтриги і доведено до того, що ціла справа розбилася, мусила розбитися. Я нині дуже зайнятий коректами, листами та ще й приготуваннями до завтрашньої їзди в Станіслав на збір Жіночого товариства і для того здержуюсь поки що з подрібним оповіданням про ті низості і негідні підходи, якими наші люди постарались вижерти мене.
Скажу Вам тільки те, що вчора, обурений таким поступуванням, звернув Партицькому його слово, котрим він обіцяв мені передати «Зорю» а на підставі котрого я позав’язував уже переписки і з Вами, ласкавий добродію, і з другими людьми, а навіть поробив деякі, для мене зовсім не маловажні видатки. Інакше я поступити не міг у виду заходів Товариства Шевченка і в виду позиції, яку серед тої сутолоки зайняв Партицький, – позиції, щонайменше двозначної і нерішучої.
Та нехай і так! На редакторство я не набивався і тепер за ним не жалую. Жаль мені лиш того, що тепер у такій рішучій хвилі, коли, з одного боку, наші старовіри, скріплені матеріально, напрягати будуть всі сили, щоб нас підкопати, з другого боку, коли молодіж, щира та спосібна, починає чимраз численніше горнутися до серйозної наукової праці, – що якраз у ту пору нашим проводирям стрілило в голову робити роздор. О власну особу мені не ходить. Я ще посиджу з місяць у Львові, поки докомплектую матеріали до моєї праці над Федоровичем, а відтак поїду до Вікна хоч би на рік для скінчення тої праці і подокінчування деяких позачинаних творів белетристичних.
Що буде дальше з «Зорею», сього ще напевно не знаю. Або Партицький сам буде видавати її дальше (що не дуже правдоподібне), або передасть її Товариству ім. Шевченка. В однім і другім разі я більше ані строчки до неї не напишу.
Сам не знаю, якими словами подякувати Вам ще раз за ту щирість і старанність, з якою Ви досі занімались вдачею мого недійшлого видавництва, і якими словами перепросити Вас за те, що воно, ще й не виплинувши, розбилося. Одно тільки можу сказати сміло і з гордостею, що я тут нічого не винен, що поступав собі прямо і лояльно навіть з людьми, котрі на се не заслугували. Для того я з спокійною совістю можу від них відсунутись, коли тут мені не остається нічого, як бути їх же волом робочим, а в додатку метою всяких позаплечних нападів, сплетень та брехень, котрих і Ви, ласкавий добродію, в невеличкій часті були доочним свідком.
Як поступите Ви і прочі українці супроти того факту – не смію судити. За кілька день надіюсь найти час, щоб написати Вам о всім ширше. Засилаючи Вам і панні Євгенії моє сердечне поздоровлення, остаюсь вдячний, Ваш
Іван Франко.
Примітки
Вперше надруковано: журн. «Життя й революція», 1927, № 4, с. 96.
Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 77, № 126, с. 122 – 123.
Сердечні листи Ваші… – Йдеться про листи О. Я. Кониського від 20 і 28 листопада 1884 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1603, с. 365 – 368 і 375 – 378]
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 495 – 496.