27.10.1885 р. До О. Ф. Хоружинської

Дорога Олечко!

Отсе і я провинивсь перед Вами і не відписав на Ваш лист зараз по його одержанні. Затруїла мені радість Вашої відповіді проклята «Зоря», так що за гризотою я не міг взятися до написання Вам отсього листа. Та Ви, будьте ласкаві, не вмініть мені сього во зло – се вже надпрограмові радощі всякого літературного життя – і не карайте мене за опізнення опізнюванням своєї власної відповіді.

Ви кажете, що Ви «загалом якось мало спосібні до переписки»; на нещастя, тим самим органічним пороком страждують мало що не всі Ваші земляки, навіть записні літерати. Сказав би хто, що, може, перетяжені роботою. Так ні, роблять вони далеко менше, ніж, н[а]пр., їх брати по ремеслу в Західній Європі, а прецінь там до кого-небудь удасися з листом, непремінно відповість, і відповість доволі швидко. Не говоріть же, серденько, о малоспосібності, а так-таки прямо скажіть: так якось час уйшов, не чулось живої потреби з Вами балакати! Не бійтесь, тим Ви не обидите мене, бо я ж знаю й сам, що така жива потреба виростає тільки з живої любові, а жива любов не завсігди дається розбудити самою фантазією.

Та тільки будь-що-будь я радив би Вам відтепер розпочати з собою ту школу, котру Вам доведеться непремінно пройти в Галичині: привчитись до пунктуальності в переписці, зачинаючи від мене. Нехай Вам здається, що се початок Вашого «літературного» поприща і що при зносинах з літератором такий уже закон покладений – на кождий його лист відповідати того самого дня. З того побачу, чи і оскільки Ви спосібні до «школьного» діла.

A propos сього самого шкільного діла. Ви кажете, що чуєте до нього ще найбільше спосібності і охоти. Се добре, хоч я маю надію, що Вам не доведеться куштувати бакалаврського хліба, хіба що схочете робити се для власної приємності. Не знаю, чи, крім московського, Ви владаєте яким-небудь іншим язиком, н[а]пр., французьким? В такім разі Ви могли б легко найти заняття в якім-небудь пансіоні абощо. А коли ні, то в публічній школі без польського і руського (як Ви кажете, «галицкого») язика у нас не обійдетесь. Ну, та сьому лиху швидко зарадити можна, обох тих язиків не штука навчитись. Щоб у нас стати учителькою в публічній школі, Ви мусили б видержати екзамен, котрий, як для курсистки, зовсім не трудний. Ну, та о всім тім ми ще побалакаємо, коли доведеться нам побачитись.

Що Ваш дідусь невдоволений тим, що Вам доведеться переселюватись за границю, се мені доволі прикро, хоч діло се дуже натуральне. В разі, коли б він забажав переписатись зо мною, будьте ласкаві подати мені докладні інформації: хто він, яка його вдача, як він відноситься до Вас і до других людей, – загалом розкажіть мені все, що вважатимете потрібним для того, щоб я не показався йому чоловіком неделікатним або глупим та наївним. Та й невже-таки у Вас тільки й усієї рідні, що дідусь?

Ви, чей же, не будете вважати се нескромною цікавостею, коли я скажу, що бажав би від Вас дещо докладніше дізнатися про Вас самих. Здається, знакомство і любов від того тільки можуть і початися. Коли взагалі Вам залежить дещо на моїй любові, то вже будьте ласкаві, розкажіть про себе, що вважаєте потрібним. Коли знакомляться і ближче сходяться люди, живучі в однім місті, ну, то одно об однім стараються стороною дещо провідати. А в такім разі виходить лотерея: попаде чоловік на добру людину – скаже добре, а попаде на злу, то наговорить такого, що хоч вуха затикай. На лихо, навіть між добрими людьми аж надто багато є таких, котрі про других люблять говорити недобре. Для того я й не хочу нічого від них слухати, а удаюсь просто до Вас, покладаючись на Вашу щирість.

Розкажіть мені, будьте ласка, про своїх родителів, про своє дітство, свою рідню, свою науку, свої уподобання і надії. Простіть, коли, може, сими короткими словами я зажадав від Вас забагато, особливо забагато від женщини. Але я так уже привик душею обертатись до Вас, як до любого і доброго товариша, що бажав би мати якнайбільше даних, котрі б позволяли мені чимраз більше зближуватись до Вас. Правда, досі Ви мало дали мені таких даних, листи Ваші скупі на слова, чисто ділові, але я не забуваю ані на хвилю, що се тільки зверхня їх сторона, що поза нею лежить глибокий зміст Вашого чуття і Вашої доброї волі, що Ви рішились через кордон подати мені руку і поділяти моє трудне самотнє життя, – а за се все спасибі, сердечне спасибі Вам, дорога Олечко!

Та ну до діла! Як Ви представляєте собі наше остаточне подруження? Коли? Як? А поперед усього, чи і коли Ви бажали б собі мого приїзду до Києва? Скажіть, не запиняючись, бо отсе вже зима йде, а я думаю, що з початком 1886 року, починаючи 30-ий рік життя, я міг би почати й нове життя, родинне. Коли б така була Ваша воля, я міг би хоч на різдвяні свята, хоч об Новім році приїхати до Києва на пару неділь, міг би при тій нагоді бачитись, не тільки з Вами, але і з Вашим дідусем, ну, і можна б, чей же, до ладу договоритися. Напишіть, дорога моя, як Ви про все те думаєте, щоб я міг знати, як тут устроїтися.

Отсе наговорив Вам три короба питань, та що ж діяти, рішились мати діло з літератором, так пишіть же бодай листи!

За Вашу згадку про мої «Образки» спасибі Вам. Се причинки до моєї автобіографії, відтам можете собі потроху уобразити, яке-то ледащо Ваш будущий чоловік – той самий Мирон!

Стискаю сердечно Вашу руку.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 401 – 403.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1606, с. 125 – 147.

…не відписав на Ваш лист… – Мається на увазі лист О. Хоружинської від 11 жовтня 1885 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1615, с. 293 – 296]

За Вашу згадку про мої «Образки»… – У своєму листі О. Хоружинська згадує збірку І. Франка «Галицькі образки» (Львів, 1885), яку І. Франко надіслав їй.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 557 – 559.