«Вікном надвіяв вітер ми…»

Іван Франко

Вікном надвіяв вітер ми

Се листячко зв’ялене,

Легеньке, наче те письмо,

Що пише смерть до мене.

Сухий листок сховаю я

Між карти листу того,

Що вна колись писала мні, –

Пожалься Боже того…

Примітки

Як і попередній, твір належить до рукописної спадщини Франка. Вміщений у записній книжці № 193, с. 73 з початку. Орієнтовно можна датувати 1883 р. Зміст цього вірна дозволяє припустити, що поет його міг розглядати як можливий епілог до «першого жмутка» «Зів’ялого листя», проте і в збірці «З вершин і низин», й у збірці «Зів’яле листя» цьому виразно ліричному, емоційно наснаженому творові місця не знайшлося, що не може не виступати суттєвою характеристикою стратегії художнього задуму, а може, й усієї Франкової поетики, сповідуваної на той час: поет, уникаючи акцентування заголовного образу, надав перевагу більш опосередкованим і варіативним засобам висловлення провідної ідеї твору.

Публікується вперше, за вказаним автографом.

Микола Бондар

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 52, с. 123.