11
Іван Франко
– Чужий! Чужий! – роздавсь тривожний крик
Молодіжі, як зуздріла його.
І мов курчата, угледівши каню,
Злітаються під материні крила,
Так всі до діда Лемеха злетілись.
– Де той чужий? – спитав суворо Лемех.
– Он, он, з-за кедра вискочив і к нам
Спішить. Від кедра чи зробив п’ять кроків!
І Лемех, більш не мовивши ні слова,
На лук стрілу новую наложив
І випустив.
– Стій, Лемех! – скрикнув Каїн.–
Я ж пращур твій, я Каїн!
В тій же хвилі
Стріла йому попала в саме серце,
І він упав лицем на землю, аж
Убійче вістря через крижі вийшло
Наверх, а руки судорожно в землю
Вкопались нігтями і так застигли.
– Гурра, дід Лемех! Славний наш стрілець!
Упав, упав розбійник! – закричала
Вся молодіж. Та Лемех, наче труп,
Стояв блідий, недвижний.
– Що він, що він
Казав, отой розбійник? – запитав він
У молодих.
– Казав, що він є Каїн,
Ваш пращур, діду, – та брехав, мабуть!
– Мій пращур, Каїн? Ну-ко, поглядіть,
Чи він живий ще?
– Ні вже, неживий!
Чи бач, куди стріла йому пройшла:
Між ребрами, а вийшла через крижі!
– А як він виглядає?
Описали
Видющі все сліпому. Той стояв,
Холодною тривогою обнятий,
І щось шептав таке незрозуміле.