1896 р. До редактора «Gazety Narodowej»

Wielce Szanowny Panie Redaktorze!

Na podstawie § 19 ust[awy] prasowej upraszam o umieszczenie w najbliższym numerze «Gazety Narodowej» następującego sprostowania.

W artykule p[od] t[ytułem] «Nasi omladiniści» umieszczonym w n[ume]rze 99 «Gaz[ety] Narodowej» znajduję parę wzmianek o mojej osobie, które w interesie prawdy sprostować uważam za rzecz konieczną.

I tak nieprawdą jest, co pisze autor wspomnianego artykułu, jakobym obok p[ana] Breitera należał do «przysposobionych a raczej wyhodowanych sztucznie agitatorów» i został przez redakcję «Kurjera Lwowskiego» puszczony na Rusinów i na młodzież lwowską».

Ponieważ autor artykułu «Nasi omladiniści» pisze na podstawie «najgruntowniejszej nieznajomości rzeczy», dlatego przypomnę jemu i czytelnikom «Gaz. Nar.» chronologię agitacji socjalistycznej i radykalnej w Galicji. Pierwszy proces socjalistów i radykałów ruskich w Galicji miał miejsce w r. 1877, wydawnictwa socjalistyczne polskie i ruskie zaczęły wychodzić we Lwowie w r. 1878, wielki proces socjalistów polskich miał miejsce w Krakowie w r. 1880, a «Kurjer Lwowski» zaczął wychodzić pod redakcją Masłowskiego i przy udziale socjalisty E. Przewóskiego w r. 1882, «Przegląd Społeczny», którego i ja miałem zaszczyt być współpracownikiem, wychodził w r. 1886 i 1887. W tymże roku p. Wysłouch wstąpił do «Kurjera Lwowskiego», a w r. 1887 wstąpiłem i ja.

Z tych dat chronologicznych może się autor i redakcja «Gaz. Nar.» przekonać, że jako uczestnik ruchu socjalno-radykalnego od r. 1876 nie mogłem być przez «Kurjera» ani przysposobiony, ani też sztucznie wyhodowany. Wogole upewnić mogę Szan[owną] Redakcję, że wyhodowany zostałem wcale nie sztucznie: wyhodowały mię normalne Galicji rzeczy: moje chłopskie pochodzenie, prześladowania i ta odrobina wiedzy i doświadczenia, jaką zdobyłem wielkim trudem i pracą.

Na Rusinów nie potrzebował mię też nikt puszczać, gdyż jako Rusin i pisarz ruski nie przestawałem nigdy mieć styczności ani z ludem, ani z inteligencją ruską.

Nieprawdą jest, jakobym kiedykolwiek i cokolwiek, bodaj jedno słówko pisał do «Wolnego Polskiego Słowa» i żeby z powodu mojej korespondencji ś[więtej] p[amięci] Sokulski cokolwiek prostował. Nazwisko ś. p. Sokulskiego było mi do przeczytania artykułu «Gaz[ety] Nar[odowej]» zupełnie nieznanem, o jakiemkolwiek sprostowaniu i o czem traktowało owo sprostowanie. W jak rażącej sprzeczności z prawdą stanął autor artykułu «Gaz. Nar.» w owym szczególe, o tem świadczyć może ta okoliczność, że «Wolne Polskie Słowo», wychodziło nie w Genewie, ale w Paryżu i było organem nie socjalistów, ale właśnie patriotów polskich w rodzaju Т. Т. Jeża.

Z tych i innych niedorzeczności, któremi lśni i blyska art[yk]uł «Nasi omladiniści», wnoszę, że autorem jest albo jakiś absolutny ignorant albo maniak. Wobec tego sądzę, że jako człowiek, który Sz[anownemu] Panu Redaktorowi osobiście nic złego nie zrobił, mam prawo domagać się, by i redakcja «Gaz. Nar.» chroniła mię przed napaściami ze strony takich ludzi, przed którymi w życiu prywatnym chroni nas policja. Upraszam o to tym bardziej, że umieszczanie podobnych bredni i samej «Gaz. Nar.» zaszczytu nie przynosi, a sprawę samą z gruntu dyskusji poważnej i rzeczowej gwałtem sprowadza na tory osobistych plotek i wymyślań, na które ja za autorem artykułu «Nasi oml[adiniści]» nigdy i pod żadnym warunkiem nie zejdę.

Zost[aję] z nal[eżytym] szacunkiem

D-r Iw. Franko.

Вельмишановний пане редакторе!

На підставі § 19 положення про пресу прошу помістити в найближчому номері «Газети народової» таке спростування:

У статті під заголовком «Наші омлядиністи», надрукованій у 99 номері «Газети народової» я знайшов кілька згадок про мене і вважаю за необхідне спростувати їх в інтересах істини.

А, отже, неправдою є те, коли автор згаданої статті пише, нібито я як і пан Брайтер, належу до «вихованих, а скоріше штучно пристосованих агітаторів» і що мене редакція «Kurjera Lwowskiego» «напустила на українців і на львівську молодь».

Оскільки автор статті «Наші омлядиністи» пише, абсолютно не знаючи справи, я нагадаю йому і читачам «Газети народової» хронологію соціалістичної і радикальної агітації в Галичині. Перший український процес соціалістів і радикалів у Галичині відбувся в 1877 р., соціалістичні польські і українські видання почали виходити у Львові в 1878 р., великий процес польських соціалістів відбувся у Кракові в 1880 р., a «Kurjer Lwowski» почав виходити під редакцією Масловського і при участі соціаліста Е. Пшевурського в 1882 р., «Пшегльонд Сполечны», у якому і я мав честь співпрацювати, виходив у 1884 і 1885 роках. У тому ж році пан Вислоух увійшов до «Kurjera Lwowskiego», а в 1887 р. увійшов і я.

З цих хронологічних дат може автор і редакція «Газети народової» упевнитися в тому, що, як учасник соціально-радикального руху з 1876 р., я не міг бути «Кур’єром» ані пристосований, ані штучно вихований. Взагалі можу запевнити шановну редакцію, що я був вихований зовсім не штучно; виховали мене нормальні в Галичині речі: моє селянське походження, утиски і та крихта знань і досвіду, які я здобув важким трудом і працею.

На українців також ніхто не мусив мене напускати, бо як українець і український письменник я не переставав ніколи мати зв’язки ані з народом, ані з українською інтелігенцією.

Неправдою є, ніби я будь-коли і будь-що, хоч би одне слово писав до «Вільного польського слова» і щоб з приводу моєї кореспонденції покійний Сокульський будь-що спростовував. Прізвище покійного Сокульського було мені, поки я не прочитав статтю «Газети народової», абсолютно невідоме: про якесь спростування [текст закреслений автором. – Ред.] і про що була мова в цьому спростуванні. Якої разючої суперечності з правдою припустився автор статті «Газети народової» у одній деталі, може свідчити та обставина, що «Вільне польське слово» виходило не в Женеві, а в Парижі і було органом не соціалістів, а саме польських патріотів типу Т. Т. Єжа.

З цих та інших нісенітниць, якими сяє і виблискує стаття «Наші омлядиністи», роблю висновок, що автором її є якийсь абсолютний невіглас або маньяк. У зв’язку з цим вважаю, що як людина, яка шановному пану редакторові особисто нічого поганого не вчинила, я маю право вимагати, щоб і редакція «Газети народової» охороняла мене від нападок з боку таких людей, від яких у приватному житті обороняє нас поліція. Настійно прошу про це тим більше, що публікування подібних дурниць і самій «Газеті народовій» не справляє честі, а саму справу з рейок серйозної і ділової дискусії спихає на бездоріжжя особистих пліток і образ, на яке я за автором статті «Наші омлядиністи» ні за яких умов не зійду.

Залишаюся з належною пошаною

д-р Ів. Франко.

Примітки

В оригіналі друкується вперше.

Вперше надруковано в українському перекладі: Франко І. Твори в 20-ти т., т. 20, К., 1956 р., с. 571 – 573.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1613).

«Gazeta Narodowa» – польська газета, виходила у у Львові в 1862 – 1915 рр. Спочатку мала ліберально-демократичний напрям, згодом перейшла на консервативні позиції. Редактором її у 1869 – 1908 рр. був Платон Іванович Костецький (1832 – 1908) – український і польський письменник та журналіст.

Брайтер Ернст (1865 – 1935) – польський журналіст, видавець польської прогресивної газети «Monitor», що виходила у Львові протягом 1896 – 1914 рр.

Єж Теодор Томаш (Зигмунт Мілковський, 1824 – 1915) – польський письменник і публіцист, учасник угорської революції 1849 р., активний діяч польського національно-визвольного руху.

«Przegląd społeczny» – польський науково-літературний і громадсько-політичний журнал прогресивного напряму. Виходив у Львові в 1886 – 1887 рр.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 83 – 86.