29.09.1885 р. До О. Ф. Хоружинської

Ласкава пані!

Щире спасибі Вам, що одвітили на мій лист. А то я вже думав, що він де-небудь пропав і що прийдеться писати вдруге. Як врадувала мене Ваша відповідь, сього й сказати трудно. Так і здається мені, що свіжим вітром повіяло, що починається нова доба в моїм житті. Бо з Вашої, хоч, як самі Ви кажете, «неретельної» одповіді я бачу тільки одно, що від мого предложенія Ви не одказуєтесь, – а се для мене найважніше, об сім тільки я й запитував Вас. Та й не тільки що не одказуєтесь, а бажаєте мені всякого благополучія в рішенні сього питання. Значиться, не тільки розум Ваш тягне на мій бік, але й чуття відзивається. А коли так, то чим же відповідь Вашу називати нерішучою? Для мене вона зовсім рішуча і приносить мені більше, ніж я міг і надіятися.

Ви згадуєте мені про свого родича, живучого в Одесі, котрого дозвіл мав би впливати на Вашу остаточну постанову. Я не смію нічого казати об тім і бажав би з цілого серця, щоб, поділяючи свою долю зо мною, Ви зробили се з повною згодою всіх своїх кревних, без розривів і катастроф. Порозумієте затим, з якою тривогою я дожидаю щасливого виходу Вашої переписки з Вашим родичем. А коли б з його боку була яка перепона? Чи тоді Ви покинули б думати про се діло? Простіть, може, воно не делікатно таке загадувати, – але я тільки хотів просити Вас, щоб Ви в разі хвильової недиспозиції Вашого родича не опускали рук. Я маю надію, що діло уладиться. Як думаєте, чи я, з свого боку, не міг би тут як-небудь допомогти? Для чого б в разі супротивлення Вашого родича не віднестись би мені прямо до нього? Я люблю ходити прямими дорогами і бачу, що вони найчастіше ведуть до цілі. А надто є у мене в Одесі деякі знакомі і приятелі, то і з їх боку в разі потреби могла б бути деяка підмога.

Ше одно прошу Вас: коли Ви надумали і рішились бодай не відказувати мені, то не давайте ж довго ждати на свої листи. Пишіть частенько! Нехай се зовсім не конфузить Вас, що недобре виражаєтесь по-українськи. Пишіть хоч і по-московськи, кожде Ваше слово, на якій воно мові буде, для мене рівно дороге і миле. Адже ж я знаю, що Вам ніде було вивчитись української мови, – так чого ж тут встилатися? Нехай ті встидаються, котрі не дають українцям вчитись на своїй рідній мові. Вже й те добре, що Ви мій лист і мої каракулі розібрали і, безперечно, поро-зумієте й те, що я нетерпливо жду Вашого найближчого листа і поки що кріпко стискаю Вашу дорогу руку.

Ваш Іван Франко.

Львів, д[ня] 29.IX 1885. Ул. Ліндого, № 3

Р. S. Зробіть ласку, одірвіть другу карточку і дайте Трегубову.

І. Ф.

Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 399.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1606, с. 115.

…що одвітили на мій лист. – Йдеться про лист О. Ф. Хоружинської від 12 березня 1885 р.

…свого родича, живучого в Одесі… – Мова йде про діда О. Хоружинської Федоровського.

… є у мене в Одесі деякі знакомі і приятелі… – Найближчими друзями І. Франка в Одесі були М. Ковалевський, який на той час там жив, та Михайло Федорович Комаров (1844 – 1913) – літературознавець, етнограф і бібліограф, автор перших бібліографічних покажчиків з історії української літератури XIX ст.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 552 – 553.