Перші згадки

Іван Франко

Ім’я Івана Вишенського перший раз появляється в друку в р. 1848, і то разом в Києві і Москві. В Києві того року вийшов перший том «Памятников, изданных временною комиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при киевском военном, подольском и Волынском генерал-губернаторе». На ст. 224 – 261 того тому видрукуване було найдене в луцькім архіві «Совѣтованіє о благочестіи» з р. 1621. Не були се, як дехто хибно твердить, ухвали православного синоду, бо ніякого синоду 1621 р. не було; се був радше меморіал, уложений православними для будущого синоду, котрого всі віддавна бажали, а на котрий тепер, по обсадженні після 25-літньої вакансії православної митрополії Київської, була всяка надія. Меморіал той, зложений з 25 пунктів, висказує, між іншим, в пункті 22 ось яке домагання:

«Послати на святую Афонскую гору вызвати и припровадити преподобных мужей россов, межи иными блаженных Кипріана і Іоанна пореклом Вишенского и прочіих, тамо обретающихся, въ житій и богословіи цвитущих» (ст. 248).

Рівночасно в Москві російський учений Павло Строев видав «Рукописи славянские и российские, принадлежащие Ивану Ник[итичу] Царскому. Разобраны и описаны Павлом Строевым». В книзі тій під н[оме]ром 486 описано збірник рукописний, писаний полууставом, з новішого часу, «4», карт[ок] 536. Зміст сього збірника ось який:

Картка 1. Книга о правдивой единости правоверных христіан церкви восточной, там же и против апостатов и о их лживой уніи. Милостію і помощію божіею, благословенієм старших чрез ієромонаха Захарію Копыстенского написано. Разделяется на три части, глав 40.

К[артка] 218. Преподобнаго и блаженнаго отца Іоанна Вышенскаго писанье до Лвова, къ братству, рады вѣры и повсюду. На концѣ: Писася въ св. Афонстѣй горѣ въ монастыри Зографѣ.

К[артка] 222. Честной и благоговѣйной старицѣ Домникіи, Іоанн странник о господѣ радоватися и спасенія прагнет. На концѣ: Писано в монастыре въ Уневѣ, въ недѣлю цветоносную.

К[артка] 237. Боголюбивому брату ми, яже о Христе, отцу Іову, въ скитѣ въ пустыни Марковой скитствующу, Іоанн грешный спасенія алчет. На концѣ: Писася въ Святѣй горѣ, въ неже время и соборное посланіє, въ монастырѣ Зуграфѣ.

К[артка] 239, оборот. Посланіє князю Михаилу Вишневецкому.

К[артка] 241. Писаніе, зовется Зачапка мудраго латынника съ глупым русином въ диспутацію, а по просту глаголющи въ гаданіє или бесѣду, вопрос и отвѣт, по сем отвѣт Скарзѣ на два артикули въ книжках его (о отступленію греков и Руси от латинскаго костела, з друку выданной) именованных: Христофор инок русин, во св. Афонстѣй горѣ странствуя.

К[артка] 301, об[орот]. Краткословный отвѣт Феодула, въ св. Афонстѣй горѣ странствующаго, против безбожнаго, лживаго, потварного и настоящаго века погански а не евангельски мудруючего писанія Петра Скарги.

К[артка] 372, оборот. Благочестивому государю Василію княжати Острожскому и всѣм православным христіаном Малой Россіи, так духовным, як свѣцким, от вышшаго стану до конечного, благодать, милость, мир и радость духа святаго во сердца ваша свыше ниспослатися вам от треипостаснаго божества, отца и сына и св. духа, Іоанн з Вышнѣ, мних от святыя Афонскія горы усердно желает.

К[артка] 439. Велможным их милости паном, архієпископом Михаилу, Патѣю, Кирилу, Леонтію, Діонісію і Григорію, съвыше память покаянія, страх геены и будущего суда ниспослатися от всевидящего ока троичнаго божества, отца и сына и св. духа, Іоанн мних с Вышнѣй, от св[ятой] Афонской горы, усердно вам желает.

К[артка] 519. Списаніе, зовется Позорище мысленное, составленное от инока въ пещерѣ горѣ сѣдящаго и себе внимающего, преподобнаго и блаженнаго отца кир Іоанна Вишенскаго от святыя Афонскія горы; съ власной рукописи его переписано.

До сього змісту рукопису Строев додав від себе слідуючу характерну увагу: «Рукопись очень примечательная; возражения папистам и униатам в начале XVII столетия, ныне слишком редки от истребления».

В р. 1860 опублікував крил[ошанин] Антін Петрушевич в «Зоре галицкой яко альбуме» «Житіє и жизнь преподобнаго отца нашего Іова, основателя скиту Манявского». Житіє се, написане «многогрѣшным ієромонахом Игнатієм з Любарова, в то время жительствующим в сей святой обители скитской», найшов о. Петрушевич в рукописі монастиря василіанського в Підгірцях [Другий список сього житія находиться в рукопису бібліотеки Оссолінських у Львові, число 2180]. В тім житії находяться ось які звістки про Івана Вишенського:

«И въ то время пріял бяше от князя Василія на строєніе монастырь Дермань Ісакій Святогорец, иже посліди єпископ поставлен бысть патріархом ієрусалимским; и сей молит к себѣ отца нашего (Іова) строєнія ради обща житіа, он же немогій отрещися, по советом братіи своей, оставльши на мѣсци своем єдинаго от них дикеа и поучив отхождаше; и многим тамо на успѣх бысть, труждаася, помагая въ духовных же и телесных и въ друкарни; тогда охтаи друковаху.

По сем возвратися въ свою обитель до Угорник, и въ той час отец Іоан Вышенскій, друг его от Святыя горы, прійде и пожив съ ними нѣколико время; потом оба съвѣщавшися жесточайшаго безмольвнаго житія желающе, вручает старейшинство ученику своему, ієродіакону Герасиму, и отходит оттолѣ старец въ дальнюю пустыню яко 4 поприща» [Зоря галицкая яко альбум на год 1860. В Львове, с. 233].

І, розповівши далі, як Йов поселився в горах над Манявою при потоці Баторсові, автор житія так пише далі:

«Потом же Іоан Вышенскій, взявши отрока сыновьца єго Дмитра, иже бѣ вручил ему старец (то есть Иов), прійде, и пребысть и той с ним время немало; бяше бои той зело любя безсловіе и свят бѣ мужь и трудолюбен, яко же и от многих слышится, и бысть их 4, единдушьно живущих».

Далі розказано про видіння, яке мав Йов і про його постанову заложити там монастир, по чім слідують ось які слова:

«Іоан же Вышенскій, поживши зде, паки отходит въ Святую гору, оставль при нем отрока его, старцу же совѣтоваше и моляше и не отлучатися от гор сих и пустиня, ибо єсть, рече, прилично мѣсто спастися хотящим, еже и собысться… И в то время преставься ексарха великаго трону костантинопольскаго Гедіон Балабан, епископ львовскій» [Зоря галицкая яко альбум на год 1860. В Львове, с. 234 – 235].

Замітимо вже тут, що отсе оповідання Гната з Любарова і вищенаведена згадка в «Совіщаніи» з р. 1621 – се одинокі прямі свідоцтва сучасних про життя Івана Вишенського, які дійшли до нашого часу, принаймні досі більше нічого не удалося відкрити, крім того, що находимо в його власних творах.

Примітки

…на святую Афонскую гору – Йдеться про півострів Афон (по-грецьки – свята гора) в Егейському морі. Афон відігравав роль великого релігійного, політичного і культурного православного центру.

Кипріян (роки народження і смерті невідомі) – один із діячів Острозького гуртка, перекладач із грецької мови. Навчався у Венеції та Падуї; тривалий час жив на Афоні.

Строєв Павло Михайлович (1796 – 1876) – російський історик-археограф, один із перших збирачів пам’яток давньої східнослов’янської писемності, організатор «Археографічної комісії» (1834), що готувала публікації документів з східнослов’янської історії.

Царський Іван Микитович (? – 1858) – російський збирач рукописів і стародруків.

… до Львова, къ братству… – Йдеться про Львівське братство, що виникло в умовах загострення народно-визвольної боротьби українського народу як об’єднання львівських міщан у Другій половині 80-х років XVI ст. Братство здійснювало широку культурно-освітню діяльність, вело активну боротьбу проти національно-релігійного гніту, виступало проти необмеженої влади православної церковної верхівки, але поступово керівні позиції в братстві захопили заможні купці, і в 1708 р. братство схилилося до унії.

Копистенський Захарія (друга половина XVI ст. – 1627) – культурно-освітній і церковний діяч, письменник-полеміст. Писав під псевдонімом «Ієромонах Азарія».

Іов (Йов) Княгиницький (світське ім’я – Іван, 1550 – 1621) – чернець, друг Вишенського, український культурно-освітній діяч, засновник Манявського скиту (1612) – монастиря поблизу села Маняви (тепер Богородчанського району Івано-Франківської області) – одного з культурних осередків і центрів боротьби проти католицько-уніатського наступу (закритий у 1785 р.).

Вишневецький Михайло Михайлович (? – 1616) – польський магнат, овруцький староста.

Скарга (справжнє прізвище – Павенський) Петро (1536 – 1612) – польський письменник-полеміст, проповідник, засновник єзуїтських колегій, ректор єзуїтської школи в м. Вільні, один з ініціаторів і пропагандистів Брестської унії 1596 р. Вишенський має на увазі його книжку «О jedności kościoła bożego pod jednym pasterzem i o greckim od tej jedności odstąpieniu» (написана 1574 р., опублікована у Вільні 1577 р., друге видання – Краків, 1590).

Христофор инок русин – під таким псевдонімом виступав Іван Вишенський («Христофор» по-грецьки – хрестоносець).

Феодул (по-грецькому – раб божий) – другий псевдонім, під яким писав Іван Вишенський.

…государю Василію княжати Острожскому… – Йдеться про князя Василя (Костянтина) Костянтиновича Острозького (1526 – 1608) – київського воєводу і культурного діяча, що заснував школи у Турові (1572), Володимирі-Волинську (1577), школу і друкарню в Острозі. Підтримував православну церкву.

…архієпископам Михаилу, Патѣю, Кирилу, Леонтію, Діонісію і Григорію… – Послання Вишенського адресоване православним владикам – ренегатам, які ради своїх особистих матеріальних інтересів дали згоду на унію. Це київський митрополит Михайло Рогоза, чи Рагоза (? – 1599), єпископи: володимирський і брестський – Іпатій Потій (1541 – 1613), луцький і острозький – Кирило Терлецький ? – 1607); пінський і турівський – Леонтій Пельчицький (? – 1596), холмський і белзький – Діонісій Збіруйський (роки народження і смерті невідомі); полоцький – Григорій (Герман) Загоровський, або ж (у Франка) Загорський (роки народження і смерті невідомі).

Петрушевич Антін (Антоній) Степанович (1821 – 1913) – український історик, філолог та етнограф. Автор праць з історії церкви в Галичині.

«Зоря галицкая яко альбум на год 1860» – альманах, який видавав у Львові Богдан Андрійович Дідицький (1825 – 1909), український письменник і видавець, один з ідеологів «москвофілів».

Ігнатій з Любарова (роки народження і смерті невідомі) – чернець, сучасник Івана Вишенського, автор біографії Иова Княгиницького.

Монастиря василіанського в Підгірцях. – Василіани (базиліани) – ченці українсько-білоруських монастирів, у яких було запроваджено особливі правила співжиття за статутом кесарійського єпископа Василія Великого (329 – 379), поборника чернецтва і укладача «Статуту подвижницького». П і д-гірці (тепер село Бродівського району Львівської області) – присілок Пліснеська, давньоруського міста на межі Галицької та Волинської земель. Тут близько 1180 р. був заснований монастир, пізніше зруйнований татарами. У XVII ст. відбудований.

Монастырь Дермань – Дерманський монастир, який у кінці XVI – на початку XVII ст. був одним із культурно-освітніх і видавничих осередків України.

Святогорець Ісакій – Ісакій Борискович (? – 1641), український культурно-церковний і громадський діяч, управитель Дерманського монастиря (з 1602 р.). У 1624 р. був посланий київським митрополитом Йовом Борецьким до Москви з пропозицією про возз’єднання України з Росією.

…иже послѣди єпископ поставлен бысть патріархом ієрусалимским… – У 1621 р. Ісакій Борискович був висвячений на луцького єпископа.

Охтаи – тобто «Октоїх» (восьмигласник), богослужебна гімнографічна книжка. Пісні в ній подавалися на весь тиждень і поділялися за способом співання на вісім голосів. Очевидно, Йов Княгиницький брав участь у виданні «Октоїха», який вийшов друком у Дермані 1604 р.

Угорники – нині село Коломийського району Івано-Франківської області.

Герасим (роки життя невідомі) – чернець, ім’я якого зустрічається в українських документах кінця XVI – початку XVII ст. Певних даних про нього не встановлено.

Балабан Гедеон (близько 1530 – 1607) – львівський єпископ (з 1565 р.), противник Брестської унії. Сприяв розвитку освітньо-видавничої справи.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 9 – 12.