Хвиля зневіри

Іван Франко

Минає день, минає ніч

Так якось без пуття…

Що гарне, любе, те паде

В могилу забуття.

Лиш те жиє, лиш те жиє,

Чим від дитячих днів

Надавлено життя моє,

Чим мучивсь я й болів.

Любов єдиная моя,

Що нею жив я ввесь, –

Найтяжча рана се моя,

Болить іще й до днесь.

І приязнь світить так мені,

Як сонце в зимній день,

Не гріє серця, в крові лиш

Роз’ятрює огень.

Надія в гріб на серця дні

Похована лягла,

І жаль, і привиди марні

З собою в гріб взяла.

Так, чим томився, гризся, де

Зблукався я з пуття,

Лиш те жиє, лиш те не йде

В могилу забуття.

Написано в січні 1883 р., досі не друковано

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Глобус», 1926, № 13, с. 278.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 99 – 100). Зберігся ранній чорновий автограф, (ф. 3, № 317, с. 1), в якому відсутня перша строфа (одірвано верхній шматок паперу).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 355 – 356.