До Дранмора

Іван Франко

Прочитавши його поему «Requiem»

О Дранмор, Дранмор, німче вузловатий,

Яку ти муку навернув на мене,

Смерть закрива мені життя ясенне

Й не хоче щезнути з моєї хати.

Я ж знаю й сам, що раз мені вмирати,

Та чи в ніщо я розплинусь страшенне?

Так, як в машині огнище студене,

Дарма від неї праці й руху ждати.

Та що мені думками в тьмі блудити?

Поки огонь в машині моїй тліє,

Я хочу жити і людей любити.

Хай жаден світ за гробом не ясніє,

Чи ж тьмою смерті світ життя мутити?

Лиш той, хто жить умів, вмирать не пожаліє.

Написано д[ня] 13 грудня 1883 р.

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Глобус», 1926, № 13, с. 278.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 119). Зберігся ранній автограф (ф. 3, № 192, с. 55), без заголовка, що є першим начерком вірша.

Дранмор – псевдонім швейцарського поета Фердінанда Шмідта (1823 – 1888), послідовника філософії Шопенгауера. Його «Реквієм» опубліковано в 1869 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 364.