27.10.1906 р. До М. С. Грушевського

Високоповажаний пане професоре!

Вибачайте, що я аж нині відписую на Ваш лист. Роблю се не для того, щоб хотів ігнорувати Ваші слова, а просто для того, що останні два тижні я ходжу без тями, близький божевілля. Зрештою, я ще в понеділок, перед одержанням Вашого листа, написав карточку до rakarza miejskiego, щоб позабирав псів, та досі не було його. Сьогодні йду до нього особисто і надіюся, що від завтра буде спокій.

Та хоч як справедливо Ви сердитеся на моє сусідство, яке я й сам бажав би був учинити для Вас якнайзноснішим, проте я осмілюся ще раз – дай, боже, щоб останній – звернутися до Вас з просьбою, а то ось у якім ділі.

Моє становище як властителя реальності зробилося неможливим до удержання. Досі я держав його з крайнім напруженням сил і якось-якось зв’язував кінці з кінцями. Ті кредити, які маю в Товаристві і Спілці, будуть покриті «Апокрифами», «Шпихлірами» та «Листами Драгоманова» з додатком моїх уділових книжечок. Але на будуще я не бачу нічого перед собою. Я чую повне вичерпання сили, занепад пам’яті, чую себе нездібним до такої праці, як редагування ЛН «Вісника», і для того не бачу можності держати далі дім і оплачувати з нього податки та банкові рати.

Я бажав би з кимось порадитися щодо його продажі, щоб мені вернувся бодай капітал, вложений у будову. Я хотів би розпитати Вальдмана і при тім Вас, бо я сам, як знаєте, у фінансових ділах непрактичний, а в теперішнім стані зовсім глупий. Якби Ваша ласка помогти мені в тім своєю радою, то я міг би попросити Вальдмана в означенім часі і на визначене Вами місце на конференцію.

Тепер друге діло. Ліквідуючи інтерес з домом, я мушу рівночасно зліквідувати свою бібліотеку. Я збирав її в тяжких часах мого життя і тішився надією подарувати її в цілості Наук[овому] тов[ариству] ім. Шевченка. Тепер бачу, що жебраки не можуть робити таких подарунків, і звертаюся до Вас як до голови Товариства з запитанням: чи не вважали б Ви можливим, аби виділ Тов[ариства] закупив у мене сю бібліотеку? Щодо ціни я не ставлю ніякої суми, нехай виділ виделегує кого знає, і нехай оцінять як знають. Що ж до виплати, то я подав би такий modus: з огляду, що сей фонд я вважаю одиноким своїм засобом для того, аби своїх хлопців довести хоч до університету, я згодився б, щоб мені за бібліотеку виплачувано по 100 гульд[енів] місячно, доки стане умовленої суми.

Надіюсь, високоповажаний пане, що Ви зрозумієте моє страшне, просто розпачливе положення і не відмовите своєї поради.

Остаюсь з правдивим поважанням

Ваш Ів. Франко.

Примітки

Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1029).

…Відписую на Ваш лист. – На до І. Франка від 20/21 жовтня 1906 р., в якому М. Грушевський скаржився на те, що його дратує гавкіт собак з Франкового двору і що він не раз просив І. Франка «увільнити його від цієї тортури» (ІЛ, ф. 3, № 1637, с. 39).

Ті кредити, які маю в Товаристві і Спілці… – Йдеться про Наукове товариство імені Шевченка у Львові та Українсько-руську видавничу спілку.

…будуть покриті апокрифами, шпихлірами та листами Драгоманова… – Йдеться про праці І. Франка: Апокрифи і легенди з українських рукописів; Громадські шпихліри в Галичині 1784 – 1840 рр. Збірка документів і розвідка Ів. Франка. Накладом Наукового товариства ім. Шевченка, 1907 (Українсько-руський архів, видає істор.-філос. секція Наук. т-ва ім. Шевченка, том II. Причинки до історії економічних і соціальних відносин Галичини в XVIII – XIX в., вип. 1); Драгоманов М. Листи до Ів. Франка і інших. Видав Ів. Франко. Львів, Накладом Українсько-руської видавничої спілки, 1906 – 1908.

…Я мушу…з ліквідувати свою бібліотеку… – Цей намір не був здійснений. Бібліотека І. Франка згідно з його заповітом була передана до НТШ і знаходилась у Львові до 1950 р., потім перевезена до Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, де й зберігається в даний час разом з його рукописною спадщиною та особистим архівом.

…з додатком моїх уділових книжок – тобто написаних І. Франком у співавторстві.

…аби своїх хлопців довести хоч до університету – синів Андрія, Тараса і Петра.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 298 – 299.