6.02.1888 р. До М. П. Драгоманова

Шановний добродію!

Поперед всього пишу про Народну раду. Збори сі були більш маніфестація, ніж нарада. Над найважнішими справами: справозданням з дотеперішньої діяльності виділу, програмою партії і внеском старого Заячківського щодо стосунку народовців до старих – не було ніякої дискусії. Одиноким важним актом була бесіда Січинського про дорогову уставу, та й та була безмірно довга, так що всіх утомила.

Надіюсь, що всі речі прочитаєте в «Ділі», то й не подаю Вам їх змісту, скажу тільки, що коли по відчитанні Огоновським програми я замітив йому приватно (я, як не член, не промовляв), що в програмі не достає самого найважнішого – внутрішньої організації русинів і загалом цілого громадсько-економічного боку життя народного, він відказав мені, що се правда, але він уважав се лишнім, бо діткнув уже сеї справи в вступнім слові. Як її діткнув, се побачите з тексту того слова. На сю розмову наближається Січинський, а дізнавшися, про що я балакаю, каже мені стиха: се моєї роботи програма, а комітет народовецький тільки й зробив, що викинув з неї іменно те, про що Ви кажете, – справи громадські й економічні.

Пізніше я довідався, що нарис програми первісно зложив Огоновський (Олекса), відтак переробив Січинський, а комітет повичеркував, що йому не вподобалось. Може, се факти й дрібні, але мені здається, що вони досить ясно показують, що теперішня «поступова» програма Народної ради була так само случайною й теоретичною, як торішня «консервативна» програма Цеглинського; ані одна, ані друга не попхне народовецької справи наперед. В найновішій програмі обік поступовості, федерації (про автономію громад нема мови) й толеранції думок тут же спокійно стоїть: «мусимо шанувати духовенство і дбати о церков і її автономію».

З наших молодших було на зборах досить (о їх числі можна судити по тім, що при виборах упало 47 голосів на мене до виділу Нар[одної] ради на 383 усіх голосів), але не промовляв ніхто о програмі. І ніщо було промовляти, коли вже день перед тим старші народовці на зборах «Просвіти» ясно зазначили, що тут не йде о дискусії, а о «ухваленні» всього, що пропонують львів’яни.

З наших промовив один молодший Кирчів (учитель народний), і зараз же накинувся на нього Січинський доволі грубим і безтактним способом: «Ви про се не говоріть, коли знаєте справу односторонню, а я її знаю ліпше, та не тут місце її обговорювати». А чоловік хотів іменно сказати те, що сам перетерпів.

На зборах «Просвіти» мав Окуневський промовити за тим, щоб до праці просвітньої притягано й людей з молодшого табору, його закричали: «Ні! ніколи!» Се, мабуть, було й причиною, що Окун[евський] на зборах Нар. ради не промовляв! Впрочім, він про себе швидко має написати Вам. Певна річ, що з нашого боку зле зроблено, що ніхто й не трібував викликати дискусію над діяльністю й програмою Народної ради, тим більше, що й друкованим словом не швидко можна буде обізватися і прийдеться хіба ждати до слідуючих зборів, де можна буде порівняти програму з тою роботою, яка за той час буде зроблена. А до того часу треба буде хоч якою брошуркою обізватися.

«Читальні» загалом дуже подобалися, особливо в Коломийщині. Правда, грошей поки що зібрано мало, але хоч то добре, що книжка не конфіскована і розходиться. Слідуючу книжку зачну друкувати, може, ще сього місяця.

Дуже мене врадувало те, що Ви пишете свої споминки про Галичину і огляд своєї праці про неї за цілих десять літ. Коли тільки ся робота буде у Вас готова, то присилайте, я готов надрукувати її хоч зараз по «Козаках», т. є. на першу книжку другої серії. З тексту Вашого буде видно, що треба буде додати для повноти картини, а коли вийде так, що одна Ваша робота заповнить цілу книжку, то й ще лучче.

Хотів би я зладити для «Наук[ової] бібл[іотеки]» статтю про панщину в Галичині за часів Австрії й про її знесення. Начерк роботи про сю річ є вже у мене готовий, а в бібліотеці Оссолінських є множество прецікавого рукописного матеріалу, жаль тільки, що переважно недоступного (Kętczyński просто держить у себе і не хоче дати, каже, що не переплетене – і таке у нас лучається). Та все-таки й сього, що є доступне, доволі для того, щоб кинути багато нового світла на справу панщини і її знесення (а знесення те властиво ще й досі не скінчилося!). Жаль тільки, що, роблячи цілий ранок у «Kurjeri», я дуже мало маю часу на працю в бібліотеці. Та все-таки надіюсь, що зроблю хоч першу половину праці до літа, так, щоб пішла по статті Терлецького, сли ще стаття тота буде.

Щиро кланяюсь Вам і поздоровляю.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 252 – 254.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1387).

…пишу про Народну раду. – У листі від 1 лютого 1888 р. М. Драгоманов просив: «Будьте ласкаві, напишіть мені возможно більше про Народну раду» (Матеріали, с. 252). Загальні збори Народної ради відбулися у Львові 2 лютого 1888 р.

Заячківський Йосип – «народовець», священик в с. Лоп’янка Долинського повіту.

Січинський Микола (1850 – 1894) – депутат галицького сейму, «народовець», уніатський священик.

…на зборах «Просвіти»… – І лютого 1888 р. у Львові відбулися загальні збори товариства «Просвіта».

Кирчів Павло (1862 – 1916) – український письменник, педагог.

…Ви пишете свої споминки про Галичину… – Йдеться про працю М. Драгоманова «Австро-руські спомини (1867 – 1877)», вперше надруковану І. Франком у серії «Літературно-наукова бібліотека» (Львів, 1889 – 1892).

…статтю про панщину в Галичині за часів Австрії й про її знесення. – Праця «Панщина і її скасування в 1848 р.» І. Франко надрукував у Львові в 1898 р.

Kętczyński (Кентшиньський Войцех; 1836 – 1918) – польський історик, етнограф, публіцист, з 1878 р. директор бібліотеки Оссолінських у Львові.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 140 – 142.