18.10.1885 р. До О. Ф. Хоружинської

Ласкава пані!

Ждав я, ждав на яку-небудь, хоч малесеньку, звістку від Вас, та й годі діждатися. Мабуть, се всюди так у вас заведено – не відписувати на листи. От я й берусь писати Вам новий, раз, для того, щоб вдоволити власному бажанню хоч письмом поговорити з тою, з котрою бажаю розділити ціле життя, свої думи і свої труди, – а по-друге, щоб пояснити Вам деякі немаловажні питання, про котрі ніяково було писати в першім листі, а про котрі я не писав в другім, мабуть, тільки через забуття.

Я добре розумію, що Ви не пишете до мене для того, що ждете кінця Вашої переписки з родичем. Ви не були ласкаві в своїм листі натякнути мені, в якім ділі і якого роду буде ся переписка, тож я й не смію нічого певного про те казати. Але Є[лисей] К[ипріянович] натякнув мені, що хоч потроху в тій переписці діло розходитися буде о питання економічні і що ті питання Вас досить живо занимають. Чи добре я зрозумів слова Є. К. – не знаю, але мені здається, що коли навіть він і не писав нічого подібного, то справа се зовсім природна і конечна і що затим в першій лінії є тут мій обов’язок розказати Вам про свій економічний стан і про те, як я представляю собі наше будуще життя.

Що нам прийдеться, хоч би тільки перших кілька літ, вести життя літераторське, об тім, я думаю, і самі Ви знаєте. А тепер я скажу Вам, як виглядає те літераторське життя з економічного боку.

Доходи мої в сій хвилі ось які: за редакцію «Зорі» місячно 25 з[лотих] р[инських], т. є. річно 300 зр. Се, надіюсь, зміниться з Новим роком на ліпше, і я думаю, що з того джерела мені прийде minimum 400 зр. річно. За кореспонденції до «Kraju» квартально minimum 50 зр., значить річно 200 зр. Співробітництво в варшавськім «Ateneum», до котрого мене запрошено, мусить принести також не менше 200 зр. З львівських газет, Краківської академії і з інших дрібніших праць – 100 зр. річно. По укінченні і виданні біографії Федоровича я, крім часті накладу, одержу ще 400 зр. Усе те, як бачите, навіть усуваючи доходи надзвичайні або сподівані, винесе на рік minimum 800 зр. А коли б при Вашій помочі мені удалось здобути вступ до деяких московських журналів, то думаю, що ми могли б числити на 1000 зр. річного доходу.

Правда, деякі з вище сказаних доходів у мене досі неправильні: часом нападе хандра і ходиш-ходиш цілими днями, перо в руку не йде, занедбається робота. Але коли життя моє устроїться правильно, то при Вашій помочі і заохоті я надіюсь розвинути в собі більшу силу продукційну. Впрочім, і обставини, чень же, не остануться все такі погані, як тепер.

А ось бюджет видатків, потрібних на скромненьке життя двох людей у Львові: хата 20 зр., услуга 4 зр., світло, топливо, прання і пр. 5 зр., їда (снідання і вечеря дома, чай або кава, а обід з трактиру) 24 зр. місячно. Все те вчинить на рік 840 зр. Оставалось би затим ок[оло] 160 зр. на одіж і непредвиджені видатки.

Як бачите затим, при добрім здоров’ї і витривалій праці можемо жити зовсім непогано з самого пера. Я зовсім не числив і не числю на ніяке Ваше придане, а коли воно у Вас буде, хоч яке-небудь, то завсігди повинно бути для нас родом асекурації в разі яких непредвиджених случаїв, а не джерелом до щоденного життя. З другого боку, бачите самі, що я числю не тільки на Ваш оживляючий вплив на мене, але й потроху на Вашу роботу.

Все те я пишу Вам в двоякій цілі, і, раз, на те, щоб Ви знали, на яке життя я завзиваю Вас у Львів, а по-друге – на те, щоб Ви, в разі коли б рішили піти за мною, а заміру Вашому з боку Ваших свояків представлялись трудності економічні, то щоб знали, що поки руки мої можуть держати перо, а голова може склеїти дві думки докупи, я не дам Вам терпіти недостатку і що, крім люблячого, спокійного та дуже мало вимагаючого чоловіка Ви дістанете в мені також доволі пильного робітника. Коли се Вам до вподоби, то я думаю, що Ви – ну, та се Ваша воля, що Ви зробите.

Ще одно мушу Вам сказати, що на случай якоїсь несподіваної халепи, руїни і т. і. у мене є невеличке прибіжище, кусник батьківської землі і батьківська хата. Я, звісно, не вчислюю її до свого капіталу, бо на ній сидить мій брат і вітчим, але, як кажу, в критичних хвилях можна туди перебратись і пережити лиху годину, переждати, поки проясниться.

Ось Вам усе, що о тім ділі натепер можу сказати. Пишіть, змилуйтесь, не мовчіть так довго, а то я готов подумати, що Ви й справді така зла, якою рекомендував Вас мені один чоловічок. А над листом пані Кобринської не плачте. Вона, заходячись біля видання свого альманаху, запросила у мене адресів всіх українок, які тільки мені звісні, – мала й їх просити о поміч чи то пером, чи ширенням думки. Що вона пописала Вам, я не знаю, а на всякий, спосіб, коли не можете для неї нічого зробити, то й не мучтеся, а коли можете що-небудь (от хоча б списати деякі: важніші московські статті про жіночу справу) – то зробіть.

Стискаю Вашу руку.

Ваш Іван.

Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 400 – 402.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1606.

Єлисей Кипріянович натякнув мені… – Йдеться про Є. К. Трегубова.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 553 – 555.