«Не схиляй своє личко прекраснеє…»

Іван Франко

Не схиляй своє личко прекрасне,

Не затулюй повіками віч,

Із котрих то мигоче, то гасне

Промінь світла в життя мого ніч.

Дай мені ссать з жагою голодного

Теє райське проміння живе,

Що з таємних глибин благородного,

Непорочного серця пливе!

Щоб, тебе над життя я кохаючи,

Так добро теж і правду кохав,

Про твоє ущасливлення дбаючи,

Я й про бідних, покривджених дбав.

Ти будь іскрою в мні громовинною,

Що і в мертвому збуджує рух,

Будь вітхнення струєю невпинною,

Що рве вгору і серце, і дух.

Хай у серденьку віру в будущеє

Відновлять твої ніжні слова,

Відновлять пісень джерло цілющеє,

Що зморозила жизні зима.

Розігнавши всі сумніви й муку,

Ти цілим мене мужем зроби,

Щоб з тобою я жив рука в руку

Для добра, для людей, для борби.

Написано в Станіславові в вересні 1883 р.

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1925, № 5, с. 4. Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 193, с. 53 – 54) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 103). Автографи мають незначні розходження в тексті першої і останньої строф.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Поезію додано до листа І.Франка до У.Кравченко з 30 листопада 1883 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 357 – 358.