4.11.1885 р. До М. П. Драгоманова

Ласкавий добродію!

Лист Ваш одібрав і зараз же відписую. Ант[онович] був у Львові з поворотом більше як 2 тижні і виїхав позавчора, т. є. в понеділок, д[ня] 2/ХІ до Тернополя. В той сам день я послав Вам його лист. Ваш лист він одержав. Так само казав мені, що справа, котру Ви робили через Белея – яка справа, сього він мені не пояснював ближче, – полагоджена; видно, що се те саме, про що Ви питаєте. Я охотно приймусь посередництва, про котре Ви пишете. Бувши в Києві, я говорив, що радо приймусь посередничати між киянами і Вами в висилці грошей, тим більше, що се для мене зовсім не небезпечно. Для чого вони не скористали досі з тої дороги – не знаю.

Ваше тяжке положення дуже глибоко болить мене, і я з дорогої душі рад би хоч чим-небудь допомогти Вам. Звісно, про гроші, послані Вам на Рейса, і балакати ніщо. Мені не квапно діється, а надто ще я й не міг би засідати до праці над Біблією, поки не скінчу хоч першої половини моєї праці про Федоровича. Так ото, будьте ласкаві, тою позичкою зовсім не турбуйтеся.

Далеко важче діло з тим, як би здобути для Вас місце в Галичині, об чім я ненастанно думаю. Ми уговорились тут з Коцовським написати розбір чи резюме Вашого нового видання історичних пісень, а яко вступ до тої роботи зладити бібліографічний огляд Вашої дотеперішньої роботи наукової і показати нашим людям воочію, хто се той Драгоманов і чим він для нашого діла прислужився. Ви могли б і повинні нам допомогти в сьому ділі 1) присилкою другого тому пісень, 2) повної бібліографії Ваших писань і 3) бібліографією і видержками хоч би важніших відзивів о Ваших працях європейської печаті. Отсе була б, я думаю, найкраща інтродукція для Ваших праць в «Зорі».

Я бажав би, щоб на слідуючий рік «Зоря» замістила бодай дещо з Ваших етнографічних праць, таких, розуміється, до котрих ніякий чорт не смів би придраться за ніякі ізми. Сього ж року, може, ще в теперішньому (21) н[оме]рі, я хочу віткнути в «Зорю» лист Тургенева з Вашою заміткою, NB, коли мені се удасться. Досі, як бачите, я старався так підвести, щоб в кождому н-рі бодай ім’я Ваше було назване, щоб народ освоювався. Чи не можна б просити Вас о дрібні замітки та оцінки нових виходячих в Європі праць наукових, от хоча б по етнографії (виключаючи речі релігійні) та історії? Хоча б Ваші замітки печатались тільки з Вашими ініціалами в підписі, то все-таки народ знав би, хто пише, і інтерес до Вашої праці розбуджувався б чим раз більше. Прошу не вміняти мені в зло того, що я такими дрібними способами задумав підходити публіку. Не публіку треба у нас підходити, а редакторів, котрі дурніші і тупіші публіки і котрі держать в руках «Зорю».

За Ваші замітки о дотеперішніх н-рах «Зорі» щире Вам спасибі. Скільки гризоти вони мені стоїли, сього б по них ніхто й не пізнав. Цікава річ, що помимо всіх закидів, які мені досі роблено за ті н-ри, ніхто не попрікнув мене в очі Вашим іменем (а поза очі, звісно, говорять, що хочуть), і се мене потішає. Наші львов’яни придирались за дурниці, за переписку, за некролог Бартусівні, але головна баталія вийшла з Кониським. Мені б, може, і не слідувало сього розказувати Вам, знаючи Вашу нехіть до сього чоловіка, та так і буть, розкажу для пам’яті.

Стаття в «Ateneum» – його, я се знав ще від весни, коли Кон[иський] на запросини Яблоновського взявся написати туди про нашу літературу. По виході н-рів з статтею я написав рецензію, в котрій дав вираз (надто, може, різкий і односторонній) тому загальному невдоволенню, яке викликала ся стаття у Львові. Кон. добачив в моїй рецензії особисту образу, а іменно в слові «казуїстичні закиди», і інсинував мені, що се я мщусь на нім не тільки за себе, але і за Вас, т. є. за те, що він закинув Вам незнання фактів. От і написав він мені лист, в котрім за фразами о громадськім ділі і конечності усмиряти супроти нього приватні гніви слідувало заключения, що так як я (особисто) образив його (особисто ж), то він забороняє мені печатати дальше в «Зорі» свої твори, як довго я буду впорядчиком «Зорі».

Знаючи, як наші львов’яни дорожать Кон-им, я відписав йому в тім дусі, що преписи його листа прямо суперечні з виводом; що «Зоря» іменно таке загальне, не моє особисте діло; що впорядчиком «Зорі» не я один, а, крім мене, ще Парт[ицький] і Подол[инський], котрі перед печатанням читали і одобрили мою рецензію, і що коли він бачить в моїй рецензії особисту образу і бажає за неї сатисфакції, повинен не кидати задля особистої урази загальне діло, а зажадати від Тов[ариства] ім. Шевч[енка] усунення моєї особи від «Зорі» та й годі. Впрочім, додав я і виразно підніс, що ображати його зовсім не хотів і не думав. На се він відповів мені, що зовсім не думав наставати на моє вигнання з ред[акції] «Зорі», а написав попередній лист для того тільки, що вважав дивним і нелогічним, щоб газета містила осуд на свого власного співробітника.

Щодо праці Я. Ш[ульгіна], то, правду кажучи, я більше надіявся, ніж вона дає. Для «Зорі» з неї могли пригодитись тільки два розділи: стан економічний Укр[аїни] і освіта. Але ж розділ про стан екон[омічний] оброблений зовсім слабо і недостаточно; не то, щоб цифри застарілись, але цифер попросту ніяких нема, а писано все з пам’яті, так що і в 1883 році нічого б було друкувати. Прочі розділи (про уряд, про поляків, про суспільний і громадський стан) або також слабі, або чисто політичні, отже, під програму «Зорі» не підходять. Один ще тільки розділ стоїв би напечатання, про українофілів, та й сей головно б’є на політику. На всякий спосіб, може, ще при нагоді його й подам, але не зараз. До Ш. я пишу на днях, щоб розділ про економічний і громадський стан Укр[аїни] обробив наново і основно, а я радо постараюсь напечатать.

Не знаю, чим Вам не подобалась «Гессенська муха». Мені вона видалась доволі міткою, хоч і не дуже глибокою сатирою на московське начальство, котре і о благо народу потурбуватись не може, не заперши кого-небудь в холодну, і не старається хоч настільки «снизойти», щоб столкуватись і порозумітись з мужиком. Коли сі факти так вірно підхоплені, як живо розказані, то я не знаю, для чого б мусив жалувати, що напечатав «Муху».

«Русская стар[ина]» у Львові єсть в бібл[іотеці] Оссолінських; я звернув увагу на замітку, про котру Ви згадуєте, і постараюсь враз з іншими тогочасними згадками (в «Slawische Jahrbücher», польських еміграційних газетах і др.) перепечатати в «Зорі». Терлецький живе тепер у мене і вчиться до екзамену правничого. Він просить сказати Вам, що Helfa, що печатав Вашу брошуру, вже нема, а є його наслідник, з котрим він порозумівся і, скоро одержить рахунок, донесе Вам.

Збирається до Вас писати тутешній польський літератор, жидок Бігеляйзен з просьбою вказати йому пісні про кровозмішання.

Шлю Вам 10 з[лотих] р[инських] – не прогнівайтесь, але, може, знадобляться, поки дістанете з К[иєва].

Кланяюсь і поздоровляю.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 127 – 129.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1345.

Лист Ваш… – Мається на увазі лист М. П. Драгоманова з кінця 1885 р. (без дати) [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1619, с. 81 – 84].

…справа, котру Ви робили через Белея… – І. Белей мав бути посередником у літературних справах М. Драгоманова [див. Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., т. 1, с. 125].

…видно, що се те саме, про що Ви питаєте… – М. Драгоманов у листі до І. Франка питав, чи дістав І. Белей його лист для Антоновича та статтю для «Киевской старины» [див.: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., т. 1, с. 125 – 127].

Я охотно приймусь посередництва, про котре Ви пишете. – У листі до I. Франка М. Драгоманов просив, щоб той був посередником між ним і «Киевской стариной» [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1618, с. 81 – 84].

За Ваші замітки о дотеперішніх номерах «Зорі»… – М. Драгоманов у згаданому листі до I. Франка зробив ряд порад і зауважень щодо деяких матеріалів, вміщених в останніх номерах «Зорі».

Бартус Марія (1854 – 1885) – польська письменниця, автор поетичних збірок «Poezje» (Львів, 1876), «Czarodziejska fujarka» (Чернівці, 1884), ряду віршів і поем, які друкувалися, в періодиці, збірки новел «Duch ruin» (Львів, 1885) і кількох драм. Критика заговорила про М. Бартус лише після її смерті, особливо, після виходу двотомника лірики «Dzieła» (Львів, 1914). Некролог М. Бартус І. Франко вмістив в 19-му номері журналу «Зоря» за 1885 р.

Яблоновський Олександр (1829 – 1913) – польський історик, якого цікавили питання історії України, життя українців під польським пануванням.

Щодо праці Я. Ш[ульгіна]… – У 19-20-му номерах «Зорі» (1885) надруковано статтю Я. Шульгіна «Освіта на Україні» з його праці «Дещо про Україну наших часів та її поводатарів».

…чим Вам не подобалась «Гессенська муха». – У листі від 14 – 15 грудня 1885 р. М. Драгоманов писав: «Пригадав я ще «Гессенову муху». Вона мені не подобається своєю «нереальністю». Це зовсім запізнівша Квітковщина і Стороженківщина» [див. Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 143].

…я звернув увагу на замітку, про котру Ви згадуєте… – М. Драгоманов вказав І. Франкові на те, що у «Зорі» невірно було зрезюмовано замітку з «Русской старины» про арешт Куліша й Костомарова [див.: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., т. 1, с. 126].

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 564 – 567.