2. «У семінарії духовній…»
Іван Франко
У семінарії духовній,
Мов у Христовій чаші повній,
Вдоволення і радість тиха,
Ні шуму, ні грижі, ні лиха!
В годині пізній і поранній
Час гладко тут пливе вовіки,
Як з молока і меду ріки
Пливуть в землі обітованній.
Тут стежка пряма і постійна,
Наука – чисте слово боже,
Ума змилити тут не може
Проклята мисль революційна.
Вже ж ті благую часть ізбрали,
Що бурі світа понехали,
Повергли шлях блудний, гріховний
І, з серцем тихим, нелукавим,
Ходити вчаться шляхом правим
У семінарії духовній!
Ось, бач, літорості духовні
Із лекцій, слів господніх повні,
Вернулись. Мов голодне стадо,
Вони, аж скачучи, так радо
До семінарського порога
Тісняться. Коритарі темні,
Брудні, вонючі, неприємні –
Важка до доброго дорога!
Зате благая ціль чекає!
Вже дзвоник голосно скликає,
Пищить десь геть там, мов з безодні:
«Прийдіть до мене, всі голодні,
Прийдіть, прагнущі! Я в спокою
Вас нагодую і напою!»
І ось ідуть купками, в парі…
Гримлять і стогнуть коритарі,
Сміються, гомонять алюмни –
Таж їсти йдуть, а не до трумни!
В великій залі рефектарській,
Мов у якій маштарні царській,
Столи дубові і ослони,
Лиш стіни чорні, як ворони,
Верства болота на помості,
Та не горді тутешні гості!
Щоб в мисці много і смачного –
До брудів діла їм немного.
Вже всі зійшлися діти божі:
Хлоп в хлопа всі, охочі, гожі,
Рум’яні, крепкі і здорові,
Мов дуб при дубі у діброві.
І вже відмовили молитву,
Вже й узброїлися на битву:
В руках ножі, і вилки, й лижки, –
І всі ждуть ворога, ждуть миски,
Щоб кинутись на ню з розгону
І сокрушати без пардону.
«Ануте, братіє, дерзайте
І плоть волову умерщвляйте!» –
Пронісся оклик над столами,
І захрустіли під ножами
Волові шницлі; рвана, тята,
Хрумтіла у зубах салата,
І радувались серця в бозі,
Що шницель був у добрім сосі.
Аж ось остатня брань ворожа
Валить: се двигає сторожа
Великі миски з пирогами…
«Лиш сміло, браття! Господь з вами!
Рвіть навожденіє мізерне,
Най відси вже живе не верне!
Вилками люто пробивайте,
В сметану, в масло потопляйте!
Аж решту як зметем послідну,
То заспіваєм піснь побідну».
І бог поміг борцям. Їх смілий
Скінчився бій: всі їли, їли,
Аж в мисках пирогів не стало.
Ще сей та той проворкнув: «Мало», –
Та в кухні люди там твердії,
І більш дістать нема надії.
Тоді всі з місця повставали,
Духовну пісню заспівали:
«Царю небесний, духу правий,
Усюди сущий, повний слави,
Всіх благ скарбниче, живодавче,
Прийди до нас і жий в нас завше,
Спаси нас від всіх змаз і кари
І дай нам стравить тії дари!»
Скінчивши співи ідеальні,
Повиходили із їдальні
І потягли в свої нумера, –
Що ж там робитимуть тепера?
Отут в тиші несамовитій
Хропуть алюмни, мов побиті,
І своїм храпанням, як знають,
Господню славу возвіщають.
Онті знов столик обступили
І фербля ріжуть, що є сили,
Що хоч позбутись і сорочки:
В руках їх кепські образочки,
Між ними слів, розмов немного,
Лиш «блінд», і «пас», і «без одного»
Та другі оклики чудесні
Свідчать перед людьми і богом,
Що се не тварі безсловесні.
Он там знов у однім нумері
Співають, затуливши двері,
Виводять гучно: «Козак пана»
І «Дай, дівчино, нам шампана!»
Затеє на четвертім році
Ні сонність не тяжить на оці,
Ні пісні не лунають скочні –
Там люди старші і статочні,
Що швидко мури ті покинуть,
Що швидко, мов орли, полинуть
В життя громадське, до роботи:
З них повиходять патріоти,
Отці, борці, підпори трону,
Підпори віри і закону.
Тож про будущії надії,
Про плани й замисли важкії,
Про бої й жертви грандіозні
Тут йдуть розмови серіозні.
Важка іде духова праця:
Вони хлопістики учаться.
Примітки
…кепські образочки… – заяложені гральні карти.
Виводять гучно: «Козак пана…» – мова йде про пісню польського і українського поета Тимка Падури (1801 – 1871) «Козак пана не знав звіку», яка була популярна на Поділлі, Волині та в Галичині.
«Дай, дівчино, нам шампана!..» – пісня українського композитора Михайла Вербицького (1815–1870) на слова західноукраїнського письменника-москвофіла В. Стебельського (1847–1891):
Дай, дівчино, нам шампана і любов.
Прогуляєм ніч до рана…
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 194 – 197.