29.08.1885 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Давно вже я не писав до Вас, пересиджуючи більшу часть часу на селі без діла, а почасти і для того, що дожидав, щоб тутешні справи як-небудь прояснилися. І досі сього не діждався.

Оскільки знаю, мусив Вам П[авли]к писати дещо о тих нарадах, які тут були в львівській громаді при уділі Кониського. Не знаю тільки, чи П-к, не бувший на тих нарадах, вірно передав Вам їх основу. А основа та дуже немногосложна. На рівночасне домагання молодежі і українців закордонських (resp[ective] Кониського) скликав Романчук громаду, на котрій піднято питання:

1) чи діла одинокого нашого літературного видавництва потребують якої-небудь реформи

і 2) в який би спосіб ту евентуальну реформу перевести можна?

Два тільки люди найшлись, котрі зараз на перше питання відповіли, що реформи ніякої не треба і над цілою молодіжжю перейти до порядку дневного, – се були Вахнянин і Подолинський. Вахнянин ціле виступлення молодежі зводив на чисто особисті справи – буцімто молодежі ходить тільки о особу одного Франка.

«Франка яко робітника ми готові прийняти, най іде і робить, але на редактора і провідника ми його ніколи не приймемо, бо він переписується з Драгомановим».

Та тільки з своїм внесенням Вахн[янин] остався сам, а щодо посліднього пасуса Романчук замітив, що переписуватися з Др[агомановим] ще не такий тяжкий гріх, бо й сам він, Ром[анчук], донедавна з Др. переписувався. Остаточно стало на тім, що громада ухвалила виразити жадання, щоб редакція «Зорі» була зреформована в той спосіб, щоб до комітету ред[акційного] ввійшли, крім засідаючих в нім досі Подолинського, Калитовського і Целевича, ще й оба Огоновські: Олекса і Омелян, а з молодих – Фр[анко], Коцовський, Калитовський і Бобикевич. Звісно, ухвала ся – ще не реформа, бо властителем «Зорі» є Тов[ариство] ім. Шевченка, котре само тільки може сю реформу перевести. Досі воно нічого в тім ділі не зробило.

Чув я від П-ка, що Ви по поводу сеї справи закидаєте мені нетовариське з Вами поступування, що буцімто я запросив Вас до співуділу в видаванні нової газети, а опісля, не порадившись з Вами, почав робити згоду. Не знаю, чи так іменно Ви писали, бо Вашого листа П-к мені не показував, але то знаю, що супроти такого закиду я чуюся зовсім невинним. Поперед всього, як бачите із сказаного вище, я ніякої згоди не робив, а на нарадах громади був тільки мовчачим свідком. А що я на тих нарадах був і проти тої, хоч досі тільки теоретичної згоди не протестував, на се у мене були три причини:

1) українці, на котрих піддержку нова газета будь-що-будь мусила числити, рішуче домагалися згоди. Домагався її не тільки Кониський, у тім самім дусі писав мені й Трегубов, то само, ще більш категорично, висказав опісля й Антонович.

2) Молодіж галицька, на котрій оп’ять-таки нова газета мусила б головно опертися, не тільки домагалася згоди, але сама з власної ініціативи взялась до її переведення. П-к може Вам посвідчити, що я до того ані одним словом не причинився, бо в тім часі цілого півтора місяця сидів на селі і до нікого й слова не писав.

3) Сам я ще перед виїздом на село, в маї, чимраз більше почав приходити до того переконання, що нова газета під моєю редакцією не вдержиться, раз, через те, що з боку старших українофілів галицьких (а кацапів тим паче) стрітить завзяту вражду і вони почнуть против неї агітувати, друге через то, що ані тутешня молодіж, ані українці закордонні не є такі сили, котрі б могли її вдержати, а третє – і найголовніше – через те, що я чувся фізично ослабленим і згори бачив, що в самім редакційнім комітеті, який би тут міг зложитися, не буде ладу, а швидко почнуться кваси і роздори.

Не в гнів Вам, ласкавий добродію, але таки сказати мушу, що самі Ви відбили у мене послідню охоту до видавання газети, поручаючи П-кові заступати Вас у комітеті редакційнім. Я не буду викладати перед Вами всіх тих мислей, які збудив у мені той Ваш лист, – скажу тільки, що я побачив у нім пряме votum недовір’я, дане мені від Вас, тим доткливіше, що прецінь Ви добре знаєте П-ка яко робітника і яко політика, а бодай потрохи знаєте, яку симпатію має П-к у Галичині не тільки серед старих, але і серед молодежі.

Для тих причин я не був противний згоді, але причини сі, як бачите, моє особисте переконання, мій погляд. Що я досі о тім Вам не писав, в тім ще нема нічого нетовариського, бо я досі нічого не зробив такого, що було б суперечне з тими планами, які ми укладали по поводу нової газети. Остаточно коли побачу, що старі українофіли нещиро думають о згоді, то відступлю; коли покажеться можність видавати нову часопись, то радо приймусь співробітництва – але не редакторства. А видавати нову газету серед таких обставин, які я описав Вам, се значило іти супроти усіх і зробити фіаско.

Мені здається, що з цілої тої плесканої згоди нічого не буде і що теперішня редакція «Зорі», маючи на якийсь час доволі матеріалів з України, засне собі спокійно аж до нових віничків. А впрочім, хоча б що й було, то моєї роботи там буде небагато, так що я думаю, що можна буде обіч того взятися до приготування розмов популярних про «письмо святе». Для того я просив би Вас на ті гроші, що післав Вам, коли вони Вам будуть не потрібні, роздобути мені Рейса. Він коштує на наші гроші 104 з[лотих] р[инських], – значиться, решту, як також на пересилку, я вишлю Вам, скоро тільки сповістите мене, чи і коли будете могли купити Рейса. Коли б можна дістати екземпляр старий у антикварія або на часткові сплати, то се, думаю, і для Вас було б практичніше.

Станіславівське жіноче товариство носиться з гадкою видання жіночого альманаху, і не знаю, чи не задумує просити Вас або д. Вовка о статтю про теперішній стан жіночої справи в Європі, – щось подібного мені Кобринська набилювала, та не знаю, чи до того дійде.

П-к їздив минувшого тижня зо мною до Нагуєвич, де ми блукали по лісі та ловили рибу. Лист Ваш дістав у Дрогобичі, тепер сидить у Косові.

Засилаю Вам сердечне поздоровлення.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., т. 1, с. 114 – 118.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1342.

…мусив Вам П[авлик] писати… – Очевидно, мається на увазі лист М. Павлика до М. Драгоманова від 15 квітня 1885 р. [Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876 – 1895). Зладив і видав Михайло Павлик. – Чернівці, 1910 р., т. 4, с. 34]

…о тих нарадах, які тут були в львівській громаді… – Влітку 1885 р. до Львова приїздив О. Кониський, який взяв участь у нараді видавців «Зорі» і «Діла» за участю «народовської» молоді.

Бобикевич Олекса Петрович (1865 – 1902) – український письменник «народовського» напряму.

… не порадившись з Вами, почав робити згоду. – М. Драгоманов у листі до І. Франка від 2 вересня 1885 р. висловив критичне ставлення щодо «згоди-реформи» «Зорі»:

«По правді, не моє діло судити і про те, яка може бути згода між Вами, котрий збирається популяризувати Rejsa, і попом Ом. Огоновським. Не можу судити тим паче, що Ви не пишете ні про які принципи згоди, – а тільки про особи редакторів, котрі мусять знаменувати згоду». І далі: «По-моєму, вийде трата 2 – 3 років, на котрі одкладено виступ справді прогресивного органу…» [див. Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., т. 1, с. 117, 118]

…той Ваш лист… – Йдеться про лист М. Драгоманова від 4 серпня 1885 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1615, с. 229 – 232]

… я побачив у нім пряме votum недовір’я… – У листі до І. Франка від 2 вересня 1885 р. М. Драгоманов пояснював:

«А тепер скажу про П-ка. Я предлагав його в редакцію, бо вважав, що редакція діло колективне, а П-к чоловік не дурний і досить освічений для такої роботи, – далі для того, що його знають з звісного боку в Росії і можуть прихильно обернутись до газети, в котрій він буде… Я тим паче не думав Вас образити особисто, що знав досі, що Ви були з Павликом вкупі в редакції «Друга» і «Гром[адського] друга» і що Ви з Павликом взагалі приятелі» [див. Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., т. 1, с. 117].

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 539 – 542.