Ботокуди

Іван Франко

В февралі і марті 1880 року під сим заголовком написав я був невеличку сатиричну поемку, в котрій під назвою ботокудів осміяв звісну часть нашої галицько-руської інтелігенції і деякі моменти з її історії від 1848 року. За радою М. Драгоманова, я не друкував її досі. Прочитавши тепер рукопись, я побачив, що друкувати сю поемку в цілості не стоїть, хоч деякі її уступи і досі не стратили інтересу. Не хотячи перероблювати цілості в дусі теперішніх моїх поглядів політичних і артистичних, я зважився подати тут тільки деякі шматочки моєї поеми, зліплюючи їх уодно коротенькими прозовими переповідками того, що пропущено.

1880

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 113 – 132. В цій книзі поему розміщено як 8-й розділ циклу «Оси». Збереглися три автографи, що становлять різні редакції, жодна з яких не збігається текстуально з першодруком поеми. Ці рукописи надруковані в 1932 р. М.С.Возняком, і ми вважаємо, що їх варто подати повністю. Але поки ми розшукаємо публікацію Возняка, подаємо фрагменти цих редакцій, наведені у 1-у тому 50-томного видання творів І.Франка.

Автограф № 215 (с. 425–427) – частина першої редакції, без назви і мотто.

Автограф № 239 (с. 1–9) – фрагменти чистовика першої редакції сатири, але вже із заголовком «Вісті з краю ботокудів. Частина перша», мотто, підсторінковими примітками-поясненнями окремих слів та незначними відмінностями стилістичного характеру.

На відміну від першої і третьої редакцій (№ 215, 232) в автографі № 239 є примітки до відсутніх у першодруці слів: «З роду Кшепшицюльських», «крети підземні», «В мандаринському». Наводимо їх:

«Про Кшепшицюльського (котрого не тре[ба] мішати з Пшекшицюльським) говорить докладно д. Щедрін. Його головна ціха така, що в неозначених часах і з неозначених причин бігає «до лясу». «Крети підземні», інакше названі «превратния толкованія», або, по-ботокудськи, «філософія перекрученія разума». Мандаринами звуться високі урядники кінські. Що мандаринство не чуже ботокудам і ботокудянкам, доказує то, що одна часть жіночого убору зовесь у них «мандаринкою».

Автограф № 232, с. 25–38 – чистовий рукопис нового варіанта твору під назвою «Вісті з краю ботокудів», на останній сторінці якого зазначено: «Кінець першої часті. Лютий і март, 1880». У зв’язку з тим, що це єдина повна редакція першої частини поеми, яка лягла в основу тексту, переробленого для другого видання збірки «З вершин і низин», подаємо її в розділі «Інші редакції та варіанти».

В нашому е-виданні поема розбита на розділи відповідно до згадок Франка у прозаїчних зв’язках. Назви розділів узяті з цих зв’язок.

Поема цікава не тільки як рідкісний в українській літературі зразок сатири, але і як свідчення творчої переробки «Історії одного міста» М.Є.Салтикова-Щедріна. Так, «Пісня чолобийників» навіяна вступним розділом, і сама назва «чолобийники» є калькою салтиковського «головотяпы». Про панів Пшекшицюльського і Кшепшицюльського як представників «польської інтриги» йдеться у розділі «Сказання про шість градоначальниць».

Разом з тим слід відзначити, що Франкові не вдалося опанувати найголовніше у Щедріна – його метод типізації. Жодна подія і жоден персонаж в «Історії одного міста» не мають однозначного аналога в реальній історії Росії – всі вони типізовані. Натомість у Франка бачимо перейменування реальних подій і реальних персонажів, і весь інтерес коментування зводиться до відгадування – хто як переіменований у поемі.

Відзначимо також, що віршування поеми має виразні збіжності з характером віршування Генріха Гейне.

Ботокуди – плем’я в Південній Америці (в межах сучасної Бразилії), яке відрізнялось особливою дикістю та нездатністю засвоїти хоч якісь елементи цивілізації.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 105 – 126, 431 – 440.