11.06.1888 р. До О. Я. Кониського
| Львів |
Вельмишановний добродію!
При нагоді додаю й від себе кілька слів о сій неапетитній справі. Коли в «Червоній Русі» появилася стаття з випискою із «Киевск[ого] слова», в котрій цитовано лист від ред[актора] «Діла» до Ант[оновича] слово в слово так, як Ви мені передавали, то я обговорював сю статтю з д. П[авли]ком і при тій нагоді передав йому те, що Ви згадували мені про існування такого листа. Я був певний, що й ред[акція] «Діла» знає, куди попав її лист до Ант., і, особливо по публікації головних уступів листа в двох газетах, не вважав сю справу секретом.
Я згадав П-кові, що Вам удалось бачити той лист і зробити з нього копію; через кого і як се сталося, і де находиться тепер оригінал листа, сього я не сказав П-ку, бо навіть собі не міг пригадати, і не вважав сі подробиці важними, і не вважав би, коли б навіть знав їх, себе вправі голосити їх. В такій формі, як я передав сю річ П-ку, той сказав про неї Белеєві, котрий, як каже П-к, дуже тим змішався і найшов одну тільки відповідь: «Я сього листа не писав!»
Що я свято переконаний був о тім, що ред[акція] «Діла» знає про те, куди попав її лист, доказом того є моя стаття в «Kurj[eri] L[wowskim]», писана зараз по прочитанні статті «Черв[оної] Р[усі] ще перед розмовою з П-ком, де я, хоч і простую деякі брехні «Ч[ервоної] Р[усі]», все-таки принімаю як річ певну, що такий лист, як цитований «К[иевским] словом», є і що воно не виссало його з пальця. Ред[актор] «Діла» (Б[еле]й) супротив П-ка сказав, що я кидаю «Ділу» поліна під ноги таким ставленням питання, на що П-к мусив сказати, що знав о речі.
Щиро кланяюсь Вам, поздоровляю д. Реваковича і Юрка.
Ваш Ів. Фр.
Примітки
Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1607, арк. 263).
Датується за одночасно надісланим листом М. Павлика до О. Кониського.
При нагоді додаю й від себе кілька слів… – Цей лист І. Франка був надісланий О. Кониському разом з датованим «11 червня 1888 р.» листом М. Павлика та копією листа М. Павлика до Д. Гладиловича в цій же справі (ІЛ, ф. 3, № 1607, арк. 265 – 270).
…о сій неапетитній справі. – Йдеться про інцидент у зв’язку з листом Д. Гладиловича до В. Антоновича від 2 грудня 1887 р. Адресований на Київський університет, лист потрапив до професора поліційного права, редактора реакційної газети «Киевское слово» А. Антоновича, який скористався цим, щоб публічно звинуватити «Діло» в безпринципності й продажності («Киевское слово», 1888, 20 червня). Ці звинувачення повторила львівська «москвофільська» газета «Червоная Русь» в передовій статті «Убеждение за звонкую монету» (1888, 5 червня).
Наступного дня «Діло» відгукнулося на виступ «Червоної Русі», оголосивши згаданий лист фальшивкою. Після того, як «Киевское слово» повністю опублікувало текст листа в номері від 14 (2 за старим стилем) червня 1888 р., «Діло» змушене було змінити тактику. В газеті було опубліковано велику полемічну статтю «Чим воюють наші противники?» (н номерах від 18 – 21 червня 1888 р.), де редакція намагалася якось виплутатись із незручного становища.
І. Франко взяв участь у цій полеміці, виступивши в газеті «Kurjer Lwowski», 1888, 7 та 8 червня, із замітками «Miałoż to być prawdą?» та «Odpowiedź «Diła», в яких, хоч і полемізував із «Червоною Руссю», однак не вважав за можливе робити вигляд, ніби листа до В. Антоновича взагалі не існує, що й викликало згадуване в коментованому листі роздратування редакції «Діла».
До цієї історії І. Франко повернувся також у своїй замітці «Nieapetytna sprawa» («Kurjer Lwowski», 1888, 20 червня).
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 165 – 166.