Перспектива

Іван Франко

Цвітко осінняя,

Бита сльотою, –

Чом так тяжкий мені

Жаль за тобою?

Стрівши мельком тебе

На своїй пути,

Чом же не можу я

Тебе забути?

Чом в самоті мені,

В хвилях задуми

Чуються ті грізні

Бурі та шуми,

Плеще холодний дощ,

Вітри ревуть,

Що тебе до землі

Топчуть і гнуть?

Чом у самітньому

Важкому сні

Бачиться твій сумний

Образ мені?

І те лице бліде,

Зблідле від горя,

Й око глибоке те,

Мов бездна моря;

Руки дитячії

З труду обвисли

І на чолі блідім

Ясний знак мисли;

Ніжні уста, любих

Слів джерело,

Що з них нарікання

Ще не плило?

Світла і чистая,

З нічної темені

Чом так жалібно ти

Глядиш в лице мені?

Чом твоє тихеє,

Добреє око

Так проника мені

В душу глибоко?

І пробира мене

Трепет таємний,

Але втиша мене

Голос неземний:

«Ні, друже, ні, не нам

Снить про жизнь любу,

Буря осіння нам

Гра – не до шлюбу.

Рада б життя прожить,

Друже, при тобі,

Та вже зима біжить,

Що, може, нас зложить

В спільному гробі».

Написано д[ня] 14 падолиста 1883 р., досі не друковано.

Примітки

Вперше надруковано М. Возняком у журн. «Світ», 1926, № 11-12, с. 3 – 4.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 114). Інший автограф (ф. 3, № 193, с. 63), без заголовка, є першим начерком вірша.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 361 – 362.