1.02.1906 р. До Є. К. Трегубова
| Львів | 1/II н. с. 1906 |
Дорогий добродію!
Сердечне спасибі Вам за Ваш лист. Розуміється, підожду, поки буде можна знайти щось. Не спішно мені розставатися з Ольгою по 20 роках спільного життя. Хоч і скільки нам обом довелося перетерпіти, а в останніх літах мені через неї, а все-таки я зжився з нею і чую, що багато завдячую їй, та й тепер іще в спокійних днях вона така добра, особливо для дітей, така непідкупно чесна і високоморальна в своїх поглядах і навіть у хворобливих тирадах, що в мене серце крається на саму думку розстання з нею і її розстання з дітьми.
На лихо, я сам за тих кілька останніх літ дійшов до стану крайнього рознервування, майже ненастанної гарячки, яку перемагаю тільки надсильною та отупляючою працею. Що буде далі, про се й не думаю. Остаточно, коли не буде можна дійти до ладу з Вашим знайомим лікарем, то доведеться покористуватися тутешньою лікарнею, та в усякім разі я ждатиму на Вашу дальшу відповідь.
Як Вам живеться з ріднею? Як діти? Мої два хлопці вже в VII гімн[азіальному] класі, а третій у IV. Найстарший Андрій також нездужав тепер на очі єгипетським запаленням і отсе два місяці ходить до лікаря день у день, а півтора місяця не ходив до школи. З сього півроку всі повиносили добрі класи, не виключаючи й Гандзі, яка у нас не то учениця, не то кухарка, бо мама іноді, зачитавшися або й так засидівшися, не варить обіду, аж поки вона не прийде зі школи. Слуги не держимо, живемо, як у стайні, ніхто до нас і ми ні до кого, ну, та се вже така глава, що про неї краще помовчати.
Прощавайте. Здоровлю Вас сердечно. Ваш лист піддержав у мене віру в людську доброту.
Ваш Ів. Франко.
Адресуйте так само: Наук[ове] тов[ариство] ім. Шевч[енка], Чарнецького, 26, я там є щодня та й відберу собі лист. Збираюся написати дещо до «Гром[адської] думки», та ніяк не зберусь. Голова пуста, а роботи по вуха. Хотів було зачати популярний виклад історії нашого письменства від найдавніших часів, та не знаю, чи варто?
Примітки
Друкується вперше за автографом (ЦНБ АН УРСР, ф. III, № 47399).
Мої два хлопці… – сини Андрій Франко (1887 – 1913) і Тарас Франко (1889 – 1971). Андрій допомагав батькові у літературній роботі, помер у молодому віці. Тарас здобув вищу освіту, за роки радянської влади працював у вузах республіки, в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР (завідував бібліотекою І. Франка). Автор досліджень і спогадів про І. Франка, брав участь у виданні його творів.
«Громадська думка» – українська газета, почала щоденно виходити в Києві з 31 грудня 1905 р. до середини 1906 р. Її продовженням була газета «Рада» (1906 – 1914).
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 284 – 285.