Хорий
Іван Франко
1
Спинили кров! Пощо спиняти?
Нехай тече та клекотить.
Як та криниця! Час вмирати,
Бо страшно, тяжко тутка жить!
Ох як болить! Та лиш на хвилю, –
Здоров’я швидко надійде, –
Великий пан прийде, – похилю
Послідній раз чоло своє
Під сильною його рукою, –
Відтак спокій і забутте!
Що там за гомін? Наді мною
Лежить він, мов важка скала,
Мов пітьми темної гора!
Що то за крик? Ах, знаю, знаю, –
Се вулицями стугонить
Ріка народу і валить
Тиранський трон! Гармати грають,
Пожар лютує, кров плине,
Се революція, єдине,
Коханеє дитя моє!
Га, де я? Чом я не між ними,
Не між борцями молодими,
Не серед лютого вогню?
О боже, – трони і тирани
Втонуть у крові, – а вони
Сказать готові: «Де ж був ти, –
Чом ти не бився разом з нами?»
Я ж довго, довго працював,
І слушного часу я ждав,
Де ж я тепер? Куди попав?
Понурі стіни і склепіння
Злорадно пнуться надо мнов,
Мов вороги. Бліде проміння
Ледве-ледве тут прориваєсь
Знадвору. В мене сил немає, –
На мні, круг мене всюди кров…
Не можу встати! Лютий біль
Пропалює до кості тіло…
А там, – а там кипить десь діло,
Сон чудний сповнюється мій.
Година тому… я дав знак
До лютого, страшного бою.
Я сильний був, здоров, – о, як
Бажав я кинутись стрілою
І наложити головою,
Зломивши ворога! Та ні,
Не доведесь, видиш, мені
Кінця дожити! Бій триває,
А холод, пітьма підступає
Чимраз то ближче, мов у сні.
Ох, як пече! Води, водиці!
Так! Легше стало! Підведіть
Вгору капинку подивиться
Послідній, може, раз на світ.
Як чудно, тепло, сонце сяє, –
Як зелень розкішно блищить, –
Який світ гарний, – та хто знає,
Чом нам на нім так гірко жить?
Ох, як же гірко! Нагадаю
Своє життя в тім чуднім раю!..
2
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Примітки
Збереглися два автографи – ранній (ф. 3, № 216, с. 47) та останніх років життя (ф. 3, № 232, с. 93 – 97). Ранній автограф під заголовком «Хорий» має деякі відмінності порівняно з автографом № 232.
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 505 – 507.