22.05.1888 р. До О. Ф. Франко

Дорога Олічка!

Пишу до тебе в вільній хвилі в друкарні, бо дома лінь. Заїхав я до Львова щасливо, застав лист від Вовка з Парижа, котрий прислав пару статей до чеського словника, і лист від редактора «Kurjera Warszawskiego»: обіщає гроші за «Гаву», а про «Lelum i Polelum» нічого докладного не пише, чи будуть друкувати, чи ні, відсилає мене до реферату суду конкурсового, котрий має бути опублікований незадовго. Грошей за «Гаву» поки що не дістав, але жду і не міняю тих рублів, що є, може, обійдусь до кінця місяця тими, що прийдуть. Кухарці ще не платив.

Кониський з хлопцем обідають у нас, Василенко поїхав в неділю, не сказавши нікому ані слова. Здається, що й Кониський недовго тут буде. Завтра (в середу) він має з Огоновським іти до намісника, щоб той впевнив його, чи може їхати на село і не боятися ніякої зачіпки з боку властей. Коли намісник не впевнить його, то він зараз збирається і їде до Росії, в Крим. Умова, заключена з «Ділом», ані крихти його не обходить і не в’яже. «Діло» «Ділом», а здоров’я для мене важніше». В такім разі інтересно, чого було їхати до Галичини і возитися з принципами!

В неділю був Коцовський і балакав з Павликом. П[авли]к виніс з тої розмови переконання, що Коц[овський] оп’ять недужий. Мав він дуже нападати на мене, повторюючи свої idées fixes, що я хотів затягти його до співробітництва в «Поступі», визискати його силу і його капітал. Всіх, котрі зичили у нього гроші, підозріває він о змову з його братом в тій цілі, щоб задокументувати його мотовство і на тій підставі взяти його під курателю. Якісь погані, скриті заміри підозріває він і в тім, що я не прийняв від нього 50 гульденів, що він давав мені на вірші, «хоч – додає П-кові – якби він був прийняв ті гроші, я був би ще гірше думав про нього». Як бачиш, чисте нещастя, не чоловік.

Був вчора і Остап, каже, що дуже хорий на живіт, чи що. Бажав би виїхати на село, та боїться, що як поїде, то вже ні за що буде вернути і т. п. Я вже й не знаю, що йому радити і що казати: виджу тільки одне, що надіятися по нім якої-небудь роботи – се значить просити від бика молока. Про рецензію на бібліографію ані не згадував – і бог з ним!

Як же ти поживаєш, серденько моє? Чи не похолодніло у вас так, як оце нині тут похолодніло? Мабуть, вночі після мого від’їзду був в Болехові дощ? Як ти зробила з сіттю? Проси паню Кобринську, щоб виписала з болехівської книги гродської тоту справу про чоловіка, що вбив свою жінку, але виписала дослівно і прислала мені разом з оповіданням усним народним, о котрім мені згадувала. Я би сю річ обробив для «Киевской старины».

Оце і все наразі. Просив би я тебе, щоб і ти написала мені дещо, та боюсь, що у тебе часу не найдеться. Надіюсь, що хлопчик наш здоров, цілую його. Кланяюсь усім знакомим і добрим приятелям і цілую тебе, моя дорога Олькуха, з цілого серця.

Твій Ів.

Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина, т. 1, Іван Франко. К., 1956, с. 435 – 436.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1606, арк. 185 – 186).

…застав лист від Вовка з Парижа… – Лист Ф. Вовка до І. Франка від 16 травня 1888 р. (ІЛ, ф. 3, № 1602, арк. 549).

…лист від редактора «Kurjera Warszawskiego»… – Лист Ф. Ольшевського до І. Франка від 17 травня 1888 р. (ІЛ, ф. 3, № 1602, арк. 657 – 658).

…чи може їхати на село і не боятися ніякої зачіпки з боку властей. – Запрошуючи до себе О. Кониського на відпочинок у с. Підбуж, адвокат і громадський діяч «народовського» напряму Тит Ревакович (1846 – 1919) неодноразово попереджав, що місцеві власті ставляться до О. Кониського з підозрою й погрожують вислати його за межі Австро-Угорщини, якщо він приїде без дозволу львівської поліції (листи Т. Реваковича до О. Кониського від 28 квітня та 14 травня 1888 р. – ІЛ, ф. 3, № 1607, арк. 307 – 308, 319 – 321).

Умова, заключена з «Ділом»… – Йдеться про намір О. Кониського співробітничати в «народовській» пресі.

Я би сю річ обробив для «Киевской старины». – Така стаття І. Франка в «Киевской старине» не друкувалася.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 160 – 162.