Видання творів

Іван Франко

Видання творів Івана Вишенського розпочинається тільки в 1865 році. За його життя ані опісля до того року не було видано нічого. В тім році опублікувала петербурзька Археографічна комісія в II томі видаваних нею «Актов Южной и Западной России» «Четыре сочинения афонского монаха Иоанна из Вишни по поводу возникшей в Южной и Западной Руси унии, или соединения восточной православной церкви с западною римскою». Були се іменно:

1) Послание к князю Василию Острожскому и ко всем православным христианам в Малой России.

2) Послание афонского монаха Иоанна Вишенского ко всем православным жителям Юго-Западной Руси и Польско-Литовского королевства.

3) Послание афонского монаха Иоанна Вишенского к митрополиту и епископам Юго-Западной Руси, принявшим унию.

4) Сочинение монаха афонского Иоанна Вишенского о заблуждениях римской веры [Акты Южной я Западной России, изданные императорскою Археографическою комиссиею. Петербург, 1865, т. II, ст. 205 – 270].

Твори ті (замічу, що писані титули їх не приналежать авторові, але видавцеві) комісія видала з рукопису імператорської Публічної бібліотеки в Петербурзі (сигнатура Q, отд. І, № 243), писаної, як каже редактор, «белорусским полууставом в конце XVII века, в 4-ку, на 203 листах». Із того, що подає про рукопис д. Житецький [«Киевская старина», 1890, т. XXIX, ст. 111], ми бачимо, що в нім находилося більше творів Івана Вишенського, котрих редактор (М. Костомаров) чомусь не вважав потрібним видрукувати.

Після Костомарова головна заслуга в виданні творів Івана Вишенського припадає київському вченому, професорові духовної академії С. Голубеву, котрий в 1883 в прилозі до першого тому своєї монографії «Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, опыт исторического исследования. Киев, 1883», видав на ст. 67 – 146 «Два полемические западнорусские сочинения, направленные против книги Скарги «О jedności kościoła Bożego» начала 17 ст.», а іменно «Зачапку Христофора инока» і «Краткословный отвѣт Феодула», котрих повні титули ми виписали вище з опису Строева.

«Оба приведенные сочинения, – замічав д. Голубев, – заимствованы нами из рукописи Киевской дух[овной] академии (по академическому) каталогу знач[атся] под буквою R. N., 213); означенная же рукопись переписана с рукописного сборника, принадлежавшего Царскому» [С. Голубев, Петр Могила, т. І. Приложения, ст. 153, 154].

З того самого рукопису (копії з рукопису Царського) проф. Голубев в р. 1887 видав у сьомім томі першого відділу «Архива Юго-Западной России» дальших п’ять творів Івана, Вишенського, а іменно (не показане Строєвим):

1) «Обличение диавола миродержца и прелестных (sic!) лов его века сего, скоро погибающих, от совлёкшегося с хитро уплетенных сетей его голяка и странника, ко другому будущему веку грядущему (sic!) учиненное,

2) Послание ко Львовскому братству и прочим православным южноруссам,

3) Послание к старице Домникии,

4) Послание к Иову Княгиницкому,

5) Позорище мысленное, сочинение, написанное по поводу изданной в Львове в 1614 году книги о священстве Иоанна Златоустого» [Архив Юго-Западной России, издаваемый комиссией для разбора древних актов. Часть первая, том VII. Киев, 1887, ст. 19 – 48].

В р. 1889 автор сеї розвідки видав в «Киевской старине», т. XXV, Приложения, ст. 21 – 36, вступ до збірки творів Івана Вишенського, котру зложив він сам під ось яким титулом:

«Книжка Іоанна мниха Вишенскаго, от святыя Афонскія горы в напоминаніє всѣх православных христіан. Братствам и всѣм благочестивым в Малой Россіи, в Короні Полской жителствующим иноческаго чина общежителем, архимандритом и священноиноком, и честным монахом, и інокиням, всѣм сестрам нашим, и прочіим тщателем церковным, благодать господа нашего Ісуса Христа и люби бога отца и причастіє святого духа буди со всѣми вами. Аминь».

Вступ сей складається:

1) з переднього слова, що слідує безпосередньо за повищим титулом,

2) далі йде «Оглавленіє написаного в книжце сей Краткословіє»,

3) «О чину прочитанія сего писанія»,

4) «Ко прочитателю наєдині сего писаня».

Яко н[оме]р 5 видав я также з того самого рукопису «Обличеніє діявола», друковане вже перед тим в «Архиве Юго-Западной России». Твори ті взяті були мною з рукописного збірника, писаного різними руками в XVII в. і бувшого власністю василіанського монастиря в Підгірцях (Плісниську). Дякуючи заходам сеньйора Ставропігії проф. д-ра І. Шараневича збірник той зістав набутий на власність Інституту ставропігійського.

Вкінці в р. 1890 видав в «Киевской старине», т. XXIX, ст. 111 – 120, д. Житецький чотири не видані досі твори Івана Вишенського з того самого рукопису імператорської) Публ[ічної] бібліотеки, з котрого в р. 1865 М. Костомаров видав був «Четыре послания». Іменно найшов д. Житецький (мабуть, по вказівках, яких достарчило видане мною «Оглавленіє») в тім рукописі ще слідуючі твори:

1) «О єретикох»,

2) «Загадка философом латинским лядским, также и вслед тых погнавшимся, от лакомства прелестнаго, младенцем бѣлобрадым руским»,

3) «Слѣд къ постыженію и изученію художества, приводящего къ царствующей безсмертной вѣчной правдѣ»,

4) «Новина, или вість о обрѣтеніи тѣла убитаго Варлаама, архієпископа Охридскаго, во град Велицѣ за истинну пострадавшего и въ рѣку, зовомую Вардар, вверженнаго, како обрѣтен быст, и послѣди до Охрида треблаженное оно тѣло пренесеся; и нинѣ во мертвых, паче же в живых сущему, чюдо творит и воскресенія таинство и надежду будущего вѣка проповѣдаєт, мира же и миродержца діавола обличает и въ конец посрамляет».

Ось і всі досі видані твори Івана Вишенського. Число їх виносить, вчисляючи більші і дрібніші, 19. Однако ж можемо сказати напевне, що се ще не все, написане нашим автором. Поминаючи згадане Строєвим «Посланіє князю Михайлу Вишневецкому», котрого якось не найшов Голубев, – може, се була тільки передмова до «Позорища мысленного», адресована справді до сього князя, – сам Іван Вишенський в «Зачапцѣ» повідає, що послав на Русь свої «три цветочки», а іменно:

1) «Древо, зовомое разумное, философія не поганскаго учителя Аристотеля, але православных Петра и Павла»,

2) «Церковцу; в которой о учтивости оное письмом коротко изображено есть»;

3) «Маленькую пѣсенку церковную, которую зразумѣвши благоразумную мысль, от сладости николиже пѣти не престанешь» [С. Голубев, Петр Могила, т. І. Приложения, ст. 74].

Сі «цветочки», мабуть, не доховалися до нашого часу.

Примітки

«Акты Южной и Западной России» («Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией») – 15-томне видання документів з історії України, Білорусії, Литви XIV – XVII ст. (Спб., 1869 – 1892).

…що подає про рукопис д. Житецький. – Йдеться про публікацію українського історика і діяча культури Гната Павловича Житецького (1866 – 1929) «Неизданные сочинения Иоанна Вышенского» («Киевская старина», 1890, кн. 6, с. 111 – 112. Приложения).

Костомаров Микола Іванович (1817 – 1885) – український і російський ліберально-буржуазний історик, письменник, публіцист, етнограф, професор Київського та Петербурзького університетів.

Могила Петро Симеонович, або Семенович (1596 – 1647) – церковний і освітній діяч України, київський митрополит (з 3 грудня 1632 р.). Автор численних полемічних і богословських творів, видавець. Писав також під псевдонімом «Євсевій Пімен». Виступав проти унії з католицькою церквою. Засновник Киево-Могилянської колегії (пізніше – академії).

Златоуст Іоанн (близько 347 – 407) – константинопольський архієпископ (398 – 404), проповідник і письменник. Йдеться про видання: «Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго… Книга о священьстве…», Львів, братська друкарня, 1614.

…зовомую Вардар… – Турки вбили охридського архієпископа Варлаама 28 травня 1598 р. у м. Велесі, а його тіло кинули у річку Вардар, яка впадає в Егейське море.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 12 – 15.