10

Іван Франко

І ось село виднієсь перед ним.

На озері, мов стадо каченят,

Воно розсілось. На палях товстих,

Повбиваних в дно озера, стоять

Низькі хатки, покриті тросником,

З піддашками й широкими кладками.

По озері, мов павуки, снують

Легенькі човни. Супротив села

На березі майдан широкий. Тут

Гуляє молодіж, лунає крик

І сміх; одні навзаводи біжать,

А другі онде, обступивши діда

Старого, лук могучий натягають

І по черзі стріляють до мети.

І бачить Каїн диво: дід старий

Сліпий видющих вчить, як брати лук,

Як натягати, накладать стрілу,

Прицілюватись. Он для проби він

Сам випустив стрілу. Мов ластівка,

Цвіркнула струна, мов в щілині вітер,

Так свиснула стріла; було блискуче

У неї вістря, мовби з сонця блиску

Частину вкрало. І півкруг великий

Оббігши, вбилась та стріла в мету.

Роздався крик веселий, заплескали

В долоні всі. «Дід Лемех! Бравий дід!

Сліпий, а нас, видющих, привстидає!»

Усе те Каїн чув і бачив, стоя

За кедром, що отут ріс близ майдану.

– «Дід Лемех! – думав він.– Що се за дід?

Невже потомок мій, праправнук мій,

Мафусаїлів син? Колись моя

Покійна жінка часто споминала

Про нього. «Майстер, – каже, – він до лука

І до музики, хоч сліпий на очі».

Так се ж він є! Значить, до своїх я

Приходжу! Діти! Внуки! Золото

Моє! Як я люблю вас всіх! Який

Щасливий, що хоч рік один, хоч місяць

Ще доведесь між вами відпочити,

Налюбуватись вами по століттях

Блукання й горя і навчити вас

Важнішим, величнішим речам, ніж

Стріляти з лука й брязкати на струнах!»

І, весь тремтячи з радості, він вийшов

Із свого сховку, на майдан ступив.