13.12.1884 р. До Н. І. Кобринської

Ласкава пані!

Аж нині лучився мені вільний день, так що я можу засісти до кореспонденції, і, звісно, поперед всього шлю цей листок до Вас. Діло з «Зорею» вже рішене: вона стала власністю Тов[ариства] ім. Шевченка. Пар[тицький] підписує редакцію, але властиво редагує комітет, до котрого входять: Подолинський, Цеглинський, Вахнянин, мабуть, ще й Калитовський; яко Петрушку запросили й мене. Звісна річ, я, почувши о такій їх для мене ласці, здивувався дуже, яким лицем могли вони, скривдивши мене і віднявши мені те, що було моє і при чім я все-таки два роки добре потрудився, кидати мені опісля окрушини з свого стола. Розуміється само собою, що відказав навідріз і в своїм співробітництві, і в співредакторстві – нехай собі самі їдять, що заварили.

Україна страшно озлоблена на цілу ту історію. Кониський пише лист за листом, штурмує конче, щоб усе те якось полагодити, а властиво, щоб Тов[ариство] Шевч[енка] віддало мені «Зорю». Та тільки здається, що з цілого того штурму нічого не буде. Я вже дістав запрошення від Федоровича на село; завтра хочу йти до Огоновського і взяти тему до докторської розправи, оце буде річ для мене корисніша, ніж «Зоря».

Не знаю, як Ви тепер зробите з своїм співробітництвом при «Зорі». Оскільки я вирозумів Ваші слова, то Ви, мабуть, не схочете брати в ній ніякої участі. Коли так, то напишіть мені свою волю, щоб я на підставі Вашого листа міг відібрати Вашу новелку від Партицького.

Я міркую, що «Зоря» така, якою її зробить комітет, довго не продержиться і що швидше чи пізніше прийде черга на нас. Для того я бажав би, щоб Ви не тратили надії і не опускали рук. Тепер приходить на нас пора тишини, хоч і не добровільної: що в ту пору зробимо, те буде зроблено і буде, певно, триваліше і краще, ніж те, що зроблено прихапцем, в поспіху та серед завірюхи. А як прийде наш час ділання, тоді ми зможемо виступити як бог приказав. Стискаю Вашу руку і поручаюсь Вашій зичливості.

Ваш Іван Франко.

Львів, ул. Ліндого, № 3, д[ня] 13 грудня 1884

А не забудьте за Кобилицю. Просіть і брата Володимира, котрому щиро кланяюсь, – нехай розвідує. Повість панни Михайлини гарна, декуди й дуже гарна. Нині пишу їй лист.

Примітки

Вперше надруковано: зб. Іван Франко. «Книгоспілка», К., 1926, с. 269 – 273.

Автограф зберігається у Центральній науковій бібліотеці Харківського університету, № 1413/с.

Листування І. Франка з Н. Кобринською розпочалося на початку 1880-х років і тривало з перервами до смерті І. Франка. Листи І. Франка не збереглися, за винятком чотирьох. Три з них знаходяться в Центральній науковій бібліотеці Харківського університету. Автограф четвертого невідомий. Листи Н. Кобринської до І. Франка (понад 80) – в Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1602 – 1631.

Подається за автографом.

Повість панни Михалини гарна… – До альманаху «Перший вінок» М. Рошкевич подала два твори: «Таку вже бог долю судив. Оповідання народне» і «Теща. Образок з народного життя».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 506 – 507.