26.10.1885 р. До О. Я. Кониського

Високоповажаний добродію!

Отсе тільки що дістав Ваш лист і прочитав його. Важке враження зробив він на мене, поперед всього тим, що Ви виповідаєте своє сотрудництво «Зорі», котрої редактором підписується Партицький, а властителем Товариство ім. Шевченка, за статтю, в котрій не названо Вашого імені, а котра підписана моїм ім’ям. Значиться, самі ж Ви мститесь на громаді за діло, возьмім так, за похибку одного чоловіка.

Ви мотивуєте свій поступок тим, що «Зоря» стоїть тепер під моїм керівництвом. Але ж Ви самі добре знаєте, хоча б із мого попереднього листа, яке се керівництво, знаєте, що я не можу містити нічого без дозволу Партицького і Подолинського. Значиться, коли б гнів Ваш був справедливий на мене, то частинка його повинна б упасти й на них, як на цензорів моєї статті. Але я смію твердити і упевнювати Вас, що гнів Ваш, принаймні з тих причин, які Ви навели в своїм листі, несправедливий.

Поперед всього упевняю Вас, що вираження «казуїстичні закиди» у нас зовсім не заключає в собі особистої образи. Чи заключає воно її у Вас і яку іменно образу заключає, сього я не знаю. Після утертого у нас уживання я хотів тим сказати: закиди случайні (casus – случай), не випливаючі з глибшого критичного принципу. Чи таке моє вираження було справедливе, чи ні, в те я не входжу, але скажіть ради бога, яка в нім могла лежати особиста образа?

Чи сором для історика літератури не знати таких або інших фактів, про котрі видає свій суд, се також діло зглядне, але й тут я не то що особистої образи, але навіть інтенції (котрої у мене не було) добачити не можу. Так само не можу добачити особистої образи в тім, що я сказав по поводу «Трьох доль». Який суд (у листах) висказав о них Костомаров – сього я не знаю. На суд Куліша багато покластись не можна, вже хоч би знаючи його труд друкований о «Нар[одних] оповід[аннях]», у котрих він не вбачав самостійної творчості. Адже ж і Ви на той суд не пишетесь.

Всім тим я не бороню своєї нещасної рецензії, котра мені вже затруїла багато хвиль. Я тільки рішуче відпираю від себе закид особистої образи – і більш нічого. Коли мої слова покажуться Вам недостаточними, коли Ви доконче вимагати будете сатисфакції за уміщення моєї рецензії в «Зорі», так у такім разі не прогнівайтесь, коли я, молодий, дурний і гарячий, вкажу Вам, старому і розважному, іншу, надіюсь, відповіднішу дорогу знайти сю сатисфакцію. Я завинив, нехай же я й одвічу. Ані «Зоря», ані Товариство ім. Шевч[енка], ані публіка нічого не завинили – за що ж їх карати?

Так, ото будьте ласкаві написати до Тов[ариства] ім. Шевченка свій ультиматум: що тільки під таким услів’ям міститимете свої праці в «Зорі», коли я уступлюся з редакції. Впрочім, коли Вам се буде вгодно, я готов і сам предложити Ваш лист, нині одержаний, яко Ваш ультиматум, – а Тов. Шевч. нехай вибирає. Маю надію, що воно зробить Вам повну сатисфакцію, а мене звільнить з обов’язку, котрий уже в двох місяцях вспів затруїти моє життя. Будьте переконані, ласкавий добродію, що такий Ваш ультиматум я буду вважати за послідній і зовсім уже не заслужений акт Вашої приязні і ласки, а не за жодну образу.

Остаюсь з щирим поважанням.

Ваш Іван Франко.

Примітки

Вперше надруковано: журн. «Життя й революція», 1927, № 4-5, с. 240 – 241.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 77, № 126.

Отсе тільки що дістав Ваш лист… – Мається на увазі лист О. Кониського від 10 (22) жовтня 1885 р. [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, с. 289 – 297]

…за статтю, в котрій не названо Вашого імені… – Йдеться про рецензію І. Франка на статтю О. Кониського «Zarysy ruchu literackiego rusinow» («Ateneum», 1885, № 7), вміщену в «Зорі» (1885, № 19).

«Три долі» – , якому разом з «» О. Кониський у своїй статті дав занижену оцінку, головним чином тому, що вони нібито нагадували французькі мелодрами XVIII ст., а не відбивали життя українського народу.

…труд друкований о «Народних оповіданнях»… – Мається на увазі рецензія П. Куліша на збірник «Народні оповідання Марка Вовчка» («Русский вестник», 1857, т. 12).

Ані «Зоря», ані Товариство ім. Шевч[енка], ані публіка нічого не завинили… – О. Кониський написав І. Франкові, що після його рецензії він відмовляється від подальшого друкування своїх, навіть уже надісланих, матеріалів у «Зорі». У листі до І. Франка від 22 (10 ст. ст.) жовтня 1885 р. він писав:

«Тепер Ви керуєте «Зорею» і маєте дещо з моїх писаній, отже, щоб не сталося так, щоб під Вашою редакцією друкувалися мої писання… то, може, признаєте зовсім відповідним не друкувати жодного слова з моїх писаній, а прибережете їх, доки я напишу, кому їх віддати» [Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 161, с. 289 – 292].

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 555 – 557.