11

Іван Франко

– Чужий! Чужий! – роздавсь тривожний крик

Молодіжі, як зуздріла його.

І мов курчата, угледівши каню,

Злітаються під материні крила,

Так всі до діда Лемеха злетілись.

– Де той чужий? – спитав суворо Лемех.

– Он, он, з-за кедра вискочив і к нам

Спішить. Від кедра чи зробив п’ять кроків!

І Лемех, більш не мовивши ні слова,

На лук стрілу новую наложив

І випустив.

– Стій, Лемех! – скрикнув Каїн.–

Я ж пращур твій, я Каїн!

В тій же хвилі

Стріла йому попала в саме серце,

І він упав лицем на землю, аж

Убійче вістря через крижі вийшло

Наверх, а руки судорожно в землю

Вкопались нігтями і так застигли.

– Гурра, дід Лемех! Славний наш стрілець!

Упав, упав розбійник! – закричала

Вся молодіж. Та Лемех, наче труп,

Стояв блідий, недвижний.

– Що він, що він

Казав, отой розбійник? – запитав він

У молодих.

– Казав, що він є Каїн,

Ваш пращур, діду, – та брехав, мабуть!

– Мій пращур, Каїн? Ну-ко, поглядіть,

Чи він живий ще?

– Ні вже, неживий!

Чи бач, куди стріла йому пройшла:

Між ребрами, а вийшла через крижі!

– А як він виглядає?

Описали

Видющі все сліпому. Той стояв,

Холодною тривогою обнятий,

І щось шептав таке незрозуміле.