Пролог

Іван Франко

Погідна ніч літня в підгірськім краю.

О кілько чарів, кілько в ній краси!

Там в далі гори-велетні дрімають,

Тут цвіти, трави в перлах із роси;

Лящать так дзвінко соловії в гаї,

Чорніють грізно бори та ліси,

Ріка шумить, бурлять холодні, чисті води,

Таємна казка мов про дивний сон природи.

І люди сплять. Стирчить он плуг у полі,

В городі коні спутані хрумтять

Траву росисту; пес вокруг стодоли

Вартує; другий гавкнув з-поза хат

І стих… О горі чи о кращій долі

В хатах малії і старії снять?..

Витайте, ясні сни, на віках сього люду,

І золотіть хоч ви життя їх, повне труду!

А понад всім тим сонним, тихим раєм

Склепиться чистий, тьмавий звід небес.

Кровавий місяць вирина за гаєм,

На хвильку поза срібну хмарку щез

І знов явився. Незміримим плаєм

Пливуть зірки, і кілько-то чудес,

Святих, великих мрій о щасті і любві,

О земле, в ніч таку нашіптують тобі!

О краю мій, Підгір’я ти прекрасне,

Як я люблю, як я люблю тебе!

Мов зірка та, що світить і не гасне,

Так та любов в душі моїй живе.

О, чом же ти, хоч гарне, так нещасне?

Хоч вічно юне – хоре та слабе?

Як радо дав би я для щастя люду твого

Пролити хоч сей час всю кров із серця мого!

Та ба, минув той час, коли ліком

Була кров чиста й щира на проказу.

Не жертви треба днесь, а бою з злом!

Побіду не виборюєсь відразу,

А треба в скварі, в стужі йти пішком

Без стежки, кладки і без перелазу;

Без слів шумних, а то й без слави і заплати

Тра вміти жить тепер для тебе, не вмирати.

Уміти жить – отсе велике діло,

Найбільша загадка грядущих днів,

Щоби одним життя так не летіло,

Немов пусті вітри поверх степів,

Або мов буря, що не лишить ціло

Нічого, а все ломить пів-на-пів,

А другим не повзло так важко в горі й бою

І не поїло їх отрутою гіркою.

Уміти жить! Трудне, високе вміння,

Котрого жадна книга не навчить,

А лиш навчає досвід, і терпіння,

Й любов, що всіх ріднить і єдинить.

Щаслив народ, щасливе покоління,

Що зможе жить як слід, зуміє жить!

Для нас же, по котрих котилась доля валом.

Нове життя є днесь лиш пісні ідеалом.

Примітки

Була кров чиста й щира на проказу – натяк на поему Гартмана фон Ауе «Бідний Генріх».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 199 – 200.