Стаття І. Житецького

Іван Франко

Остання щодо часу і, безперечно, найосновніша з усіх дотеперішніх праць про Ів. Вишенського се видана в іюньській книжці «Киевской старины» 1890 р. (т. XXIX, ст. 494 – 532) стаття І. П. Житецького «Литературная деятельность Иоанна Вишенского». Ми вже кілька разів приводили уступи з тої статті і мали нагоду підносити старанність автора в збиранні матеріалів і бистроту його критичних судів.

Стаття його розпадається на дві часті, з котрих особливо перша часть дуже гарно свідчить о добрій науковій методі автора і о опануванні широко порозкиданих джерел до історії того часу, коли жив Вишенський. Автор зразу зводить докупи всі фактичні дані прожиття Вишенського, резюмуючи те, що здобуто дотеперішніми дослідами, і видобуваючи досить много нового з творів Вишенського. Критичний розбір тих даних ми подамо в II розділі нашої праці, де будемо говорити прожиття Вишенського. Добродій Житецький старається до поодиноких моментів в житті Вишенського нав’язувати й поодинокі його твори, визискуючи і тут дані, які находяться в самих творах, так що, скінчивши огляд життєписних даних, він подає (ст. 504, нота) звід творів Вишенського в хронологічнім порядку.

Ось в якім ряді хронологічнім укладає д. Житецький твори нашого писателя:

І. Твори 1588 – 1596 рр.

1. Послание старице Домникии.

2. О заблуждениях римской веры.

3. Послание до всех обще.

II. Твори 1597 – 1600 рр.

4. Послание Острожскому.

5. Послание митрополиту и епископам.

6. Краткословиый ответ Феодула.

До сеї доби, а в усякім разі не пізніше 1607 – 1608 рр., відносить д. Житецький також:

7. Обличение диавола.

8. О еретиках.

9. Загадку философам.

10. След краткий.

11. Новину, а також передмови до збірки творів, опубліковані мною.

III. Твори 1607 – 1614 рр.

12. Зачапка мудрого латинника.

13. Послание братству львовскому.

14. Письмо Иову Княгиницкому.

15. Позорище мысленное.

Та жаль, що д. Житецький ані одним словом не мотивує сього хронологічного порядку творів Вишенського. Надіємось, що читатель, прослідивши наш детальний розбір творів у слідуючім розділі, переконається, що сей розпорядок в цілості зовсім арбітральний і ні на чім не оснований, а і в подробицях тільки декуди дасться удержати.

Та все-таки звід хронологічний д. Житецького ми мусимо вважати першою пробою розкладу цілої маси творів Вишенського по лінії його розвою, першою підвалиною до справді наукової і критичної студії над тими творами в зв’язку з життям автора і окружаючими його обставинами.

Другий важний крок, зроблений д. Житецьким, се проба означити відносини між собою тих рукописів, в котрих нам заховалися твори Вишенського. Досі на се питання ніхто не звернув уваги, хоч воно досить важне, особливо при оцінюванні язика писателя. Проф. Голубев 1883 і 1887 р. писав про рукопис Царського, зглядно про його копію, що находиться в Київській духовній академії:

«К сожалению, поименованные списки нельзя назвать безукоризненными. Сборник Царского, как можно думать, писал великорусс, для которого некоторые западнорусские слова были непонятны, вследствие чего, копируя их, он допускал ошибки» [С. Голубев. Петр Могила, т. I. Приложения, ст. 153 – 154, а також «Архив Юго-Западной России», ч. 1, т. VII, ст. XII – XIII].

Заслугою д. Житецького є, що, покористувавшись тими увагами проф. Голубева, моїм описом рукопису підгорецького і власним оглядом рукопису імператорської Публічної бібліотеки, старався ввести певну їх класифікацію, хоч і тут з його виводами нам прийдеться поспорити.

Кінчиться перша часть статті д. Житецького старанним оглядом усього того, що досі зроблено про Вишенського в російській науці історичній. З огляду сього ми привели важніші уступи дослівно, то й не будемо о нім більше говорити.

Натомість друга часть статті д. Житецького, в котрій він старається дати характеристику суспільних поглядів Вишенського, різко різниться від першої з погляду на ясність викладу і на методу наукову. Добродій Житецький, сам якось того не почуваючи, пішов тут знов утоптаною стежкою Костомарова, Куліша і др., т. є. мозаїку виписок з Вишенського зліпив своїми догадами (не раз досить фантастичними) і своїми поглядами і подав за характеристику Вишенського, занедбавши те, що при характеристиці головне, – внутрішню діалектику розвою. Характеристика вийшла і млиста, і ненаукова.

Отсе і все, що зроблено досі для пізнання Вишенського. Хоч і як сього мало, а властиво, хоч як мало позитивних здобутків сеї роботи, то все-таки ми можемо сказати, що Іванові Вишенському, забутому від 1621 року, случайно тільки уцілівшому до наших часів і викопаному з пилу бібліотек, пощастилося, як мало котрому з наших давніх писателів. Скільки ж то їх – і зовсім не маловажних – дожидається іще хоч такого оброблення, яке випало на долю Вишенському!

Про план отсеї нашої роботи, здається, не треба би вже й говорити по так довгім вступі. Скажемо тільки одно. Бажаючи охоронитися від помилок дотеперішніх праць, котрі грішили загальним характеризуванням писателя без попереднього детального розбору його творів, ми вибрали дорогу противну, індуктивну. Подавши бібліографічний огляд того, що досі зроблено для вивчення і оцінки нашого писателя, ми в розділі II перейдемо до детального, критичного розбору його творів, уставлюючи їх в порядку хронологічнім, котрий тут же будемо мотивувати. Тільки пройшовши за чергою всі твори і вибравши з них усе, що може придатися для характеристики Івана Вишенського яко чоловіка, писателя і полеміста, ми стрібуємо в розділі III звести се все докупи, подати по змозі фактичну і повну його біографію і характеристику.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 32 – 35.