14.12.1906 р. До університетської молоді у Львові

Високоповажані панове!

В останній хвилі довідавшись про те, на що заноситься між вами, позволяю собі хоч оцим листом відізватися до вас. Прошу відчитати вам прилюдно сей лист, а вас прошу о хвилю терпливості, щоб ви вислухали моїх слів.

Не маю ніякого вповаження промовляти до вас і знаю, що мій голос серед вас не має такого авторитету, щоб міг числити на успіх. Промовляю тепер з власної ініціативи, не кермований ніякою амбіцією, ніяким постороннім інтересом ані впливом, просто як товариш до товаришів, як чоловік, що гаряче любить свій народ і його культурний розвій і дав деякі докази тої любові. Промовляю до вас як до часті того народу, як до його найкращої надії, до його будущих просвітителів і світочів, даю вислів свойому глибокому занепокоєнню і тривозі, промовляю відповідно до важності хвилі щиро і одверто. Чую, що безсовісні інтриганти, засліплені політики та тіснозорі доктринери силкуються попхнути вас на дорогу безглуздої, антикультурної демонстрації, що може закінчитися тільки одним – вашими терпіннями, тяжкою компромітацією тої справи, якої ви бороните і ще гірше, тяжкою моральною шкодою цілого нашого народу.

Справу теоретично ясну – креовання ц[ісарсько]-к[оролівського] університету з українською викладовою мовою (практично ся справа зовсім не така важна, як вам здається) ви хочете своїм виступом похоронити на довгі літа, відбираючи їй навіть поважання цивілізованого світу і симпатію тих, що досі хоч би лиш теоретично стають в її обороні.

В вас вмовляють безсовісні люди, то ви яко молодіж не обов’язані числитися з наслідками своїх поступків і повинні йти за голосом власного чуття. Не вірте тим людям, бо вони навмисне грають на ваших чуттях, а самі заздалегідь ховаються в безпечних криївках, щоб на вас самих упала одвічальність за їх діло. Вони дурять вас фантомами народної честі, народної гордості, народного права та обов’язку. Закликаю вас на все, що вам найдорожче і найсвятіше, на любов ваших батьків і матерей, на любов до рідного народу, котрою ви чванитесь – не слухайте тих намов і підшептів, яких одинока мета – вашим коштом осягнути невідомі вам обскурні цілі.

Стійте твердо на тім, що в боротьбі за такі державні інституції, як університет, ви можете бути ініціаторами, резервою, помічниками, але ніяк не першою лінією. Наша суспільність ще не дозріла до тої боротьби і ви не маєте права – повторяю, не маєте права провокувати її перед часом до такої боротьби. Коли у вас є хоч крихта холодної застанови, то ви мусите знати вже й тепер, що наша суспільність не піде за вами на вашу дорогу розпуки, не піддержить вас на ній і ваша саможертва буде безплідна.

Піду ще крок далі і скажу вам, поучений сумним досвідом вашої сецесії: ви самі не вірите в ту справу, за яку боретесь, самі не відчуваєте потреби тої «рідної» науки, бо привикли слухати фраз і впиватися фразами і готові тепер за фрази навіть голови свої класти. Невже вам не сором? Пригадайте, як кінчаться дотеперішні ваші демонстрації, як скандально більшість ваших борців держала себе перед судами і викручувалася від найменшої одвічальності. Панове, не уявляйте собі, що ви герої, бо досі не дали ніякої проби геройства. Ваше сумління певно скаже Вам: се не героїзм, що ви хочете робити завтра, не народна українська маніфестація, а простий, легкомисний, необдуманий злочин.

Маєте право висміяти мої слова, обурюватися і мститися за них, але я кличу ще раз до вашого сумління: отямтеся і не наносіть в сій і без того тяжкій хвилі нового тяжчого удару нашій Україні.

Прошу се з великим зворушенням

Вас уваж[аючий] Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Українське літературознавство, вип. 28. Іван Франко. Статті і матеріали, 1977, с. 114 – 115 (публікація М. Ф. Нечиталюка «Невідомий виступ Івана Франка проти націоналістичної пропаганди»).

Справжні збудники, що спричинилися до написання нього звернення, не вповні з’ясовані. Можна думати, що Франка в даному разі непокоїло те, щоб запеклі, емоційно піднесені правомірні акції студентів не використали з провокаційною метою в правлячих австрійських та польсько-шляхетських (як і в правих народовських) колах для посилення гонінь на прогресивні сили української суспільності, на прагнення до здійснення ширших радикально програмних настанов.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1226).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 50, с. 304 – 605.