Do Józi D[zwonkowskiej]

Іван Франко

Nowy rok! Swej postaci wprawdzie świat nie zmienia,

Lecz dla nas to ogólny termin przypomnienia.

I ja się przypominam Tobie bolejący,

Choć wzgardzony przez Ciebie, ale kochający.

Przeszłości nie przypomnę, oną była chwilką:

Choć z podciętymi skrzydły, lecę w przyszłość tylko.

I życzę Ci – niech miłość w Twym się sercu zbudzi!

Nie abstrakcyjna miłość dla ogółu ludzi,

Lecz ta, co w żyłach budzi krew, co krasi lica,

Co wstrząsa nerwy życia jako błyskawica,

Co raz w otchłań nas ciska, to wznosi nad szczyty,

Co rodzi łzy, westchnienia i rajskie zachwyty,

Co wiecznie podsycana rośnie coraz więcej, –

Tak kochając i ogół pokochasz goręcej.

Nie sobie ja przyjednać pragnę miłość Twoją,

Choć za jej promyk jeden dałbym duszę moją,

Choć sił by mi dodawało w tej życia zawiei

Jedyne słówko Twoje: „Dąż! Nie trać nadziei!”

Lecz ja cierpię milcząc. Moich życzeń sploty

Twojego tylko szczęścia pragną, śnie mój złoty!

Niech nigdy myśl Twa z czynem nie będzie w rozterce,

I niech dla godniejszego zapłonie Twe serce!

Написано д[ня] 30 грудня 1883 р.

Рік Новий! Своєї форми правда світ не змінить,

Але для нас він – спільний символ згадки,

І я тобі пригадуюсь скорботний,

Хоч і зневажений тобою, та кохаючий.

Минулого я не згадаю, воно було хвилиною;

Хоча й з підтятими крильми, лечу лише в майбутнє.

Тобі ж бажаю – хай любов в твоєму серці збудиться!

І не любов абстрактна до загалу,

А та, що в жилах будить кров, красить лице.

Що сколихує нерви життя, як блискавка,

Що то в безодню жбурляє нас, а то підносить на вершини,

Що родить сльози, зітхання і райський захват,

Що, вічно розпалювана, росте дедалі більше –

Так кохаючи, й загал покохаєш палкіше.

Не собі я прагну здобути любов твою,

Хоч за один її промінь я віддав би свою душу,

Хоча сил би мені додавало в цій заметілі життя

Єдине слівце твоє: «Прагни! Не втрачай надії!»

Але я страждаю мовчки. Моїх бажань сплетіння

Лише твого щастя прагнуть, сне мій золотий!

Нехай ніколи думка твоя з діями не буде в розладі,

І нехай для достойнішого запалає твоє серце! (польськ.). – Ред.

Примітки

Вперше надруковано у кн.: «Літературна спадщина. Т. І. Іван Франко», с. 28 – 29.

Подається за автографом (ф. 3, № 232, с. 121).

Дзвонковська Юзя – знайома поета.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 2, с. 371 – 372.