23.01.1888 р. До О. М. Пипіна

Вельмишановний добродію!

Не прогнівайтесь, що хоч незнакомий Вам, смію звернутися до Вас з просьбою і занімати Ваш дорогий час своїм писанням. Відважився я на се тоді тільки, коли побачив, що в питаннях, котрі мене занімають, ні від кого другого не можу допитатися вдоволяючись вияснень і що, судячи по матеріалах, якими користувались Ви в своїх роботах о [18]40-х роках (життя Белінського, «Характеристики»), іменно у Вас найскорше буду міг найти те, чого мені треба.

А діло, бачите, ось яке. Задумав я зайнятися історико-літературною роботою над творами Шевченка, а головно над тими (на перший раз), котрі в Росії досі не були друковані – значить, над творами політичними з-перед 1847 року. Позбирав я важніші матеріали до життєписі Шевченка з того часу, які були друковані (листи, споминки Сошенка, А[фанасьєва]-Чужбинського, Костомарова, Білозерського, Чалого книжечку), і бачу, що всі ті матеріали для мойого питання не дають мені нічогісінько, крім натяків («намеков»), не раз цінних, частіше малозрозумілих, а не раз і суперечних, але з них ще зовсім не можна собі виробити відповіді на те: відки взялася політична поезія Шевченка? Які товчки пхнули Шевченка на сю дорогу, які впливи допомогли виробитися його думці?

Певна річ, дещо можна вияснити самим походженням Шевченка, його кріпацтвом і ненавистю до всякої самоволі, та все-таки мені здається, що таких штук, як «», як «», – сим не виясниш. Д[обродій] Петров в своїй «Истор[ии] укр[аинской] лит[ературы]» пильно і в многих місцях справедливо вказує на те, як в літературі українській відбивалися по-своєму головні течії літератури російської. Так от цікава річ, яка іменно течія відбилася в тих політичних поемах Шевченка?

Читав я «Запрещенные стихотворения Пушкина» – нічого в них не найшов такого, про що можна б сказати: отсе служило Шевченкові взірцем, отсе навіяло на нього такі а такі думки. Переглянувши твори Белінського, бачу, що від других тодішніх рос[iйських] поетів (Лермонтова, Козлова, Майкова) Шевченко ще менше міг узяти.

Тільки ж прочитавши Вашу біографію Белінського, я побачив в опублікованих Вами уривках листів, що між чільними людьми російськими в ту пору говорилося і писалося багато де об чім такім, що справді могло наткнути Шевченка на написання поем політичних. Важна, проте, для мене річ була б довідатись ближче отім, які кружки були в Петербурзі в часі 1838 – 1846 років, а особливо, як виглядав тодішній кружок українців (що таке був по своїм політичним поглядам Гребінка, о котрого зносинах з Шевч[енком] знаємо, яке становище займали там Бодянський, Н. Маркевич, чим була для кружка «История русов»), які були взаємини між укр. а другими кружками («Отечеств[енных] записок»), чи є які сліди зносин тих кружків, обміни думок, знакомств особистих? Белінський, бувши ще в Москві, негарно відзивався о Гребінці, пізніше, в Петербурзі, судить його вже ласкавіше, для чого одно й друге?

В життєписах і листах Шевч[енка] бачимо сліди його знакомства з множеством людей, як і відки взялося те знакомство – не знаємо. І так, напр., Шевч. знакомий і навіть у великій приязні з Щепкіним ще до 1847 року. Відки се? Що таке був Щепкін з політичного боку? Щепкін був приятель Белінського: чи нема яких слідів знакомства Бел[інського] з Шевч.?

Мені здається, що критична замітка Бел. о «Гайдамаках», хоч побіжна, та не зовсім справедлива, мала значний вплив на Шевченка, охолодила його козацький патріотизм а звернула його в напрямі, рівнобіжнім до думок Белінського, – патріотизму на основі чисто людській і соціальній. Дуже важно було б добути які-небудь фактичні потвердження сеї догадки. Може, вони й є в яких-небудь статтях про його добу, друкованих по журналах, недоступних мені (напр., в «Современнике» споминки Панаєва, «Очерки гоголевского периода литерат[уры], статті Скабичевського в «Отеч. зап[исках]» і др.).

Та все-таки, грішний чоловік, я думаю, що до творення поезій політичних трохи чи не більше, ніж круги, згруповані довкола Белінського, попхнула Шевченка поезія польська, головно Міцкевич, котрого він, як говорять, знав. А що з нього знав? Отсе друге важне питання. Певна річ, що міг легко знати твори, друковані до р. 1830, т. є. «Balady i Romanse», «Grażyna», «Wallenroda». Але й сі твори, хоч мали на нього значний вплив (порівн. його власні балади), не виясняють ще його поезії політичної. Далеко важніші тут речі, друковані на еміграції, а головно третя часть «Dziadów» і додана до неї поема «Petersburg». По-моєму, се прямий взірець «Сну» Шевч.

Отже ж питання важне: чи і як міг Шевч. знати сю поему? З статті д. Спасовича «Mickiewicz i Puszkin» виходить, що Пушкін знав її, творячи «Медного всадника». Чи нема яких слідів о її знакомстві й по інших кружках? Та до сього прямо нав’язується й ще одно питання: який був тоді в Петербурзі кружок польський ? Хто в ньому був і що являли з себе ті люди? Які були їх зносини з другими кружками і яка є правдоподібність знакомства їх з Шевч.?

З біографії його знаємо, що до його увільнення з кріпацтва причинився й Вієльгорський. Що се був за чоловік, і які були опісля його відносини до Шевченка?

Даруйте, вельмишановний добродію, що засипую Вас такою масою питань, і повірте, що тільки конечність змусила мене до того. Так тяжко дістати з Росії всяку потрібну книгу, особливо давнішу, а ще частіше, прочитавши її, з жалем побачиш, що нема в ній якраз того, чого надіявся. Поневолі приходиться звертатись до людей так тямущих, як Ви, шановний добродію, за сказівками і порадою. Ще раз прошу Вас – не прогніватись за мою смілість. Прийміть заразом запевнення, що я з свого боку вважався б щасливим, коли б в заміну за ласкаві інформації про наведені мною питання міг по мірі своїх слабих сил чим-небудь Вам послужити.

Прийміть запевнення, що Вас щиро і глибоко поважаю, покірний

Іван Франко

Примітки

Вперше надруковано: «Вісті», 1940, 10 січня, в публікації «Неопубліковані листи Івана Франка».

Подається за автографом (відділ рукописів Інституту російської літератури АН СРСР в Ленінграді, ф. 250, As 281).

…життя Белінського, «Характеристики»… – праці О. М. Пипіна «Белинский, его жизнь и переписка» (т. 1 – 2; Спб., 1876) та «Характеристики литературных мнений от двадцатых до пятидесятых годов. Исторические очерки» (Спб., 1875).

Задумав я зайнятися історико-літературною роботою над творами Шевченка… – На початку 1888 р. I. Франко розпочав роботу над докторською дисертацією про політичну поезію Т. Г. Шевченка. Було написано план дисертації, проспект першого розділу та частину вступу.

…матеріали до життєписі Шевченка… – Йдеться про праці: Сошенко И. М. Воспоминания о Шевченко (у кн.: Пискунов Ф. М. Шевченко, его жизнь и сочинения. К., 1876); Афанасьев-Чужбинский А. С. («Русское слово», 1861, № 5), Костомаров Н. И. Воспоминания о Шевченко (у кн.: Пискунов Ф. М. Шевченко, его жизнь и сочинения) та Костомаров Н. И. Поэт Т. Г. Шевченко. Очерк его жизни. Воспоминание о нем (1856 – 1861) («Русская старина», 1880, т. 3); Белозерский Н. М. Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц («Киевская старина», 1882, № 10); Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченко (К., 1882).

Козлов Іван Іванович (1779 – 1840) – російський поет і перекладач.

Майков Аполлон Миколайович (1821 – 1897) – російський поет-демократ.

Гребінка Євген Павлович (1812 – 1848) – український письменник.

Маркевич Микола Андрійович (1804 – 1860) – український історик, письменник, етнограф, автор «Истории Малороссии» в 5-ти томах (1842 – 1843).

«История русов» – історичний твір невідомого автора, виданий 1846 р. О. Бодянським у Москві; подає історію України з давніх часів до 1769 р.

«Отечеств[енные] записки» – російський літературно-політичний журнал, який виходив у Петербурзі в 1818 – 1884 рр. В 1842 – 1846 рр., коли його ідейним керівником був В. Белінський, та після 1868 р., коли журнал очолювали М. Некрасов і М. Салтиков-Щедрін, він мав революційно-демократичний характер.

Щепкін Михайло Семенович (1788 – 1863) – російський актор, основоположник критичного реалізму в російському і українському театральному мистецтві.

«Современник» – російський літературний і громадсько-політичний журнал. Заснований у Петербурзі 1836 р. О. С Пушкіним. У 1860-х роках став органом революційної демократії. В 1866 р. закритий царським урядом.

…споминки Панаєва… – Йдеться про «Литературные воспоминания» (1861) російського письменника Івана Івановича Панаєва (1812 – 1862), в яких, зокрема, створений літературний портрет В. Г. Белінського.

«Очерки гоголевского периода литерат[уры]» – праця М. Г. Чернишевського «Очерки гоголевского периода русской литературы» (М., 1855).

…статті Скабичевського… – Йдеться про статті російського критика та історика літератури Олександра Михайловича Скабичевського (1838 – 1910): «Живая струя (Вопрос народности в литературе)» (1869), «Беседы о русской словесности (Критические письма)» (1876 – 1877).

Міцкевич Адам Бернард (1798 – 1855) – польський поет і діяч національно-визвольного руху.

Спасович Володимир Данилович (1829 – 1907) – польський і російський історик літератури, публіцист, юрист.

Вієльгорський Михайло Юрійович (1788 – 1856) – композитор і музичний діяч.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 137 – 140.