Я забув

Іван Франко

Я й забув, що то осінь холодна,

Я й забув, що то смерті пора,

Я й забув, що ти кров благородна,

Що між нами безодня стара,

Що між нами народнії сльози,

Що любиться нам зовсім не слід;

Я й забув, що столітні погрози

Відлучили від мого твій рід.

Я забув – ні, я думав, безумний,

Що засипана прірва стара,

Заповнили її трупи й трумни…

Отже ж ні! Ще, мабуть, не пора!

О, забув я про тин той спижевий,

Що між нами границею став,

І тебе я, мій цвіте рожевий,

Як лиш міг, як умів, покохав!

Я й забув, що вже цвіти пов’яли

І ні з чого віночка плести,

Що вони й не мені розцвітали, –

Я забув, і тяжкую нести

Доведесь мені кару за теє!

Я забув, моя біла лілеє,

Що моєю не можеш назватися ти, –

Я забувся, прости!

Написано д[ня] 10 падолиста 1883 р.

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1925, № 5, с. 3. Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 193, с. 59 – 61) та останніх років життя поета (ф. 3, № 232, с. 113). Ранній автограф має неістотні розходження порівняно з основним текстом. Крім того, в ньому відсутній заголовок і викреслені такі два рядки другої строфи:

Що між нами народнії сльози,

Що любитись не мож нам, не слід.

Подається за автографом (ф. 3, № 232).

Поезію додано до листа І.Франка до У.Кравченко з 30 листопада 1883 р.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 359.